Історія економічної теорії
12.2. Микола Яснополъсъкий - засновник першої у світі школи територіальної фінансової економетрії
Наведена тут назва належить видатному українському економістові В. Голубничому, який у статті "Районування економічне", що була надрукована в "Енциклопедії українознавства", пославшись на працю М. Яснопольського про розподіл державних доходів і витрат Російської імперії, твердив, що вона "започаткувала першу в світі школу територіальної фінансової економетрії". Власне це спонукало до вивчення наукової спадщини М. Яснопольського, про якого в Україні досі майже ніхто не знає, навіть серед економістів, оскільки його ім´я було піддане забуттю.
Згідно з даними "Энциклопедического словаря", Яснопольський Микола Петрович народився 1846 року, закінчив юридичний факультет Київського університету, викладав політичну економію в Ново-Олександрійському сільськогосподарському інституті, в Ніжинському ліцеї князя Безбородька і на Вищих жіночих курсах у Києві. З 1889 р. почав викладати фінансове право в Київському університеті.
Перші публікації М. Яснопольського присвячені економічним проблемам України. У 1868 р. він опублікував статтю "Залізниця з Малоросійського краю до Каспійського моря", у 1871 р. - "Економічне майбутнє півдня Росії і сучасна його відсталість", у 1873 р. - "Про умови торгівлі Південно-Західного краю і Малоросії з північно-західними і особливо польськими ринками".
Найважливіша праця М. Яснопольського - це ґрунтовне дослідження "Про географічний розподіл державних доходів і витрат в Росії", започатковане в середині 70-х років. Як згадував пізніше вчений, йому було доручено прочитати лекцію в Ніжинському ліцеї князя Безбородька 4 вересня 1873 р. Темою доповіді він обрав таку, яка "стосувалася серйозних життєвих інтересів провінційного громадянства", а саме "прагнув з´ясувати різноманітне значення, яке мала одна і та ж російська фінансова система для різних місцевостей нашої вітчизни".
Окреслена проблема щоразу більше цікавила М. Яснопольського. Її вивченню сприяли статистичні публікації, а заохотою служила відсутність спеціальних досліджень не тільки в російській імперії, але й за кордоном. Крім статистичної інформації, вчений нічого не міг знайти в Російській імперії. "З іноземної ж літератури, - зізнавався М. Яснопольський, - не пощастило мати під рукою нічого, крім непорівняльних за уривчастістю, частково і за застарілістю, даних про деякі інші іноземні держави і коротких поміток, зроблених побіжно до навчальних посібників, складених видатними авторитетами фінансової науки".
До цих авторитетів М. Яснопольський зарахував В. Рошера і А. Вагнера - представників німецької історичної школи. Пославшись на їх праці, вчений зазначив, що "навіть ці авторитетні вчені, які уважно стежать за спеціальною літературою предмета, своїми посиланнями на наукові твори не допомогли мені знайти досліджень, присвячених темі, що я обрав, котрі з´ясували би теорію питання".
Ці слова свідчать, що дослідження М. Яснопольського з просторової фінансової економетрії не мало попередників. Йому першому доводилося одночасно розробляти її теорію і проводити відповідно емпіричний аналіз на матеріалах Російської імперії. Вихідною позицією, на яку спирався дослідник, було те, що економічна наука і суспільна практика повинні враховувати конкретні обставини людського побутування, тобто умови місця і часу. Інакше вони перетворяться на загальники, якщо оперуватимуть середніми величинами.
Дотримуючись принципів економічної статистики, М. Яснопольський вимагав її конкретного застосування. Обмежившись характеристикою рівня економічного розвитку і особливостей місцевих потреб, він використав показник середньої щільності населення, від якої перебуває в залежності вся культура країни, щоб довести відмінності окремих територій. Наприклад, для тодішньої Російської імперії середня щільність населення становила 5,72 особи на квадратну верству, що було надто загальним показником, який маскував дійсність. Адже в окремих місцевостях імперії він був на 572 рази менший від середньої величини.
