• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Правобережжя

Дещо інакше розвивалося сільське господарство на Правобережжі. Спустошені війною землі Правобережної України відроджувалися завдяки народній колонізації. Протягом кінця XVII — першої половини XVIII ст. на Центральному і Східному Поділлі та південно-східній Київщині осіли десятки тисяч переселенців з Лівобережної України, Молдавського князівства, білоруських земель та власне польського воєводства. Процес відбудови місцевої економіки розтягся на багато десятиліть.

Основний земельний фонд Правобережної України належав польським магнатам і шляхті, тут переважало велике поміщицьке землеволодіння. На початку XVIII ст. магнати Київщини володіли 75 % всіх дворів і відповідною кількістю земельної площі, тоді як дрібна шляхта — лише 1 %. Те ж було характерним для інших правобережних регіонів. Поряд з магнатсько-шляхетським володінням були землі понад Дніпром, від Києва до Чигирина, які за умовами "Вічного миру" мали залишатися незаселеною нейтральною територією. Незважаючи на заборону, тут засновувались козацькі хутори, розвивалося селянське господарство. Частина земельного фонду Правобережної України стала також здобутком українського селянства та козацтва, які освоювали відвойовані у шляхти райони. Тут селяни вільно продавали і дарували свої "дідичні" поля, луки, ліси, сади, ставки та хутори іншим селянам та міщанам.

Після довгих років "козацьких воєн" польська шляхта повернулась до своїх маєтків. Внаслідок відновлення не тільки батьківських володінь, а й захоплення королівських та колишніх шляхетських земель на середину XVIII ст. майже 40 магнатських родин контролювали 80 % території Правобережжя. Тут поміщики змушені були оголошувати так звані слободи, за якими селяни, що оселилися на панській землі, на певний час звільнялися від усіх повинностей. В інструкції війтам Київського староства за 1766 р. зазначалося: "Від всіляких повинностей, як замкових, орендних, так і громадських, звільнити до 6 років".

У цей час господарство функціонувало на основі фільварково-панщинної системи, яка в середині XVIII ст. набула поширення на всій території Правобережжя. Існувало три види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок; у другому — поряд з чиншом запроваджувалася відробіткова рента (панщина); у третьому — переважала панщина.

В економічному житті більшості земель Правобережжя, як і раніше, основну роль відігравало землеробство, досить розвиненим було тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон і коноплі, розводили корів, волів, свиней, овець і коней. Заможні селяни Правобережної України, незважаючи на різні перешкоди, вивозили продукти власного господарства на ринки Лівобережжя. Потоцькі, Чарторийські, Сангушки, Ос еолійські, Жевуські, експортуючи продукти фільваркового виробництва через порти балтійського узбережжя до Західної Європи, користувалися монопольним правом на продаж власних товарів для внутрішнього ринку. Крім того, магнати мали право обмежувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно впливало на розвиток товарно-грошових відносин. Ці заборони поступово вели до повторного закріпачення селян, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти.

Проте, попри всі негаразди (неврожаї, стихійні лиха, епідемії тощо), сільське господарство розвивалося. У другій половині XVII — першій чверті XVIII ст. збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію зумовило значне розширення обробних площ, відбулось поглиблення спеціалізації окремих районів. Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита; Волинь — пшениці; Полісся — льону й конопель, землі між Дністром і Прутом — тютюну, який переважав і на всеросійському ринку. Розвиток товарно-грошових відносин сприяв збільшенню посівів технічних культур, зокрема тютюну, льону, конопель. Сталися позитивні зрушення у системі обробітку ґрунту, хоча розвивалося сільське господарство переважно екстенсивним методом.

Відбулися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а і якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — промисловості, торгівлі, фінансах. Основу тодішнього промислового розвитку в Україні становили ремесло та промисли. Характерними рисами ремісничого виробництва цього періоду були: по-перше, розширення сектору ремісничих спеціальностей (якщо у першій половині XVII ст. їх налічувалося 270, то наприкінці — вже 300); по-друге, поглиблення спеціалізації ремесла (існувало 34 спеціальності з деревообробки, 25 — будівельної справи, 17 — виробництва одягу тощо); по-третє, втягнення ремесла у процес товарно-грошових відносин.