• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Розвиток торгівлі

У XI—XV ст. розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі у Західній Європі стимулював зростання центрів ремісничого виробництва. За вартістю товарообігу, престижем у суспільстві більшу роль відігравала далека транзитна торгівля. Можна виділити три її найбільш значимих райони.

1. Середземне море — Іспанія, Південна і Центральна Франція, Італія вели торгівлю між собою, а також з Візантією, Чорномор´ям, країнами Сходу. З XII—XIII ст. першість у цій торгівлі мали купці Генуї, Венеції, Марселя, витіснивши із середземноморських торгових шляхів візантійців та арабів. Норма торгового прибутку становила 25—40 %. У XV ст. Генуя утримувала перше місце в Європі за кількістю кораблів, за нею йшли Венеція і Флоренція. Генуезці, венеціанці будували свої торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та гірсько-морському басейні. Між ними відбувалася гостра конкуренція за закріплення в пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важливими колоніями були: Кафа (Феодосія) з її ринком рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та ін.

2. Балтійське і Північне моря. У торгівлі брали участь
північно-західні землі Русі, Полоцьке князівство, Велике князівство Литовське, Польща, Східна Прибалтика, Північна Німеччина, Скандинавські країни, Брабант, Англія, Північна Франція, Північні Нідерланди, Фландрія.

Якщо в Середземноморському регіоні головними предметами торгівлі були предмети розкоші, прянощі Сходу, зерно, тканини, золото, срібло, зброя, то в Північному регіоні торгували виробами місцевої промисловості, товарами більш широкого вжитку: рибою, сіллю, шерстю, хутром, сукном, воском, смолою, лісом, з XV ст. — хлібом.

Структура товарообігу свідчила про те, що ця торгівля "обслуговувала" потреби місцевих виробників і споживачів, тому мала велике значення для економіки країн Європи, хоча торговий прибуток тут становив всього 5—8 %. Порівняно низький прибуток компенсувався обсягами товарообігу і значно меншим ризиком.

3. Ці два потоки міжрегіональної торгівлі сполучалися між
собою торговельним шляхом через альпійські перевали, по Рейну, а також через атлантичне побережжя Європи, де траплялись східні і європейські товари. У XI—XII ст. в Англії, Італії, Франції, Німеччині виникають ярмарки, які відігравали велику роль у розвитку міжнародної торгівлі. Найбільш відомі та значимі були шість ярмарків Шампані та Брі. Вони проходили по
два місяці кожен, заповнюючи весь річний цикл, утворюючи "постійний базар", який не мав собі конкурентів. Сюди приїздили купці з різних країн Європи: з Італії везли сюди дорогі східні товари; з Фландрії — вино, сукно; Німеччини — хутро, металеві і льняні вироби; Англії — олово, свинець, шерсть. Подібного типу
міжнародні ярмарки стали основою для появи торгових бірж.
Перша з них виникла в 1406 р. в нідерландському місті Брюгге.
Пізніше вони виникли у Венеції, Генуї, Флоренції.

Значно меншу роль відігравала внутрішня торгівля. В основі її розвитку був натуральний характер феодальної економіки. Як правило, міста формували місцевий базар, де відбувався обмін із сільською округою. Основну масу товарів тут продавали або ті, хто їх безпосередньо виробляв, або сеньйори, які збували на ринку надлишки оброку чи продукцію свого домену. Професійні торгівці, в основному, були близькі до ремісничого середовища — це дрібні крамарі та рознощики.