Основи філософії

Герменевтика

Герменевтика (від грець. hermeneuem - тлумачити, витлумачувати, інтерпретувати) як напрямок у філософії досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння тексту. Витоки герменевтики сягають античності і пов’язані з дослідженням класичних текстів; В епоху християнства мистецтво і теорія тлумачення розглядалися як інструмент правильного розуміння Біблії, а в період Відродження вперше починають розрізняти тлумачення священних текстів - hermeneutika sacra - і текстів «профанних», що не відносились до Священного письма - hermeneutika profana.

В епоху Нового часу продовжується процес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богословів у проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Це завершується на початку ХІХ століття, коли Фрідріх Шлейєрмахер (1768-1834) - філософ і протестантський теолог створює власну філософську герменевтику. У своїй роботі «Монологи» в якості предмету герменевтики мислитель розглядає, насамперед, тексти, що відокремлені від дослідника великою часовою, історичною, культурною дистанцією. Це створює безліч бар’єрів для їхнього правильного розуміння, усувати які і покликана герменевтика. Розуміння можливе, за Шлейермахером, за умови спорідненості душ автора і читача. Якщо автор занадто далекий від читача, то текст ніколи не буде зрозумілим до кінця, а при цілковитій подібності автора і читача в тексті не залишиться прихованого змісту і його не треба буде тлумачити.

Таким чином, для того, щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «стороннього» і «рідного» між автором і читачем. Розуміння здійснюється двома шляхами або їхньою сукупністю: шляхом дивінації - «вживання» в душу автора твору; шляхом порівняння - зіставлення фактів, інших даних. Причому він ставив завдання до такої міри «вжитися» у текст, щоб зрозуміти його зміст «краще, ніж сам автор».

Важливий етап в подальшому розвитку герменевтики пов’язаний з ім’ям німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833-1911), який розглядає герменевтику як специфічний методом наук, що займаються вивченням культури й історії - «наук про дух».

У ХХ сторіччі одним з найвідоміших представників філософської герменевтики виступає Ганс Гадамер, який в своїй роботі «Істина і метод» виходить з того, що найпершим предметом і джерелом герменевтичної дослідження є мова як структурний елемент культурного цілого, без якої неможливі ні життя, ні свідомість, ні мислення, ні почуття, ні історія, ні суспільство. Вона є способом буття людини, її сутнісною властивістю, умовою пізнавальної діяльності. Принципом і джерелом дійсного розуміння і взаєморозуміння є діалог, розмова. Звідси випливає, що інтерпретація є відкритим процесом, який ніколи не може бути цілком завершеним. Крім того, розуміння тексту виявляється невіддільним від саморозуміння інтерпретатора.

Найважливішими поняттями герменевтики виступають:

розуміння - реконструкція і осягнення смислового змісту явищ історичної і соціокультурної реальності; розуміння - головна герменевтична задача;
інтерпретація - операція мислення, що полягає в наданні смислу будь-яким проявам духовної діяльності людини, об’єктивованим у знаковій чи чуттєво-наочній формі, інтерпретація підпорядкована задачі розуміння;
«герменевтичний трикутник» - взаємини між автором тексту, самим текстом і читачем;
«герменевтичне коло», яке виражає циклічний характер процесу розуміння: розуміння цілого складається з розуміння окремих частин, а для розуміння частин необхідне розуміння цілого. З цього погляду розуміння тексту є рух по колу від цілого до частини і від частини до цілого. Завжди існує певне перед-розуміння - первинне розуміння, що передує подальшому заглибленню в зміст тексту. Розробка попереднього начерку змісту тексту і його послідовний перегляд і є процесом розуміння смислу тексту.

Значення герменевтики в сучасну епоху обумовлено потребою забезпечити взаєморозуміння між людьми різних культур та релігій, необхідністю пошуку шляхів до діалогу і єднання людства.