Варто зазначити методологічний підхід українського вченого, який в основу своїх розрахунків поставив людину та її потреби. Це має принципове значення не тільки з погляду теорії просторової фінансової економетрії, але регіоніки в цілому. Щільністю населення М. Яснопольський пояснював рівень його культури. Він, наприклад, визначив, що Колимський округ Якутської області й Туруханський край заселені майже у п´ятдесят разів слабше, ніж Канада. Отже, не дивно, зазначав вчений, що "у рідко заселених місцевостях Півночі й Сходу імперії ми зустрічаємо дуже низький рівень економічної культури". Важливим тому підтвердженням була розвинутість землеробства, його спеціалізація тощо. З того приводу М. Яснопольський навів ґрунтовні статистичні розрахунки, методика яких досі не втратила практичного значення. Заслуговує на увагу врахування фактора природи в культурному поступі населення різних місцевостей. Відмінності природних культурно-економічних умов учений поклав в основу концепції проведення просторової фінансової політики. Він доводив, що не тільки російська імперія, але й усяка інша держава не є за цими показниками однорідна, а це означає, що одномірна щодо всіх місцевостей економічна політика може спричинити різні наслідки. "Якщо неможливо зовсім усунути неоднорідність місцевих впливів яким-небудь загальним для всієї держави заходом економічної політики, доцільно, - твердив М. Ясно-польський, - хоча б прагнути до того, аби усією сукупністю окремих заходів паралізувати нерівномірності місцевих впливів кожним із них окремо".
Фінансові закони, на думку вченого, можуть посилювати своїм впливом ті місцеві особливості господарського життя, що склалися внаслідок різних природних, історичних, етнографічних і сучасних суспільних умов нефінансового характеру. Звичайно, - писав економіст, - висловлена думка про застосування сукупності економічних заходів або їх частини не є предметом цього дослідження, присвяченого застосуванню географічної точки зору на предмет до часткового випадку - кількісного розподілу державних доходів і витрат між окремими частинами імперії.
Розкрити значення географічного підходу до фінансової системи - таке завдання поставив перед собою М. Яснопольський. Він уважав, що загальний підхід до просторової економіки стосується і фінансової системи. Концептуальною засадою М. Яснопольського було твердження, що "велике різноманіття економічних та інших умов різних частин держави викликають у них зовсім неоднакові наслідки від одного і того ж загальнодержавного заходу".
Щойно сформульовану концепцію вчений підтвердив конкретними розрахуваннями, згідно з якими однакові фінансові закони в різних місцевостях спричинюють неоднакові економічні наслідки. Зокрема, це він добре проілюстрував статистикою непрямих податків щодо окремих продуктів споживання, попит на які в різних місцевостях неоднаковий. Із урахуванням того фактора фінансова рівність перетворюється на свою протилежність - нерівність. Однакове оподаткування без урахування культурних традицій і трудових орієнтацій населення може нанести шкоду розвиткові економіки, підприємства тощо. Наприклад, на Київську, Подільську і Волинську губернії припадає 54 % виробництва цукру в імперії. Ще 14,4 % цукру виробляє Харківська губернія. Із усього необробленого тютюну в українських губерніях виробляється 62,2 % . Обкладання податками приносить великі збитки для економіки, бо населення одних місцевостей несе фінансовий тягар тільки як споживач, а інші - як споживачі й виробники.
Подібні аргументи і факти мали підтвердити значення цього факту для дослідження ролі фінансової системи в розвитку окремих місцевостей. "Наше дослідження, - писав М. Яснопольський, - присвячуємо кількісній її (фінансовій системі. – С. 3.) стороні, а саме, ми маємо на увазі з´ясувати, скільки кожна з місцевостей нашої країни постачає доходів державній скарбниці, скільки спричинює державних витрат і яке кількісне співвідношення останніх до перших".
