Податкове право
§ 3. Фізичні особи як платники податків
Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи: 1) фізичні особи, що не мають статусу суб´єктів підприємницької діяльності; 2) фізичні особи, що мають статус суб´єктів підприємницької діяльності.
До фізичних осіб, які не мають статусу суб´єктів підприємницької діяльності, належать суб´єкти, що одержують свої доходи від будь-якої іншої діяльності, не пов´язаної з підприємництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).
До фізичних осіб, що мають статус суб´єктів підприємницької діяльності, належать суб´єкти, визначені такими відповідно до цивільного законодавства. При цьому для застосування до них особливого механізму оподаткування важливе значення має той факт, що свої доходи такі суб´єкти повинні одержувати саме від здійснення підприємницької діяльності. Фізичні особи—суб´єкти підприємницької діяльності у встановлених законодавством випадках мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності а також обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку.
При визначенні статусу фізичних осіб—платників податків важливу роль відіграє категорія податкової правосуб´єктності. Тільки маючи цю юридичну властивість, фізична особа може бути безпосереднім носієм податкових обов´язків і прав і реалізовувати їх у податкових правовідносинах.
Для застосування податкової юрисдикції держави визначальне значення для платника податків має належність його до резидентів чи нерезидентів.
У законодавстві України як кількісний критерій резидентства для фізичних осіб визначено 183 календарні дні (цілком або сумарно) протягом року. Цей критерій фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року. Отже, податковими резидентами України визнаються фізичні особи, що фактично перебували на території України не менш ніж 183 дні (цілком чи сумарно) у будь-якому послідовному 12-місячному терміні, що розпочинається чи закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. До часу фактичного перебування на території України зараховується час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїжджала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядженнях.
Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.
Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховують також і такі підстави:
— здійснення економічної діяльності чи одержання доходів з джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. Економічною вважають діяльність підприємницьку та посередницьку, довірче керування майном, прийняття (надання) однією особою перед іншою обов´язків здійснювати (чи утримуватися від здійснення) певні дії на платній основі;
— наявність у власності майна, що підлягає оподатковуванню;
— здійснення операцій чи дій, що підлягають оподаткуванню;
— участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита чи зборів.
Факультативні ознаки фізичних осіб—платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов´язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізичних осіб як платників податків належать такі:
1. Місце постійного проживання. Це місце, де особа фактично проживає, а за неможливості встановити таке місце — місце, Де ця особа зареєстрована як платник податку у встановленому порядку, чи місце, зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка недосягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично проживає, а за неможливості встановити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті чи іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи попечителя.
2. Принцип громадянства, що застосовують разом із принципом місця проживання чи місцезнаходження суб´єкта. Його застосування передбачає низку особливостей:
1) центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа має найтісніші особисті чи економічні зв´язки);
2) місце фактичного проживання — місцезнаходження будинку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постійно чи переважно ця особа мешкає.