Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти
Статус медичного персоналу під час збройних конфліктів
Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24.10.1970 р., Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах від 18.11.1987 р. та інші міжнародно-правові документи затверджують дію імперативного принципу незастосування сили або погрозою сили, відповідно до якого в міжнародному просторі діє юридична заборона ведення війн та застосування сили. Проте, попри його закріплення, імплементація вищезазначеного принципу так і не була здійснена, а тобто війни та інші види збройних конфліктів продовжують своє існування в міжнародній спільноті, тому, наразі, вкрай необхідним є вирішення проблеми захисту жертв цих конфліктів.
Ще на першому засіданні Міжнародного комітету Червоного Хреста, що відбулося 17.02.1863 р., було запропоновано надання нейтрального статусу медичному персоналу, регламентація якого відбулася завдяки прийняттю Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 8 червня 1977 року № 995_199, що був першим міжнародноправовим документом, який здійснив визначення осіб, що належать до категорії медичного персоналу.
Таким чином, відповідно до ст. 8 вищезазначеного міжнародно-правового акта до медичного персоналу належать особи, які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для медичних цілей, для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань чи для роботи на санітарно-транспортних засобах та для адміністративнотехнічного забезпечення. До медичного персоналу відносяться такі категорії осіб: 1. медичний персонал сторони, що перебуває в конфлікті, як військовий, так і цивільний, включаючи персонал, зазначений в Першій і Другій конвенціях, та персонал, який придано організаціям цивільної оборони; 2. медичний персонал національних товариств Червоного Хреста та інших національних добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних і уповноважених стороною, що перебуває в конфлікті; 3. медичний персонал медичних формувань або санітарно-транспортних засобів, зазначених у статті 9, пункт 2 [1].
Отже, ця категорія виступає нейтральною неупередженою стороною в конфлікті, виходячи з їх прав та обов’язків - захист жертв збройних конфліктів. Відповідно до ст. 33 ІІІ Женевська конвенція: «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 року № 995_153, медичний персонал у разі полону не може вважатися
військовополоненими, проте користуються захистом та можливістю продовжувати виконувати свої функції. Захоплення в полон іншою стороною конфлікту осіб зі складу медичного персоналу відповідно до ст. 33 Женевської конвенції може бути здійснено лише з метою надання допомоги іншим військовополоненим та вони не набудуть статусу військовополонених, проте користуватимуться захистом та відповідними пільгами, передбаченими цією Конвенцією [2].
Медичний і духовний персонал можуть бути призначені як на постійній, так і на тимчасовій основі, від чого і залежить постійність міжнародного захисту їх правового статусу. У випадку надання призначення медичного персоналу на тимчасовій основі, такий захист надається цим категоріям на період виконання поставлених перед ними гуманних завдань з метою полегшення даного процесу. Таке особливе привілейоване відношення скасовується у разі порушення нейтралітету свого правового статусу медичного й духовного персоналу та залучення до здійснення воєнних дій під час збройного конфлікту. В такому випадку, у разі полону особа не набуде статусу військовополоненого, а буде притягнута до відповідальності, за певних обставин за вчинення воєнного злочину.
Проте, існують суперечливі ситуації, коли медичний персонал належить до сторони конфлікту в громадянській війні (М’янмі, Сирія), уряду, що веде бойові дії (Афганістан), руху протесту (Бахрейн) чи заколоту. У такому випадку неміжнародного конфлікту, ми погоджуємося з думкою Ф. Кальсховена, який стверджує, що «в конфлікті, який визначає долю країни недоречним є термін нейтральність», оскільки попри їх відношення до іншої сторони конфлікту, їм повинен бути наданий привілейований правовий статус медичного персоналу [3, с. 1002]. Неправильне трактування обов’язкової ознаки медичного персоналу - нейтралітет, є джерелом підвищеної небезпеки для медичного персоналу, адже в умовах, наприклад, громадянської війни ворожий медичний персонал може інтерпретуватися іншою стороною конфлікту як намагання приховати їх приналежність до руху протесту, заколоту та інших збройних формувань. Тому, дотримання принципу нейтралітету медичного персоналу в таких випадках створює плутаницю та іноді може спричинити виправдання нападів на таких осіб.
Отже, відведення для медичного персоналу окремої категорії було здійснено у зв’язку з їх правами й обов’язками, а саме захист жертв збройних конфліктів, що здійснюється завдяки нейтральності осіб зі складу такої категорії. Така неупередженість досягається завдяки забороні участі у безпосередньо військових діях, у разі порушення цієї заборони, такі особи втрачають відповідний статус. Тому правильність визначення цього аспекту є дуже важливим, оскільки збройні формування можуть інтерпретувати це як спробу приховати приналежність осіб зі складу медичного персоналу до якоїсь зі сторін конфлікту, тому, наразі, у зв’язку з великою кількістю міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів потреба у більш ґрунтовному дослідженні даної теми зростає.