Економічна історія

Організація капіталістичного виробництва

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить про те, що у XVI ст. дрібне господарство основних виробників суспільства — ремісника та селянина — вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, воно ставало все більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) у зв´язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем більш продуктивним формам організації виробництва, його підлеглості капіталу.

Найбільш інтенсивного розвитку нові форми організації виробництва набули в гірській, металургійній і металообробній галузях, де ремісник не міг за свої кошти придбати шахту, доменну піч, важкі молоти для обробітку заліза та експлуатувати їх лише за допомогою своєї праці.

На основі поступового підпадання дрібних виробників в економічну залежність від товарного або лихварського капіталу відбувалася організація капіталістичної промисловості. Ступінь і конкретні форми цієї залежності були різні. За часткової залежності ремісник, зберігаючи приватну власність на своє господарство, купував або брав у борг у купця сировину, зобов´язуючись постачати йому свою продукцію за договірною (раніше обумовленою) ціною. Така форма підлеглості та залежності ремісника від купця чи лихваря мала найбільше поширення в Західній Європі у XVI ст.

Ті ремісники, що були вимушені брати у купця в тимчасове користування засоби праці або гроші в борг на їх придбання, майже повністю перетворювались у найманих робітників, які отримували заробітну плату. Так поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична домашня промисловість, або розсіяна мануфактура. Тут безпосередній виробник позбавлявся права власності на своє господарство і засоби виробництва.

У країнах Західної Європи така форма капіталістичного виробництва у XVI ст. набула найбільшого поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, не маючи можливості стати самостійними виробниками, як правило, починали працювати на купця-скупника, тобто фактично ставали найманими виробниками. Відтак на селі виникли масиви дрібного, але за своєю сутністю капіталістичного виробництва — тканин із вовни, льону, багатьох видів металевих виробів тощо.

Особливість функціонування розсіяної мануфактури полягала в об´єднанні робітників з поділом праці. Одні з них спеціалізувались на виробництві з сировини напівфабрикатів, інші доводили ці вироби до кінцевої кондиції. Інколи деякі стадії виготовлення продукції, наприклад складання годинників, переносились у майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називалися змішаними.

Найбільш розвиненою формою капіталістичного виробництва була централізована мануфактура. У ній існував поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувались на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або майстрів.

У країнах Західної Європи з XVI до останньої третини XVIII ст. мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва. Об´єднання робітників в одному приміщенні дало можливість провести між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти і засоби праці, що підготувало перехід до машинної техніки у період промислового перевороту.

Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості та його форми були різними. Найбільш інтенсивно капіталізм розвивався у тих галузях, де спостерігалися значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробка, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). Капіталістичне підприємство у цих галузях було в основному невеликим, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії та інших видів зброї працювало більше 100 осіб. Повільніші темпи розвитку капіталізму спостерігались у тих галузях, де майже цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканини з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші та ін.).

У XIV—XV ст. ширшого розвитку набули товарно-грошові відносини, з´явились елементи нової, капіталістичної господарської системи. Італія першою ступила на цей шлях. Тут склалися сприятливі умови для розвитку капіталізму: високий рівень урбанізації Північної і Центральної Італії, підпорядкування села місту, широкий розмах ремісничого виробництва, торгівлі, фінансової справи, орієнтованих не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок. Багате, зростаюче італійське місто стало базою культури Відродження, світської за своєю природою і загальною спрямованістю.

Залежно від неоднакових умов, які склалися у різних країнах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неоднаковим і змінювався за регіонами. Так, Італія, у якій ще у XIV— XVI ст. зародились елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, у XVI ст. втратила своє лідерство і вступила у період занепаду. У середині XVI ст. почали відставати в економічному розвитку Німеччина та Іспанія, і на провідні місця за інтенсивністю капіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

Таким чином, розвиток капіталістичного виробництва у Західній Європі XVI ст. ще не означав швидкого і повного витіснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичне виробництво у розглянутий період становило собою тільки уклад, який розвивався у надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин прискорився завдяки Великим географічним відкриттям.

Основні терміни і поняття

Технологія виробництва, інтенсифікація виробництва, продуктивність праці, суспільний поділ праці, товарність виробництва, розсіяна мануфактура.