Економічна історія
Розвиток міст і торгівля
Інтенсивний процес відокремлення ремесла від сільського господарства приводив до зосередження в містах маси ремісників, які виготовляли товар не тільки на замовлення, а й на продаж. Збільшення кількості постійних жителів сприяло зростанню протоміст і перетворенню їх у міста (гради). На Русі град означав укріплене поселення, огороджене місто. Перші гради з´явились наприкінці V— у першій половині VI ст. Протягом наступних століть ці гради переросли у великі міста. На Русі у IX—X ст. було 25, до часу монголо-татарської навали уже близько 300 міст.
Змінювалась не тільки кількість міст, а й самі міста. Ще у IX—X ст. вони становили собою фортеці. Формування міста як центру ремісників і торговців лише намічалося. Але уже в цей період під його стінами виникали самостійні поселення. Спочатку вони не належали до граду, але вже з кінця X ст. перетворюються в його частину — посади з ремісничим і торговим населенням, яке в зв´язку з особливостями діяльності жило не на горі, де стоїть фортеця, а внизу — біля річки, на подолі. Укріплена частина Києва (дитинець) сягала 90 га, а разом з ремісничо-торговельними посадами — 380 га; дитинець Галича займав понад 50 га, а площа давнього Чернігова (дитинець, окольний (кружний) град, перегороддя) перевищувала 200 га.
Соціально-економічне, політичне і культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх жителів були ремісниками різних спеціальностей, які об´єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки становили собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. У Києві було вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався на продажу певних товарів. Через Київ проходив водний шлях "Від варяг до греків". Дніпровським шляхом із Візантії на Русь везли дорогі тканини, книги, ікони, вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні та ювелірні вироби. З північних районів везли по Дніпру ліс, мед, хутро, віск. Велика торгівля здійснювалась також із країнами Поволжя. Постійними були торговельні контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією, Польщею.
На Русі купці об´єднувалися в корпорації, що спеціалізувалися на торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському та інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували торговельні двори.
Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. Використовувалися, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, а в Північно-Західній і в Північно-Східній Русі з XI ст. і західноєвропейські динарії. Близько 990 р. Володимир Святославич викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети: златники й срібники. Але кількість карбованих давньоруських монет була доволі незначна, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки були своєрідними візитними картками названих вище князів, будучи свого роду "рекламою" Давньоруської держави та її володарів. Златники й срібники не справили помітного впливу на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.
Великі платіжні операції у Середньовічній Русі забезпечувались срібними злитками. На території Давньоруської держави були в обігу злитки різної ваги і виду, але головне значення мали так звана київська гривня (злиток шестигранної форми вагою близько 160 г) і новгородська (паличка-брусок вагою близько 200 г). Як менші одиниці розрахунків відомі ногати, куни, різани, вівериці. Гривня мала 20 ногат чи 50 різан. Вівериця була найменшою одиницею розрахунку.
Монгольська навала завдала значних збитків ремісничому виробництву й торгівлі Русі. Десятки міст було перетворено в руїни, а їх мешканці загинули або потрапили в рабство. Ремісників насильно переселяли з руських міст до монгольських улусів. Все це не могло не призвести до різкого падіння продуктивних сил країни, до втрати багатьох видів ремесла і порушення його зв´язків з ринком. Процес перетворення ремесла у дрібне товарне виробництво уповільнився.