• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Економічна історія

Неолітична революція

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: земля скопувалася дерев´яними палками і мотиками; жали серпами з кременевим лезом; зерна розтирались на кам´яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Припускають, що перші вогнища землеробства як самостійна галузь господарства зародились у Передній Азії. Сучасні археологічні і палеоботанічні знахідки дають підстави визначити чотири самостійні найбільш старовинні вогнища походження культурних рослин:

1) Передня Азія, де вже у VII—VI тис. до н. є. культивувались польові злаки — ячмінь і пшениця;

2) басейн річки Хуанхе, де у IV—III тис. до н. є. вирощували китайське просо (чумиза), рис, гаолян;

3) Центральна Америка, де у V—IV тис. до н. є. почали вирощувати боби, перець, а до III тис. до н. є. маїс (кукурудзу);

4) Перуанське нагір´я, де у III тис. до н. є. вирощували перець, бавовну, боби та інші рослини.

Поступово вдосконалювалась агротехніка. IV тис. до н. е. в землеробстві з´явилися такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У деяких регіонах (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти, які годували малят диких тварин і, граючись із ними, приручали їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови і свині. Скотарські (пастухові) племена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав людині змогу значно покращити приготування і збереження їжі. Вдосконалення харчових технологій ставало важливим фактором економічного розвитку. Гончарне горно (піч для обпалювання глиняних виробів) вперше появилося на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н. є. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дала змогу поліпшити якість глиняного посуду.

Іншим старовинним ремеслом було ткацтво — виготовлення тканини на ручному ткацькому станку. Для цього вирощували льон, кропиву, інші культури, розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки і нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для виробництва одягу і потреб домашнього господарства, шили мішки, сумки.

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у VI — IV тис. до н. є. зародилось металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. За міцністю вона поступалася каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шила, рибальські гачки. Із міді виготовляли різні прикраси. У IIIтис. до н. є. вже знали більш твердий метал — бронзу (сплав міді з оловом, свинцем, що надавало їй твердості). Вона швидко поширилась у всьому стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плавили на вогнищі, потім руди нагрівали у суміші з деревним вугіллям у плавильних печах.

На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, все інтенсивніше розвивався обмін. Проте загального еквівалента господарська практика ще не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва й обігу, тобто створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім´ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, а також ринкових відносин, хоча й у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулювало удосконалення продуктивних сил.

З переходом до осілості різко змінилася кількість людей, які, проживаючи поруч, почали зменшуватися. Община мисливців була невелика — близько чи трохи більше 20 осіб. Вона могла зростати лише за достатньої кількості запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні жилих будинків, культових споруд, майстерень. Житлом були глиняні будівлі. На рубежі V—IV тис. до н. є. на Землі вже проживало близько 80 млн. осіб, а густота населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 км². Вперше в історії визначилися тенденції сім´ї до багатодітності. Зросла тривалість життя. У суспільстві утверджуються закони патріархату.

Нездатність задовольнити зростаючі потреби людини і суспільства, продуктивність у виготовленні призводили до витіснення кам´яних знарядь праці, які вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. є. Почався перехід до наступного етапу — неоліту (мідно-кам´яного віку). У цей період матеріалом, що переважає, стає метал — спочатку мідь, залізо, потім бронза, починаючи з І тис. до н. є. — сплави заліза і його похідних, а саме чавуну і сталі.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, знаряддя приватної власності неминуче вели до виникнення класів і держави. Удосконалювались знання, з´явилися перші, ще примітивні, рахункові системи — це були в´язка соломи, в´язка мушель, мотузка із зав´язаними на ній вузликами. У первісній Європі зазвичай для розрахунку застосовувалися камінці: слова "калькулятор", "калькуляція" походять від латинського calculus — камінь.

Зростання землеробства і все більш інтенсивні земельні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо, почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася ще одна винятково важлива подія — з´явилася перша в історії людства писемність. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства у різних регіонах світу відбувалось у різний час. Відмінними були і моделі подальшого господарського розвитку. Наприкінці IV тис. до н. е. в Месопотамії, а потім в Єгипті виникли перші держави.

Основні поняття і терміни

Палеоліт, мезоліт, неоліт, споживче господарство, виробляюче господарство.