• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти

Принципи та функції безпекового законодавства: теоретико-правовий аспект

Сучасна наука схильна розглядати безпеку в якості тієї універсальної цінності, яка стосується нескінченної кількості суб’єктів, хоча найбільше значення має, безумовно, безпека особистості, соціальних груп, суспільства і держави [1, с. 13]. Вона сприймається як така гуманістична цінність, що за сучасних умов в Україні набуває пріоритетного значення разом з іншими фундаментальними суспільними (у тому числі, і правовими) цінностями, зокрема такими, як верховенство права, свобода, рівність, права людини, демократія, національна єдність тощо [2, с. 60-61; 3, с. 14].

Ключовою формою безпеки, яка є спільною цінністю людей, які мешкають в умовах сучасних державно організованих суспільств, виявляється національна безпека. Законодавством, зокрема, національна безпека України визначається, як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз» (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України») [4].

Її провідними чинниками, через які вона розкривається і характеризується певним змістовним навантаженням, є «національні інтереси», «небезпеки і загрози», «захищеність», «стійкий і прогресивний розвиток» тощо. Означені поняття відображають стан і захищеність суспільства, його динамічні зміни, можливості та здатність суспільства до самозбереження і розвитку [5, с. 33].

Що стосується принципів безпекового законодавства, то вони, безумовно, є похідними від принципів відповідної галузі права. Так, принципами права національної безпеки вважають засадничі, вихідні ідеї та положення, які визначають сутність і зміст впливу права на забезпечення національної безпеки [6, с. 135]. Проте їх не можна ототожнювати з принципами законодавства, «оскільки право не тотожне законодавству» [7, с. 7]. Як відомо, в сучасній літературі сформульовано бачення трьох рівнів буття принципів права:

- по-перше, ті, які знайшли закріплення у приписах законодавчих актів;

- по-друге, ті, які виводяться із змісту інших норм законодавчих актів, не будучи в них безпосередньо закріплені; по-третє, ті, які існують на рівні правових ідей, виробляються юридичною наукою і суспільною практикою як найважливіші, керівні правові положення, що становлять основу правових поглядів суспільства, та ще не знайшли свого закріплення в позитивному праві [7, с. 6].

Принципами законодавства (на рівні галузі, підгалузі чи інституту законодавства) є саме ті принципи права, які безпосередньо знайшли своє формальне закріплення в одному чи декількох актах відповідного законодавства. Відтак, під принципами законодавства у сфері національної безпеки слід розуміти фундаментальні засадничі положення (ідеї), в яких втілюються сутність, призначення та імперативна динамічна спрямованість цієї галузі законодавства, та, які мають об’єктивно забезпечити відносно сталу спрямованість законодавчого регулювання безпекових правовідносин з метою досягнення цілей законодавчого регулювання у сфері національної безпеки України. Відповідно, зміст, перелік та значення принципів безпекового законодавства залежать від їх формально- правової фіксації, а також від особливостей побудови цієї галузі законодавства, його цілей, актуального стану національної безпеки та її видів тощо.

З урахуванням системотвірного характеру Закону України «Про національну безпеку», до цих принципів слід віднести формально визначені принципи, які втілюють найбільш узагальнені, вихідні правові ідеї, які втілюють сутність і призначення законодавства про національну безпеку, зокрема, такі, як: верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони (частина друга статті 3 Закону України «Про національну безпеку») [4].

Натомість, функції законодавства про національну безпеку є основними напрямками впливу цього законодавства на сферу безпекових правовідносин. Що стосується правової специфіки функцій законодавства про національну безпеку, то вони теж тісно пов’язані з функціями права національної безпеки, але не тотожні їм. Зважаючи на те, що це питання слабко розроблене у науковій літературі, запропонуємо власну концепцію їх співвідношення. На наш погляд, функції законодавства про національну безпеку:

- є похідними від функцій права про національну безпеку;

- конкретизують функції національного законодавства у його взаємодії з міжнародним правом у сфері національної безпеки, охоплюють усі напрями забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів;

- опосередковують основні напрями системного впливу законодавства про національну безпеку права на безпекові суспільні відносини та комунікації, що складаються за участю держави, суспільства й людини, на їхню поведінку та діяльність з метою забезпечення національної безпеки [6, с. 138 139].

Слід зазначити, що найзагальніша систематика функцій законодавства про національну безпеку України включає в себе такі функції, як: регулювальна, охоронна, інтегративна, узгоджувальна, гарантувально-забезпечувальна, превентивна, інформаційно-орієнтаційна. Слід підкреслити, що їх виокремлення має теоретико-правовий характер, тоді як на практиці можна спостерігати їхню дію в комплексі.

Варто також зауважити, що, попри те, що в Законі України «Про національну безпеку» вжитий вислів «правова основа державної політики у сферах національної безпеки і оборони», з огляду на його предметну специфіку і широту сфери правових відносин у галузі національної безпеки (що не може ототожнюватися зі сферою оборони), ми розглядаємо систему безпекового законодавства як ширший системний правовий феномен, що не може бути зведений лише до правової основи відповідної державної політики. Ототожнення ж відповідного законодавства виключно із правовою основою такої політики свідчило б про державоцентричність цього законодавства, що суперечить, по-перше, вимогам верховенства права і пріоритету прав людини [8], а, по-друге, не відповідає ієрархії національних інтересів, формально юридично закріпленій у Законі України «Про національну безпеку» (як життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави - згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 цього Закону [4]).

Як відомо, системність того чи того правового явища (об’єкта) підтверджується (доводиться) наявністю в нього певних системних зв’язків з іншими правовими явищами. До таких зв’язків слід віднести функціональні зв’язки, тобто ті взаємозалежності та взаємодії з іншими правовими явищами, які впливають на відтворення та збереження даного системного явища як стійкого утворення, а також генетичні зв’язки, що виявляються на етапах виникнення даного правового явища. При цьому, всі ці зв’язки можуть бути охарактеризовані з точки зору домінування в них субординації чи координації: зв’язки субординації характеризують складну ієрархічну побудову права, а зв’язки координації виражають іншу сторону єдності правових феноменів як цілісної системи [9, с. 13].

Таким чином, під принципами законодавства у сфері національної безпеки слід розуміти фундаментальні засадничі положення (ідеї), в яких втілюються сутність, призначення та імперативна динамічна спрямованість цієї галузі законодавства, та, які мають об’єктивно забезпечити відносно сталу спрямованість законодавчого регулювання безпекових правовідносин з метою досягнення цілей законодавчого регулювання у сфері національної безпеки України. До цих принципів слід віднести: верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили; дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки; розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Функції законодавства про національну безпеку є основними напрямками впливу цього законодавства на сферу безпекових правовідносин. Їх систему складають такі функції: регулювальна, охоронна, інтегративна, узгоджувальна, гранувально- забезпечувальна, превентивна, інформаційно-орієнтаційна, прогностична.