Поставивши перед собою завдання дослідити фізіологію місцевостей, проаналізувати кількісний аспект фінансів з географічного погляду, їх доходів, розглянувши фінансове значення окремих груп порівняно з їх простором, вчений дійшов висновку, що "столична, хоч доставляє не на багато більше восьмої частини усієї суми доходів, що надходять у межах держави, але ця участь її в бюджеті в 36 разів перевищує частку загальної поверхні імперії, зайнятої двома столичними губерніями". В українських губерніях цей показник був майже в 9 разів більший. Що стосується азійської частини території, то її фінансове значення було менше, ніж можна було очікувати порівняно з простором.
Зіставленням місцевих державних заходів з простором учений сподівався з´ясувати фінансову продуктивність територій. Виконане відповідно з цим принципом ранжування територій показало високу фінансову продуктивність густо заселених районів з належним розвитком господарства. Після столичної групи найбільшу платіжну силу для держави мають ті території, котрі характеризуються переважанням землеробства у поєднанні з галузями обробної промисловості. Високим рівнем фінансової інтенсивності відзначаються райони з переважанням землеробства, що називаються житницею, не тільки імперії, але й Європи. Тут йдеться, передусім, про українські губернії. Останні разом з південно-західними і середньочорноземними губерніями поставляють імперії 48% усієї суми доходів.
Якщо порівнювати заселеність території стосовно до державних доходів, то "найбільшу платіжну силу порівняно з простором мають ті області, де найвища заселеність, а найменшу - ті, де найрідше заселення". Що стосується величини фінансових тягарів порівняно з доходами населення і його господарськими засобами, то ними обтяжені найменше мешканці прибалтійських, столичних і південних губерній. Вище від середнього рівня серед інших фінансово обтяжені мешканці українських губерній. М. Яснопольський розглядав величину фінансових доходів держави залежно від різних господарських факторів, зокрема, від рівня інтенсивності та ефективності. Місцевості, де велось екстенсивне господарство, згідно з проведеним аналізом, були менше фінансово спроможні від тих територій, де переважало інтенсивне господарювання. Крім того, вчений простежив зв´язок податкових тягарів із рухом населення і зробив висновок, що фінансова сила території послаблюється внаслідок заробітчанської та іншої еміграції. Варте уваги твердження, згідно з яким міграція населення - це прагнення виправити господарське становище і недоліки фінансової системи з географічного погляду.
Простеживши еволюцію фінансового законодавства Російської імперії кількох десятиліть другої половини XIX ст., дослідник твердив, що теза, яку він висунув попередньо "про нерівномірності розподілу державних доходів між різними частинами" країни залишається актуальною. Особливо шкідливо ця нерівномірність позначається на розвитку виробництва. Добре відомо, писав М. Яснопольський, що кожне виробництво, продукти котрого обкладені внутрішніми податками, неминуче піддається більшою чи меншою мірою обмежуючим формам контролю, а звідси нерівномірний вплив фінансових постанов неминуче позначається на продуктивності різних місцевостей: одні з них є тільки споживачами оподаткованих продуктів, інші - виробники, тобто понад свою споживчу участь несуть на собі всі наслідки обмеження від фінансових постанов. Цей висновок не тільки констатує тогочасне становище, але містить конструктивні засади щодо українського сьогодення, яке вимагає вдосконалення регіональних аспектів фінансової політики, узгодження її із завданнями економічного розвитку окремих територій.
Звичайно, просторова ефективність фінансової системи держави не може бути повною мірою визначена тільки на основі доходів. Потрібно врахувати ще й територіальні фінансові витрати. Це дуже добре розумів М. Яснопольський, який другу частину свого дослідження присвятив аналізові географічного розподілу державних витрат у Російській імперії. Мета дослідження, казав учений, - з´ясувати, скільки кожна частина країни доставляє фінансових засобів державі, скільки в кожній з них витрачається цих засобів, де є надлишки доходів над витратами, звідки і куди спрямовуються фінансові засоби для постачання ними більше споживчих, ніж прибуткових частин імперії. Інакше кажучи, головна мета дослідження полягає у відтворенні фінансово-фізіологічної картини імперії. Друга його частина призначена для дослідження географічного розподілу державних витрат. "У другій частині своєї праці М. Яснопольський ще раз наголосив на значущості теоретичного висвітлення проблеми, яке залишається недостатнім. "При такому стані теоретичної і фактичної розробки цікавого для нас тут питання, - писав дослідник, - ми не вважали за можливе взяти на себе непосильне завдання спробувати з´ясувати його на всю широту... Ми надали перевагу зосередженню нашої уваги на тому, чого, на нашу думку, найбільше бракує нині в розробленні питання, а саме на тій індуктивній основі, яка полягає у прискіпливому дослідженні статистичного матеріалу, що стосується нашої теми...".
