• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти

Стан дослідженості державного регулювання цивільним захистом в умовах реформування безпекової сфери

Зміна парадигми захисту населення і територій в умовах надзвичайних ситуацій (НС) різного характеру дозволяє реалізувати державну політику у сфері цивільного захисту та вимагає гнучкої адаптивності органів управління, відповідної підготовки і матеріальнотехнічного оснащення підрозділів служби цивільного захисту задля забезпечення готовності до дій за призначенням. До факторів, що вимагають високого рівня адаптивності органів управління у сфері цивільного захисту наразі можна віднести, окрім ведення бойових дій на території України: транскордонні НС різного характеру, зміну клімату, метеорологічні стихійні явища (спека, зливи), демографічну кризу, наявність технологічно застарілих промислових підприємств, об’єктів з утилізації відходів біологічного походження, сміттєзвалищ.

Низка досліджень, присвячених визначенню місця цивільного захисту у складі комплексу національної безпеки, зокрема дослідники [1, с. 53] наголошують на тому, що цивільний захист організаційно та функціонально пов’язаний із національною безпекою та є її повноправною складовою, відповідно органи управління та підрозділи служби цивільного захисту є суб’єктами забезпечення національної безпеки України.

Також зазначається на наявності різних поглядів дослідників щодо впливу НС різного характеру на стан національної безпеки [2, с. 104].

Практичним досвідом доведено, що дієве оперативне реагування на виникнення НС різного характеру можливе лише за умови функціонування ефективних механізмів координації і взаємодії суб’єктів протидії НС, захисту населення і територій від наслідків НС, а також наявності відповідних спроможностей єдиної державної системи запобігання та ліквідації НС. Слід зауважити, що необгрунтовані прогнози щодо стану техногенноприродної безпеки, неготовність складових системи цивільного захисту на територіальному рівні і нерозвиненість мережі служб цивільного захисту на рівні об’єднаних громад формують у суспільстві недовіру щодо здатності держави забезпечити надання адекватної допомоги в умовах НС.

Наразі головна мета державної політики у сфері цивільного захисту, як складової національної безпеки, є забезпечення гарантованої Конституцією безпеки особистості, суспільства і держави в межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятого ризику. Відповідно ефективність реалізації державної політики у сфері цивільного захисту напряму залежить від дієвості чинної нормативної бази, нормами якої регламентуються правовідносини у цій сфері та забезпечується:

• реалізація єдиної державної політики і повноважень органами влади і управління всіх рівнів, суб’єктами господарювання незалежно від організаційно-правової форми та виду власності, громадськими об’єднаннями та громадянами в різних режимах функціонування Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДСЦЗ);
• створення суспільно-політичних, організаційно-правових та соціальноекономічних умов, при яких не може бути реалізований жоден бізнес-проєкт, якщо це призведе зниження рівня безпеки і ступеня захищеності населення, тобто мають бути вжиті заходи щодо запобігання виникненню НС і забезпечення сталого функціонування критичної інфраструктури;
• адекватне реагування та ефективне управління у разі виникнення НС різного характеру, відновлення нормальних умов життєдіяльності населення і функціонування виробничо-економічних систем в зоні НС.

Ці наведені принципи є визначальними для держави в цілому, інститутів влади і громадянського суспільства при реалізації державної політики у сфері цивільного захисту.

Зазначаємо, що виключна роль у державному регулюванні сфери цивільного захисту належить самій державі та реалізується за рахунок визначення і встановлення в даній сфері відповідних норм і правил, стандартів і критеріїв, що є регламентуючим базисом функціональних процедур державного регулювання запобігання, реагування та ліквідації наслідків НС, тобто захисту населення і територій від НС.

Наголошуємо, що наразі особливу увагу приділено питанням планування у сфері національної безпеки і оборони, метою якого є «забезпечення реалізації державної політики у цих сферах шляхом розроблення стратегій, концепцій, програм, планів розвитку органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх розподілу» [3, с. 126], що розподілене на довгострокове (понад п’ять років), середньострокове (до п’яти років) та короткострокове (до трьох років). Відповідно базовим документом довгострокового планування є стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, що корелює з положеннями Стратегії національної безпеки України.

