Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти
Колабораціонізм в умовах окупації: ретроспективний аналіз проблеми
Держава, територія якої окупована, так чи інакше стикається з колабораціонізмом та подібними йому соціально-політичними явищами. Беззаперечним є той факт, що єдиною причиною виникнення таких явищ на території України є вчинена проти неї агресія Російської Федерації.
Вітчизняний дослідник, Є. Письменський, зазначає, що феномен співпраці з ворогом громадян, які проживають на окупованій території, прийнято розглядати в широкому та вузькому контекстах. У широкому значенні суть явища колабораціонізму складає комплекс взаємовідносин в усіх сферах життя між окупантом та окупованим населенням. Ці взаємовідносини можуть відбуватись на всіх можливих рівнях, починаючи від побутового, особисто-інтимного та закінчуючи ідеологічним, воєнним, передбачаючи настання всіх видів соціальної відповідальності. «На окупованій території сучасної України колабораціонізм знаходить свій прояв у вкрай широкому діапазоні - від культурно-освітнього рівня до політичної та воєнної співпраці», - резюмує автор [1, с. 77, 87].
Очевидним є те, що чим тривалішою є окупація, тим більше людей йде на співпрацю з окупаційними силами, адже людям, які залишилися на окупованих територіях потрібно продовжувати жити, працювати, навчатися, тобто співіснувати з ворогом на одній території.
Валентина Шайкан звертає увагу той факт, що частина населення сьогодні свідомо йде на співпрацю з «новою» владою з ідеологічних міркувань частина маргиналів, серед яких нерідко - жорстокі, схильні до конформізму особи, швидко пристосовуються й прислуговуються тому, хто сьогодні там «при владі» [2, с. 128].
У зв’язку з цим, цікавою є думка психолога Віталія Духневича про те, що воєнні дії зумовлюють зміни не лише індивідуальної, а й масової свідомості, яка починає функціонувати інакше, ніж у мирний час [3, с. 21].
Створюючи умови, коли життя практично неможливе без співпраці з окупаційними органами, загарбники тим самим сприяли виникненню колабораціоністських настроїв і активно використовували це [4, с. 124]. На превеликий жаль, зазначені вище події й зараз розгортаються на окупованих територіях України. Мешканці окупованих територій підтверджують, що роботу можна отримати тільки або в органах окупаційної влади, або співпрацюючи з ними.
Можемо з сумом констатувати, що колабораціонізм як соціальне явище вже набуло широких масштабів на окупованих територіях. Враховуючи те, що колабораційна діяльність може набувати будь-які форми, мати добровільний або ж вимушений прояв, першочерговим для визначення того, чи є діяння особи злочинними, є суб’єктивний чинник. Тобто, вкрай важливо є з’ясувати психоемоційний стан особи, її мотиви, мету, конкретну життєву ситуацію, для встановлення обставин.
Основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є вина. Якщо при вчиненні суспільно небезпечного діяння відсутні умисел або необережність, то унеможливлюється притягнення до кримінальної відповідальності [5, с. 100].
Колабораційна діяльність вчиняється тільки з умислом (прямим або ж непрямим). За такої форми вини особа:
1) усвідомлює суспільно небезпечний характер відповідного діяння;
2) передбачає неминучість або можливість спричинення такої шкоди;
3) бажає або свідомо припускає, що в результаті вчинення такого діяння може бути заподіяна шкода відповідному об’єктові посягання [1, с. 85].
Водночас вчинення таких дій з непрямим умислом більш властиве для іншої категорії осіб, які діють із корисливих мотивів та інших меркантильних або низьких переконань (наприклад, деяких осіб приваблювала досить легка можливість побудувати кар’єру, що з’явилась з урахуванням переміщення з окупованої території найбільш професійно успішної частини населення) [1, с. 86].
Враховуючи вищевикладене, не зайвим в таких категоріях справ, за певних обставин, є призначення судових психолого-психіатричних експертиз. Метою таких експертиз може бути отримання відповіді на питання, чи дійсно особа, знаходячись в конкретних життєвих обставинах окупації, активних воєнних дій, усвідомлювала протиправність своїх дій та могла керувати ними. Не виключено, що кризова ситуація, з урахуванням індивідуальних особливостей психіки конкретної особи, так чи інакше може вплинути на неї, тим самим змусити людину фактично відмовитись від минулих цінностей, поглядів та під впливом хворобливого стану психіки піти на співпрацю з ворогом.
Мотиви колабораціонізму можуть бути різними: прагнення до наживи; ненависть до держави, на території якої проживає колабораціоніст; бажання врятувати своє життя; безнадія у подальшій боротьбі; загроза жорстоких репресій тощо. Національні суди, розглядаючи справи про колабораційну діяльність, не завжди зазначають мотив вчинення злочину. Серед встановлених, зазвичай, вказують: особисті, корисливі, ідеологічно- політичні уподобання, бажання працювати у незаконному правоохоронному органі тощо.
В умовах окупації колабораційна діяльність у вигляді співпраці з ворогом може вчинятися і з метою завоювати довіру іноземної держави для забезпечення сприятливих умов проживання на окупованих територіях. Однак, існує чималий ризик притягнення до юридичної відповідальності осіб, які мали недобровільні взаємини з окупантом або співпраця з якими мала другорядне (неістотне) значення. Напрошується висновок про те, що жахи, які відбувалися на окупованих територіях та боротьба за збереження власного життя і життя своїх близьких створили додатковий каталізатор для співпраці частини населення з окупантами. Не виключено, що за таких умов, якщо людина опинилася фактично в полоні, уникнути смерті можна лише одним шляхом - вступивши у співпрацю з ворогом.
Наведені приклади дають можливість зробити висновок про те, що першочерговим в цій категорії справ є необхідність доведення суб’єктивного ставлення до свого діяння особи, яка обвинувачується або ж підозрюється у вчиненні колабораційної діяльності. Врахування психоемоційного стану громадян, які стали на шлях співпраці з ворогом - вкрай важливо, оскільки може, якщо не виправдати, то пояснити дії такої особи. До кожного випадку необхідно підходити індивідуально. Адже, до проблеми колаборації з одними лекалами підходити не можна. У поле репресій не повинні потрапити безвинні люди, долю яких і так скалічила війна. Не можна допустити колективної відповідальності всіх осіб, що опинилися на окупованих територіях.
В сучасній Україні, як і в Європі після Другої світової війни, суспільний запит на відновлення справедливості та покарання винних у злочинах, скоєних під час війни, дуже високий. Безспірним є те, що не можна залишати безкарними таке ганебне явище сьогодення як колабораціонізм. Але задоволення цього запиту не повинно створювати ризику масового нерозбірливого переслідування за підозрою в колабораціонізмі. Для чого, вкрай важливим є врахування умов жорстокого окупаційного режиму, в яких опинилися громадяни України не з власної волі, а тому ще більш детального з’ясування потребують всі ознаки суб’єктивної сторони цього складу кримінального правопорушення. Це надасть можливість відмежувати свідомий колабораціонізм, як кримінальне правопорушення, від вимушеної співпраці з ворогом, яка не обов’язково має протиправний характер.