Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти
Доброчесність суддів у динамічному юридичному процесі
Судова реформа серед всіх українських правових трансформаційних процесів, напевно, є найбільш болісною. Спеціалізований нормативний акт, що регулює питання статусу суддів кілька десятків разів згадує поняття доброчесності, проте його сутнісні та правові характеристик є невідомими. Тільки із загального контексту ми можемо суб’єктивно оцінити це питання, поряд з цим Ст. 69 серед вимог до кандидатів на посаду суддів виокремлює серед іншого також доброчесність. За браком лінгвістичного, та філософсько-правового розуміння це явище часто описують через такі аксіологічні детермінанти як совість, переконання, добра поведінка, моральна стійкість і розсудливість.
Тому це питання має доктринальне, процесуальне, організаційне, а головне практико- юридичне значення. Назагал, доброчесність - це норма, яка служить легітимністю публічних функцій. Це аксіологічно-моральна людська чеснота. І ми можемо зрозуміти наступним чином. Доброчесність судді це стійка схильність діяти: (а) морально виправданим чином; ( b ) узгоджується з чітким набором узгоджених цінностей; (с) що не просто відповідають мінімальним стандартам, але справді заслуговує похвали; d ) таким чином, обґрунтовуючи надійність діяльності у сфері правосуддя.
Детермінанта доброчесності є досить широкою, публічна доброчесність може розглядатися у декількох видових характеристиках:
«Інституційна доброчесність» — це стійка готовність державної інституції домагатися свого мети в межах легітимності, що відповідає її зобов’язанням.
«Доброчесність судді» — це стійка схильність судді як реалізатора судової влади (відповідно до п.2 ст 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [1]) обмежена протягом своїх професійних обов’язків, дотримуватися цінностей, що підтримують цілісність її установи найкраще реалізовувати свої здібності.
«Система громадської доброчесності» - це набір традиційних цінностей, установ, законів, процедур, практики, стимулів, яке сприяє доброчесності члена громадянського суспільства. Саме останнє формує основу для вибору серед всієї когорти претендентів найбільш достойного, проте рівень громадського суспільства в абсолютному ідеалі повинен відповідати найвищим ціннісним критеріям.
Отже, особливу увагу слід приділити аспекту лідерства а також моральній свідомості, щоб покращити загальну культуру доброчесності. Вказане безумовно залежіть від низки факторів: генезисного історичного розвитку держави і суспільства, традицій та аксіологічних детермінант народу, державно-правового та політичного впливу і функціонування місцевих представництв як інституцій що мають найбільший зв’язок з суспільством на муніципальному рівні. Вагомим є не тільки моніторинг доброчесності судової влади, але й реалізація її шляхом посилення лідерства та якості корпоративного управління, безперервного навчання, тренінгової діяльності. Оскільки доброчесність настільки вагома чеснота суддів, що її моніторинг, контроль та й формування має бути постійним.
Формування доброчесності має включати комплекс заходів та механізмів, оскільки виключно нормативними актами, або ж нормами «м’якого права» вирішити це складне завдання не вдасться. Окрім того слід розуміти, що кожна держава, в залежності від особливостей історичного спадку та політичного устрою має затребуваною власну систему формування і підвищення аксіологічних якостей судді. Наприклад дослідження комплексного рівня, що проведено в Малайзії вказало про дуже незначно впливає кодексу етики на рівень доброчесності, поряд з цим стратегії місцевого рівня та функціонування муніципальної влади стало як не дивно більшим фактором для підвищення доброчесності [2].
Слід розуміти, що доброчесність як критерій функціонування суддів не є сталою детермінантою, вона потребує зміни, трансформації і новітніх підходів відповідно до глобальних сучасних проблем. Вона змінюється так само як змінюються права людини, тому що виступає чинником охорони та захисту цих прав та законних інтересів представниками судової влади.
