Історія економічної теорії
14.2.1. Теоретичні засади німецького неолібералізму
У теорії та практиці неолібералізму провідне місце посідає німецький неолібералізм. У тому зв´язку неолібералізм у ФРН заслуговує на особливу увагу для повного втілення цього напряму як в теорії, так і на практиці. Німецька школа неолібералізму виявилась через те особливо впливовою. Сам термін "неолібералізм" уже в повоєнний період став вживатися переважно для позначення західнонімецького різновиду напряму. Тут, починаючи з 1948 р., ці ідеї набули статусу державної доктрини уряду Аденауера-Ергарда. Провідні німецькі теоретики неолібералізму В. Репке, О. Рюстов та інші очолили критику будь-якого вияву монополізму заради свободи та гуманізму. В. Еукен та його наступники у Фрайбурзькому університеті з того ж 1948 р. почали випускати щорічник "Ordo", який відіграв роль теоретичної трибуни неолібералізму всіх країн. Саме слово "Ordo", обране В. Еукеном, перетворилось на збірне поняття, що символізує "природний лад... вільного ринкового господарства". Західнонімецька доктрина неолібералізму під впливом "школи Еукена" стала навіть називатися ордолібералізмом. "Ordo" - девіз, програма, життєве повітря неолібералів, які хочуть присвятити своє життя меті соціального ладу, в якому "всі люди будуть щасливі".
У Німеччині можна також виділити три групи неолібералів, кожна з яких зробила свій помітний внесок у з´ясування можливості антитоталітарної й соціальної еволюції системи вільного підприємництва, в теорію та практику соціального ринкового господарства.
Найстарішу групу німецьких неолібералів очолили В. Репке і А. Рюстов, особлива увага яких приділялась питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню і взаємозв´язку цих понять (працювали в Стамбулі в умовах еміграції). Друга група сформувалась навколо В. Еукена і Ф. Бема у Фрайбурзькому університеті й, органічно засвоївши та розвинувши найважливіші положення історичної школи в Німеччині, в межах якої чи не вперше в економічній науці розроблялись класифікації національних господарств, зайнялася визначенням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.
Третя група німецьких економістів, представлена А. Мюллер-Армаком, Л. Ергардом та їхніми учнями, стала відома як кельнська школа неолібералізму, в межах якої і була розроблена концепція соціального ринкового господарства. Термін "соціальне ринкове господарство" запропонував А. Мюллер-Армак лише після 1946 р. для характеристики форм переходу від мілітаристської, надіндустріальної фашистської економіки до мирної і розглядав його як тимчасовий захід для пожвавлення господарського життя та розв´язання проблем відбудови народного господарства. Лише згодом це поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, послідовно реалізовану ще у 50-ті роки XX ст. в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л. Ергарда.
У генезі німецького неолібералізму виразно виявилася тенденція до створення єдиної, спільної теорії трансформації тоталітарного ладу з центрально-керованою економікою у демократичний лад на основі вільного господарства з подальшою його орієнтацією на розв´язання соціальних завдань. Була розроблена прагматична й ідеологічно приваблива концепція вільного ринкового господарства, позбавленого хиб класичної ліберальної моделі й наділеного надійними соціальними й антимонопольними стабілізаторами. Методологічною основою та найважливішими елементами концепції соціального ринкового господарства стали теорія і політика суспільного ладу В. Репке - О. Рюстова, ідеальні типи господарства і принципи економічної політики В. Еукена - Ф. Бема, ідеї та комплекси конкретних економічно-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до розв´язання соціальних проблем А. Мюллер-Армака - Л. Ергарда.
Загальні уявлення про модифікацію функцій ринку в сучасних економічних системах об´єднують німецький ордолібералізм з англо-американськими і віденською школою неолібералізму. Водночас між ними є кілька суттєвих відмінностей, що випливають з особливостей еволюції неолібералізму в Німеччині та інших країнах.
1. За ідейними і методологічними засадами англомовний лібералізм більше тяжіє до традицій класичної школи з її високим рівнем абстракції. Німецький неолібералізм виходить з національної економії та історичної школи з їх захопленням емпіричними дослідженнями і класифікацією різних типів господарського устрою суспільства.
2. Об´єктом аналізу англо-американського лібералізму є поведінка господарчого суб´єкта на ринку, його адаптація до зміни умов недосконалої конкуренції. У німецькому ордолібералізмі акцентується увага на підтриманні конкурентного ладу, який сам собою диктує параметри економічної поведінки.
3. У галузі економічної політики перший відходить від розробки і прийняття конкретних економіко-політичних рішень, визнає переважно монетарні важелі впливу на економіку шляхом регулювання грошово-кредитної сфери. Другий, навпаки, надає великого значення взаємозв´язку економічної теорії й політики, розглядає різні типи активної господарської політики (стабілізаційну, кон´юнктурну, структурну, соціальну).
4. Роль держави у ринковому просторі англомовний неокласичний лібералізм розглядає як природну реакцію держави на погіршення умов конкуренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм вбачає економічні функції держави у постійному стимулюванні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон´юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які весь час змінюються.
Починаючи з 1948 р., неолібералізм фрайбурзької школи, чи "школи Еукена", стає офіційною доктриною Бонну. Центральним пунктом системи поглядів "школи Еукена" є вчення про "ідеальні типи господарства". Сутність її (системи) полягає у таких міркуваннях Еукена: економіка будь-якої країни складається з великої кількості одних і тих же елементів - грошей, цін, праці, прибутку, капіталу, заробітної плати, відсотка тощо. Але чому в різних країнах вони різні? За Еукеном, причина цього полягає в першоелементах. Є множина економік. Її крайніми елементами є, з одного боку, вільне ринкове господарство, а з іншого - "центрально-кероване господарство". Ці крайні елементи є ідеальними, чи чистими, типами господарств і розрізняються способами керування. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм - поділу праці, власності, координуючого механізму домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації виступають особливості генези економічного ладу, згідно з яким розрізняються природно зростаючий лад і законодавчо запроваджений лад.
Далі, за Еукеном, у реальній дійсності таких ідеальних типів економічних систем не існує. Тому поряд з поняттям "ідеальний тип економічної системи господарства" він вводить поняття "реальний тип економічної системи господарства", в якому завжди існують "домішки".
Реальна економіка - це суміш різних форм. Своєрідність тієї чи іншої економіки полягає не в специфічній для неї формі, а в тому способі, за допомогою якого здійснюється комбінація чистих форм економічної діяльності і в тій переважаючій ролі, яку відіграють деякі з них.
Основні проблеми, які розглядав Еукен, викладені в двох працях - "Основи національної економіки" (1940 р.) і "Основи принципів економічної політики" (1950 p.). Еукен та інші економісти фрайбурзької школи розрізняють дві сфери економічної політики: політику ладу і політику регулювання (процесу). Політика ладу - це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення ринкових умов функціонування економіки, законодавче, правове оформлення цих умов, контроль за їх дотриманням і своєчасним внесенням коректив держави (це сфера створення і удосконалення господарського ладу). Політика регулювання - це комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, включаючи перерозподіл доходів і розв´язання проблем добробуту (власне політика впливу на процес економічного розвитку та економічного зростання).