Історія економічної теорії
10.4.3. "Теорія цінності" Афіногена Антоновича
До гурту економістів Київської школи можна зарахувати А. Антоновича (1848-1917), який захистив магістерську дисертацію у Варшаві 1877 року, але найповніше його талант розкрився у Київському університеті. Магістерська дисертація А. Антоновича присвячена теоріям цінності. Вона видана окремою книгою "Теорія цінності. Критико-економічне дослідження".
"Питання про цінність, - писав А. Антонович, - основне питання в політичній економії. Від того чи іншого його з´ясування залежить розв´язання майже всіх решти питань цієї науки... Такої думки про цінність, - наголошував А. Антонович, - дотримуються усі економісти". Наступними цитуваннями відомих економістів дослідник підтвердив свої міркування.
Заслуговує на увагу й те, що в поглядах на цінність молодий учений не оминув своїх співвітчизників, зокрема, таких відомих економістів, як Т. Степанов, І. Вернадський, М. Зібер і, навіть, професор Львівського університету Л. Білінський, лекції котрого відвідував І. Франко.
Цей факт вартий уваги, бо свідчить про національні почування А. Антоновича. Проаналізувавши різні погляди на цінність, учений зазначав, що вона може бути трактована і як благо, і як зло. Все залежить від насиченості потребами і від того, наскільки цінність відповідає своєму призначенню.
Коментуючи марксистське розуміння цінності, А. Антонович зауважував, що воно ґрунтується на засадах саморуйнації. "Все купується тільки працею, цінність є уречевлена праця виробництва... В усій економічній літературі, - твердив А. Антонович, - ми не можемо вказати іншого більш вражаючого прикладу саморуйнації розвинутої вченими теорії". Таким був вирок українського економіста трудовій теорії цінності у її марксистській інтерпретації.
Однак А. Антонович нещадно ставився і до інших концепцій визначення цінності, незважаючи на авторитет, наприклад, Дж. С. Мілля - великого логіка після Арістотеля. Щодо поглядів самого А. Антоновича на цінність, то на його думку, "і вона є мірилом взаємності в задоволенні потреб в економічному співжитті. Економісти не звернули уваги на те, що поняття цінності - це поняття, що розвивається, подібно поняттям, що містяться у словах: право, закон, совість...". Учений при визначенні цінності виходив з того, що в самій природі економічних відносин містяться закони, котрі повинна пізнавати наука. Вона не може вважати принциповими явища, що є результатом невігластва.
З наведених міркувань зрозуміло, що А. Антонович стояв на позиціях науковості у з´ясуванні цінності - центральної категорії політичної економії. На ній він ґрунтував теорію обігу паперових грошей, яка була предметом його докторської дисертації, виданої в Києві 1883 року під назвою "Теорія паперово-грошового обігу і державні кредитні білети".
Теорія грошей і грошового обігу належить до найскладніших у політичній економії. Дослідження А. Антоновича свідчить про його теоретичну готовність і відвагу. Він опирався на концепцію трисекторності народного господарства (виробництво, розподіл, споживання) і на власну теорію цінності, згідно з якою цінність має різне значення з погляду виробництва, розподілу і споживання.
Останнє стосується і грошей, значення яких потрібно розглядати з позиції виробництва, розподілу і споживання. На думку А. Антоновича, такий погляд економічна наука ігнорувала, обмеживши розгляд грошей через призму розподілу і споживання. "Ми прагнули довести, - писав він, - що гроші мають безсумнівне значення й у виробництві. Цінність або гідність грошової одиниці ми визначаємо якістю її роботи". Відповідно до цього постулатом збільшення грошей у країні, яке не супроводиться збільшенням виробів і послуг, веде до зменшення речової цінності грошової одиниці на тій основі, що нова кількість грошової маси не знаходить для себе відповідної роботи і спрямовується винятково на купівлю готових виробів і послуг для споживання. Зменшення грошей за подібних обставин призводить до протилежних результатів. Зовнішнім виявом залежності цінності грошей від їх маси служить закон попиту і пропозиції, де під попитом на гроші розуміють кількість виробів і послуг.
Коливання у співвідношенні між попитом на гроші та їх пропозицією залежить не тільки від загального стану продуктивності, але й від того, спрямовуються гроші на виробництво чи тільки обслуговують споживання. Якщо є останнє, то гроші зумовлюють однобічне стимулювання виробництва, яке звичайно закінчується кризами. Гроші, спрямовані на продуктивні заняття, призводять до цілеспрямованого поєднання факторів виробництва, до збільшення того попиту на продукти, котрий уречевлюється у них, стимулюючи бажане і сприятливе пожвавлення промисловості. На думку вченого, країна часто потребує не речових капіталів, а грошей, бо вони є силою, що з´єднує фактори виробництва. "Ми твердимо, - пише А. Антонович, - що зміни в кількості виробів і послуг можуть залежати і від спрямування грошей у виробництво".