Яскравим прикладом змін є ЕСПЛ, оскільки права людини в Європі — це постійна робота. Індивідуальні свободи, захищені Європейською конвенцією з прав людини, не закріплені ні текстом договору, ні наміром його розробників. Натомість Конвенцію періодично перетлумачують 47 суддів Європейського суду з прав людини. Застосовуючи відомий динамічний і еволюційний підхід до тлумачення, Суд визнав, що національні закони та практика, які колись не викликали занепокоєння щодо прав людини, суперечать Конвенції, коли пізніше були переоцінені у світлі прогресивних регіональних тенденцій у законодавстві, політиці та громадській думці. Можливо, найбільш вражаючим є те, що ЄСПЛ без вагань прямо скасував свої попередні рішення, щоб розширити захищені права [3]. Отож судова діяльність не є усталеним закоренілим процесом, зміна законодавства, зміна правової ідеології розширення тлумачення прав людини - це се ті чинники, які повинні сприймати представники правосуддя як основу для реалізації права на справедливий суд та формувати оновлену систему доброчесності. тісно пов’язані з рамками національної держави і, отже, з обмеженою історичною, соціальною та культурною системою відліку.
Сьогодні правові та політичні процеси дедалі більше характеризуються міжнаціональними та транснаціональними процесами, а також тим фактом, що безліч проблем необхідно вирішувати поза національними кордонами. Як такі, правові та політичні процеси та інституції наразі є частиною комплексних перетворень у суспільстві, які можуть мати вирішальне значення для соціальної інтеграції, довіри, ефективності, здійснення влади та сприйняття суспільством легітимності. Вказане безпосередньо впливає на зміну політичних прав суспільства.
У той же час, все більш глобальні економічні, технологічні та культурні зміни не тільки допомогли змінити передумови для правових і політичних інститутів, вони також додали свою власну глобальну та транснаціональну динаміку, процеси та інститути, які доповнюють, виходять за рамки та трансформують традиційні політичні та правові процеси.
Таким чином, політичні та правові інститути та процеси прийняття рішень повинні мати справу з новою формою складності на багатьох рівнях, щодо змісту, процесу та легітимності. Економічні, технологічні та культурні процеси глобалізації допомагають трансформувати як те, що сприймається як легітимні та справедливі норми та політичні рішення, так і те, який тип процесів встановлення фактів і прийняття рішень сприймається як легітимний. Міжнаціональні та транснаціональні процеси прийняття рішень мають стосуватися набагато більш неоднорідної та складної системи відліку, що стосується як реальних подій, так і цінностей. Також зростає взаємодія між міжнаціональними та транснаціональними процесами, а кордони між ними розмиті [2].
В контексті глобалізації політичних прав людини виокремлюються два протилежні фактори. Зміна суверенітету, що супроводжує глобалізацію, означає, що недержавні суб’єкти більше, ніж будь-коли, залучені до питань, пов’язаних з правами людини. Такий розвиток подій ставить під сумнів міжнародне право прав людини, оскільки здебільшого це право було розроблено, щоб стримувати зловживання з боку могутніх держав і державних агентів. Хоча глобалізація розширила здатність громадянського суспільства функціонувати через кордони та захищати права людини, інші учасники отримали владу порушувати права людини непередбаченими способами.
Окрім трансформації політичної системи та правових механізмів глобалізація вимагає зміни самої людини. Варто погодитися з науковцями в тому, що «світ безперервно модернізується, а суспільна свідомість не може «розширювати» свої кордони, виступаючи в «старих рамках». У зв’язку з цим з’являється багато проблем. Властивістю відкритості мислення є усвідомлення того, що відбувається у всесвіті і що несе нову інформаційну революцію. У новій епосі ефективно жити зможе тільки широко освічена людина, і тому людство повинно бути готовим до цих змін» [3, с.82].
Отож загалом політичні права, як і ніші правові явища підлягають зміні під впливом невизначених та непрогнозованих глобальних процесів. Вказане вимагає перегляду сталого суспільного життя, правового регулювання та трансформації окремої особистості в контексті нових вимог часу.