Проведений компаративний аналіз чинних нормативних актів у сфері цивільного захисту в Україні засвідчив комплексний характер правового регулювання, що регламентує різні аспекти забезпечення безпеки в умовах НС, у т.ч. організаційні технічні та економічні аспекти. Проте, з урахуванням змін у період 2020-2021 рр. та досвід протистояння відкритій агресії рф потребує перегляду парадигма державного регулювання у сфері цивільного захисту України.

На поточний момент сфера цивільного захисту протягом останнього десятиліття знаходиться у стані динамічної трансформації в умовах певного дисбалансу координації між всіма суб’єктами державного управління, тобто протягом цього часу утворено нові державні інституції та ресурси - суб’єкти забезпечення цивільного захисту з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про національну безпеку України» [4], при чому сили цивільного захисту віднесено відповідно до п.16 ст. 1[4] віднесено до сектору безпеки і оборони, а також повноваження яких у сфері цивільного захисту встановлено Кодексом цивільного захисту України.

Прагнення України щодо європейської інтеграції накладає певний відбиток на сутність державного регулювання цивільного захисту, зокрема у червні 2021 р. із метою реалізації Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14.09.2020 № 392 [5], було визначено виконання зобов’язань, узятих Україною згідно з Угодою про асоціацію з Європейським Союзом.

Розроблений за підтримки Європейського Союзу проєкт Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України [6] з урахуванням сучасних наукових поглядів у сфері національної безпеки, містить норму щодо визначення пріоритетами національних інтересів у сфері громадської безпеки та цивільного захисту, зокрема: конституційний імператив щодо розгляду людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності в Україні; розбудова України як безпечної держави з визнанням принципу верховенства права щодо захисту державою громадян і суспільства; послідовна реалізація системних підходів у сфері громадської безпеки та цивільного захисту; інтеграція України в європейський та євроатлантичний безпековий простір. Також загрози національній безпеці [7]: криміногенні загрози, виклики гібридної війни, кіберзагрози, біологічні загрози і пандемії, соціальні, техногенні загрози та недоліки правового регулювання. Згадана Стратегія враховує положення, де також відзначені загрози виникнення НС, зокрема спричинених епідеміями та у разі повномасштабної війни.

Згідно з [8] «основними механізмами державного регулювання у сфері управління ризиками НС є державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд і контроль, ліцензування, економічне регулювання, декларування безпеки небезпечних об’єктів і страхування. При цьому вплив державного регулювання повинен визначатися з урахуванням значень реальних ризиків конкретних об’єктів управління, а також здійснених заходів щодо мінімізації ризиків на всіх стадіях життєвого циклу небезпечних об’єктів. У вищезазначеній концепції базисом державного регулювання у сфері техногенної та природної безпеки мають стати економічні механізми, метою яких є утворення економічного фундаменту функціонування цієї системи на всіх рівнях управління безпекою».

Рада національної безпеки і оборони України на основі проведеного аналізу стану виконання завдання щодо проведення огляду громадської безпеки та цивільного захисту, у своєму рішенні, введеному в дію Указом Президента України від 29.12.2020 № 597/2020 [9], відзначила недостатню ефективність ужитих компетентними органами заходів для досягнення встановлених цілей.

У заключенні зауважимо, що реформування сфери цивільного захисту як складової безпекового простору в контексті європейської інтеграції України потребує не тільки вивчення та імплементації набутого досвіду Європейського Союзу, а й урахування зміни безпекової парадигми у розрізі цивільного захисту, що була створена після завершення Другої світової війни за умов тісної співпраці європейських країн із США і розробки безпекових концепції, що наразі потребують кардинального перегляду у зв’язку з необгрунтованою агресією рф проти України.