Це найважливіший висновок щодо зв´язку грошей із виробництвом, який виправдовує емісію паперових грошей в інтересах збільшення виробів і послуг. Цей факт ігнорують економісти. А загальне збільшення продуктивності під впливом банківських білетів служить очевидним доказом того, що й паперові гроші, використані з продуктивною метою, можуть впливати на збільшення кількості виробів і послуг. Тому немає підстав приписувати паперовим грошам усі біди й аномалії економічного життя, бо вони не мають джерела в паперово-грошовому обігу.
Ці міркування свідчать, що А. Антонович не тільки не заперечував емісії паперових грошей, а й вважав її доцільною для стимулювання виробництва. Його ідеї не втратили практичного значення й досі, принаймні при регулюванні грошового обігу в Україні. З висновками А. Антоновича щодо функції паперових грошей варто ознайомитися сучасним економістам.
З точки зору еволюції поглядів на грошовий обіг дослідження А. Антоновича випереджає монографію О. Миклашевського "Гроші" та М. Туган-Барановського "Паперові гроші та метал". Ці три публікації - важливі віхи розвитку монетарних теорій в історії української економічної думки. Вони збагатили не тільки національну, але й світову науку і практику грошового обігу.
Працюючи в Київському університеті, професор А. Антонович видав у 1886 р. "Курс політичної економії", в якому розглянув виробництво, його організацію, розподіл і його фактори, споживання і його закони. Вже зі структури посібника видно, що автор дотримувався тричленної будови народного господарства, у тісному зв´язку з якою розглядав теорію цінності, а також теорію грошей і грошового обігу.
"Політична економія, - твердив А. Антонович, - це наука, яка вивчає закони суспільності в діяльності людей, спрямованої на задоволення потреб". Щодо останніх, то потрібно розрізняти фізичний, етичний і суспільний елемент, між якими існує нерозривний зв´язок, але котрі мають самобутнє значення і служать джерелом виникнення і розвитку самостійних наук. Розглядаючи кожний елемент, із яким має справу політична економія, вчений надавав великого значення морально-етичним і загальносуспільним аспектам. Потреби він трактував у динаміці. Людина як розумна істота тісно пов´язана з іншими людьми, вона постійно розвиває суспільний елемент у своїй діяльності, спрямовуючи її на задоволення духовних і матеріальних потреб. Власне це становить предмет політичної економії. "Політична економія, - писав А. Антонович, - це наука суспільної домовитості... Політична економія в такому випадку підводить до одного знаменника духовну діяльність з матеріальною діяльністю".
Це твердження українського професора важливе, оскільки відводить і надає великого значення духовному факторові в суспільному поступі. Щоб належно оцінити цей факт, потрібно нагадати, що на межі XIX-XX ст. галасливі марксисти відкидали духовність в економічному розвитку, а домінуючими вважали матеріальні потреби, керуючись, за висловам І. Франка, "шлунковими ідеями". Останніх не позбулися і досі деякі наші співвітчизники, не маючи змоги вирватися з колоніально-імперіалістичних догм, руйнівна сила яких була добре відома ще А. Антоновичу.
У курсі "Політичної економії" учений виокремив морально-етичні засади цивілізаційного розвитку, виділив його "національно-економічний період", духовно-моральні джерела поступу, етичні умови виробництва тощо. Усі цінності, розглянуті у посібнику, відповідали ментальності та світоглядові українців, вони співзвучні з демократичними і гуманістичними цінностями сучасності.
У 1914 р. А. Антонович видав посібник "Основи політичної економії", в якому результати досліджень і світоглядні позиції знайшли ширше, ніж раніше, відображення. Смерть обірвала його життя, позбавивши від страждань епохи насадження матеріалістичних доктрин, проти шкідливості яких відверто виступав відомий своїми твердженнями, узагальненнями і науковими здобутками талановитий український економіст.
Звичайно, серед українських економістів було більше, ніж названо, прихильників і послідовників Київської школи в політичній економії, в якій доволі рельєфно позначилися гуманістичні цінності, морально-етичні засади в оцінках економічних явищ, фактів, процесів. У представників Київської школи не було такого активного захоплення економічною історією, як у старої і нової історичної школи. Незважаючи на це, між ними було чимало спільного щодо політекономічного з´ясування дійсності.