Цінність наведених міркувань уже в тому, що вони свідчать про незадовільний стан науки, у сфері якої проводив дослідження український учений. Він не мав на кого з попередників спертися і майже через десять років після публікації його першої частини. Ґрунтуючись на індуктивній основі та дотримуючись кількісного аналізу, М. Яснопольський не мав змоги порівнювати різні держави через відсутність наукових опрацювань. Очевидно, це потрібно мати на увазі, оцінюючи наукове новаторство українського економіста. Читачеві він обіцяв обмежитися "строго науковим, а не публіцистичним завданням", але це не завжди вдавалося, бо все ж симпатії до українства час від часу проривалися, хоч і в суто науковій формі.
Учений прагнув визначити наслідки географічного розподілу державних витрат з народногосподарського погляду. З цією метою він провів аналіз статистичних даних за чверть століття в розрізі територіального поділу Російської імперії майже на 100 одиниць. Зрозуміло, що таке трудомістке дослідження не було позбавлене неточностей, тим паче, що до обробки статистичного матеріалу було залучено багато людей. Тільки вибірка із архівних джерел даних про географічний розподіл витрат лише за 1887 р. вимагала дослідних занять протягом двох тижнів 14 осіб. Сумування таких даних зайняло досвідченого рахівника протягом чотирьох місяців.
Відзначаючи велику трудомісткість дослідження, М. Яснопольський все-таки вважав, що його варто продовжувати, бо масштаби того "зовсім оправдувались би тим значенням, котре мають такі детальні відомості не тільки для науки, але й для практики". А втім, аналіз обширних даних фінансової статистики дав змогу вченому висловити думки, що є цінними і для статистичної науки взагалі. Наприклад, він вважав, що на основі зібраних різними способами даних можна доволі точно апріорно визначити результати географічної фінансової політики. Учений твердив: "чим більший поділ держави береться для статистичних обчислень, тим більше будуть наближатись до середнього для усієї країни рівні розмірів помилок, які трапляються в кожній із... обширних частин усього цілого". Ці та інші узагальнення мають загальнометодологічне значення в дослідженнях з фінансової просторової економетрії. Власне вони, а не конкретні розрахунки, мають першочергове значення для того напряму науки, що його започаткував М. Яснопольський.
Географічний розподіл державних витрат учений розглядає з точки зору: 1) значення для державного скарбу кожної частини держави як місцевості здійснення витрат; 2) відношення витрат до кількості мешканців відповідної місцевості; 3) відношення витрат до простору. У цих випадках порівнювалась одна цифра витрат, що припадають на одну місцевість. У результаті такого аналізу з´ясувалося, що "головні характеристичні риси географічного розподілу витрат залишаються спільними. Вони полягають ось у чому:
1) у великій, взагалі, нерівномірності цього розподілу;
2) у сильному зосередженні витрат у столицях;
3) у значно меншому порівняно з попереднім, але все-таки значним їх зосередженням у місцевих окружних центрах управління".
Головний висновок, який з цього випливає, полягає у нерівномірності географічного розподілу державних витрат. Якщо брати до уваги тільки Російську імперію, на матеріалах якої проведено дослідження, то зазначена нерівномірність, на думку М. Яснопольського, ставала закономірністю. Головною ознакою було надмірне зосередження витрат держави в столиці - Петербурзі. Далі виявилося тяжіння державних витрат до зовнішніх кордонів, зокрема, до найбільш загрозливих ділянок - західних і південних. Центри управління - це також місцевості зосередження державних витрат.
