• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Основи філософії

Проблема морального вибору: структура вчинку

Людина у своїй діяльності виконує двоєдину задачу: покладання мети та пошуку засобів її реалізації. Проблема співвідношення мети та засобів її досягнення набуває важливого етичного виміру, котрий був предметом розгляду на усієї історії етичної та філософської думки. Всі можливі шляхи вирішення даної проблеми зводяться до трьох основних точок зору, котрі принципово різняться між собою.

Сутність першої, котра є, по суті, виявом імморалізму, стисло можна розкрити в гаслі: «Мета виправдовує засоби», котре приписують Іньїго Лойолі (1491-1556) - засновнику католицького ордену єзуїтів, діяльність якого є класичною ілюстрацією втілення цього принципу. Доктрина, що ґрунтується на даному принципі, головним чином в політиці, однак, більш відома як «макіавелізм» за ім´ям історика та політичного діяча епохи Відродження Ніколо Макіавеллі (1469-1527), котрий розглядав політичний прагматизм у якості взірця для державних діячів того часу і закликав не нехтувати ніякими засобами в ім´я досягнення «високої та благородної» мети.

Альтернативну точку зору - моралістичну, у котрій принципово відкидається можливість використання сумнівних у моральному відношенні засобів досягнення мети, представляють американський філософ та письменник Г. Торо (1817-1862) - фундатор принципу «неучасті» й «громадянської непокори» та Л. Толстой (1828-1910) - автор концепції «непротивлення злу насильством». Започатковані ними ідеї вже в ХХ столітті розвинули в цілісну ідеологічну систему Махатма Ганді таМ.Л. Кінг.

І, нарешті, якісна визначеність третьої точки зору пов´язана з усвідомленням чіткої діалектичної взаємообумовленості цілей та засобів. Теоретично обґрунтував її у своїй філософії німецький філософ Г. Гегель (1770-1831), поклавши на мету функцію визначення засобів, а не їх виправдання. В залежності від мети потрібно обирати і засоби. Це означає, що для досягнення « високих « та «світлих» цілей обов´язково потрібно вдаватись до відповідних їм засобів. В свою чергу, застосування аморальних вчинків, обману, жорстокості неминуче веде до викривлення, деформації мети, підміни її чимось принципово іншим, навіть протилежним.

Так чи інакше, потрібно зазначити, що усі окреслені вище основні позиції у розумінні співвідношення цілей та засобів в діяльності людини мають певні недоліки, хоча й кожна з них на сьогоднішній день залишається актуальною. В свою чергу, актуальність, дискусійний характер та неповнота аргументації «за» чи «проти» однієї з них повинні засвідчувати неможливість знаходження «єдино вірної» і всеохоплюючої точки зору, врахувати одночасно всі ті чинники, котрі формують людську поведінку. Очевидно, і в цьому випадку доцільність їх застосування повинна визначатись конкретною ситуацією, в першу чергу, ступенем культурного розвитку суспільства, в котрому породжуються та вирішуються подібні конфліктні та проблемні ситуації.