Важливу роль у розвитку товарно-грошових відносин відігравала торгівля. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. В Україні наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, у Слобожанщині — 271. З відродженням Правобережжя у 40—60-х роках XVIII ст. відбулося 42 ярмарки. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Збільшилась кількість торгів і базарів та днів їхнього проведення. На кінець XVIII ст. в Україні щорічно їх проводилося понад 16 000. Найбільші та найбагатші за асортиментом продукції ярмарки були у Києві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Стародубі, Харкові, Сумах, Львові. На Хрещенський контрактовий ярмарок у Києві, відкритий 1797 р. замість ярмарку в Дубно на Волині, приїжджали близько 5000 осіб. Товарообіг ніжинських та роменських ярмарків сягав 4 млн. рублів. Наприкінці XVIII ст. ярмаркову торгівлю витіснила постійна торгівля у лавках, магазинах, а також щотижневі торги, що свідчило про зростання внутрішнього ринку. Наступною ланкою системи внутрішньої торгівлі після ярмарків були торги, які спеціалізувалися на продажу певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Львів — худоби тощо). На них скуповували товар для оптового продажу на ярмарках.

На території України велась також транзитна торгівля. Купці Росії відвідували ринки країн Західної Європи та Балкан. Важливе значення мали торговельні зв´язки з країнами Сходу. Через Україну з Росії везли на Схід залізні вироби, лляні та конопляні тканини, сукно, шкіру, папір, посуд і т. ін. Ввозили фарбники, предмети розкоші (дорогі тканини, вина, каву і т. ін.) з Європи, чай, шовкові й бавовняні тканини — з Китаю, худобу, бавовняні тканини, смушок, урюк — із Середньої Азії. Значна частина цих товарів осідала на ринках України. До середини XVIII ст. зовнішня торгівля в основному розвивалась через головний балтійський порт — Гданськ. Здобутий у другій половині XVIII ст. вихід до Чорного моря дав можливість розширити торгові операції через Одесу, Таганрог, Севастополь та ін. До кінця XVIII ст. зовнішній товарообіг зріс майже у п´ять разів (з 24 млн. до 110 млн. рублів).

Таким чином, незважаючи на те, що російський царат в особі Петра І та Катерини II фактично скасував вільну українську торгівлю, у XVIII ст. вона мала важливе значення у товаризації виробництва і формуванні внутрішнього ринку. На селі торгівля розвивалася повільно: ще не було постійних магазинів і лавок. Тут діяли офені (коробейники), які носили весь свій товар на руках (у коробці), більш заможні мали підводи. Гальмувала розвиток торгівлі й відсутність хороших шляхів сполучення. Головним видом транспорту залишалась підвода. Тільки у 20-х роках XIX ст. з´явились перші пароплави на Дніпрі, а у 60-х роках було прокладено перші залізниці: 1861 р. — Львів — Перемишль, 1865 р. — Одеса — Балта.