Стабільність результатів цього явища є свідченням постійності його причин. Це стверджував М. Яснопольський і відповідно проілюстрував фактами. Він зауважив, що витрати набагато більше зосереджені, а тому і нерівномірно розподілені, між частинами держави, ніж доходи. "Фінансові засоби, - твердив дослідник, - найбільше припливають у ті частини держави, де сильніше б´ється пульс політичного життя - у столичний та окружні центри управління і на окраїни, а також відпливають і за межі державної території".
Це, так би мовити, суто російсько-імперський географічний розподіл державних витрат, який частково був властивий іншим країнам, що дозволяє вважати його загальним. Подібні узагальнення прагнув робити М. Яснопольський, але не мав належного порівняльного матеріалу, лише час від часу посилався на приклади Франції. "Ми відзначили вже раніше, - писав учений, - що при тих статистичних матеріалах, що стосуються географічного розподілу доходів і витрат, котрі нині опубліковані, а особливо при теперішньому рівні розробки їх, неможливо дати обґрунтовану відповідь на це загальне питання; тільки з оцією Францією ми і могли дещо порівняти Росію".
У багатьох аспектах ці порівняння виявили подібність щодо географічного розподілу державних доходів і витрат. Це, очевидно, можна пояснити імперсько-колонізаторським на той час характером обох країн. Правда, були між ними і відмінності, які свідчили про ще більшу нерівномірність досліджуваного явища в Російській імперії, ніж у Франції.
Про це український учений говорив дещо зм´якшено. "У загальному висновку нашого порівняння Росії з Францією, - писав він, - виходить приналежність їх обох до одного й того ж типу централізованих держав". За своєю природою обидві держави були імперіями.
У вирівнюванні територій за показником доходів і витрат позитивне значення має самоуправління. Чим більша частка фінансів місцевих організмів, зазначав М. Яснопольський, тим більші можливості паралізувати вплив централізації, а відповідно і нерівномірність державних витрат, на географічний розподіл усіх громадських фінансових ресурсів. "Чим значніші місцеві витрати, тим більше можуть бути централізовані державні без шкоди для господарського життя населення". Аргументи науки і власні спостереження, на думку вченого, свідчать про велике значення для практики доходів і витрат місцевих організмів самоуправління.
Один цей висновок вартий того, щоб зробити теорію географічного розподілу державних доходів і витрат М. Яснопольського предметом прискіпливого вивчення, тим паче, що він її підпер конкретними фактами, посилаючись на досвід самоуправління у країнах Європи й Америки. Він засвідчив, що розширення важливості місцевих фінансів тісно пов´язане з розвитком культури. "На цей зв´язок, - писав М. Яснопольський, - вказує і теорія, і спостереження над фактами. Велике ускладнення завдань управління від розвитку культури спонукає багато із сучасних держав до передачі частини використання їх місцевим органам взагалі, а особливо самоуправління, з покладанням на них і витрат, що відповідають цій частині завдань". Йдеться, зокрема, про витрати на освіту, охорону здоров´я населення, на окремі шляхи сполучення, сприяння господарству тощо.
Вельми не тільки цікаві, але й практичні для сучасності пропозиції. Звичайно, порівняно з першою частиною дослідження, у другій помітний теоретичний і аналітичний поступ його виконавця. На основі проведеного аналізу, врахування здобутків теоретичної думки М. Яснопольський дійшов висновку, що "сучасна фінансова централізація, яка особливо виявилася у державних витратах, становить тільки одну із статей історичного розвитку і аж ніяк не необхідну. Важливість заслуги цієї централізаційної стадії полягає в потребі координувати частини держави для найкращого досягнення загальних для неї завдань". Однак постійне ускладнення завдань держави і культурного розвитку вимагає відповідної диференціації державної організації фінансів, зокрема, щодо їх витрат. "Чим більше розвивається культура, - твердив учений, - тим сильнішу протидію зустрічає централізаційна тенденція державних витрат".
Такий загальний висновок зробив М. Яснопольський з географічного аналізу державно-фінансової, як він казав, фізіології, залишившись в історії економічної думки засновником наукової школи просторової фінансової економетрії.
Помер М. Яснопольський 1920 року.