Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Проблеми забезпечення прав громадян у сфері охорони здоров’я
На етапі розвитку суспільства гостро постає проблема правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я громадян. Це обумовлено недостатністю обґрунтованих наукових праць, які охоплювали весь спектр правового регулювання прав людини у сфері охорони здоров’я, розробляли нові підходи до визначення прав пацієнтів, їх нормативного закріплення та шляхів вирішення проблеми реалізації та захисту зазначених прав.
Значна кількість складнощів виникає через недостатню правову культуру та поінформованість громадян про права, недостатнє врегулювання прав та обов’язків медичного персоналу. Це зумовлено тим, що відносини, що виникають між пацієнтом і лікарем, переважно регулюються розрізненими нормативними та підзаконними актами, а іноді такими, що призначені для службового користування.
Забезпечення права і свободи людини у державі відбувається шляхом прийняття відповідних законів, визначальних які правничий та у сфері правовідносин, має громадянин. Ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод та наступні протоколи до неї, Україна взяла зобов’язання привести законодавство про охорону здоров’я у відповідність до світових стандартів. Таке зобов’язання обумовлює необхідність враховувати у чинному законодавстві досвід країн Європи щодо сфери охорони здоров’я, статус пацієнта та його реалізацію.
У даний час в Україні діє Закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі - Закон), який, нарівні з Конституцією України та іншими законодавчими актами, регулює права громадян на отримання доступної та якісної медичної допомоги незалежно від статі, віку, національності, майнового стану, місця проживання, переконань і інших обставин [1].
Зважаючи на історичний розвиток права на здоров’я, можна відзначити, що нормативне закріплення зазначеного права виникло у середині XX ст.
У праві декларація про здоров’я - вище невідчужене благо кожної людини. У науковій літературі розрізняють об’єктивне та суб’єктивне право на здоров’я. В об’єктивному сенсі - сукупність норм, які закріплені на законодавчому рівні у нормативних актах, які регулюють відносини у сфері охорони здоров’я громадян.
У суб’єктивному сенсі - права громадян, регульовані нормами права, що виникають при отриманні медичної допомоги, у зв’язку з медичним втручанням. Людина має чимало прав у сфері охорони здоров’я.
Охорона здоров’я громадян відповідно до Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», система заходів, спрямованих на збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини, надання якісної медичної допомоги [2].
Проаналізувавши запропоновані вченими групи прав громадян і пацієнтів у сфері охорони здоров’я, спираючись на загальну класифікацію прав людини, найбільш доцільною є класифікація прав громадян у сфері охорони здоров’я залежно від нормативно-правового закріплення у законодавстві, оскільки сприяє більш повного аналізу особливостей прав, розкриває їх зміст.
Першу групу прав громадян становлять основні права, що належать усім громадянам, закріплені Конституцією, спрямовані на зміцнення здоров’я людини, захист від неправомірного зазіхання на здоров’я. До цієї групи належать: право на життя, право на повагу до гідності, право на особисту недоторканність, заборону збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, захист материнства та дитинства та інші.
Другу групу прав складають права, закріплені у міжнародних правових актах, до яких належать: право на життя та особисту недоторканність, охорона материнства та дитинства, право на достатній життєвий рівень та інші.
Творці Конституції України, розробляючи другий розділ «Права та свободи людини і громадянина», врахували всі досягнення міжнародного права у галузі прав людини та закріпили на конституційному рівні. Було гарантовано права та свободи людини та громадянина, проголошені міжнародними документами про права людини. Ці права становлять основу інших прав у сфері охорони здоров’я, закріплюються за іншими нормативно-правових актах. З цього беруть початок права пацієнтів, правила стосунків із пацієнтами та організація системи охорони здоров’я громадян України.
Третю групу прав складають спеціальні права громадян у сфері охорони здоров’я, якими наділені всі, хто звертається за медичною допомогою. Громадянин набуває статус пацієнта і стає суб’єктом правовідносин. Права пацієнтів згруповані, переважно, у Законі та деталізуються у різних нормативних актах. У Законі закріплено положення, що кожному гарантується право на медичну допомогу, яка надається безкоштовно та на платній основі. Встановлено перелік прав пацієнтів, який враховує інтереси та специфіку статусу.
Кожна людина має право на здоров’я, яке визначається переліком прав пацієнтів, деталізованих у нормативно-правових актах. Саме визначення та класифікації прав пацієнтів не були б ефективними без розробки та прийняття єдиного документа, яким є «Основи законодавства України про охорону здоров’я», де чітко і детально визначено сферу правовідносин лікаря та пацієнта.
Поряд із збереженням ставлення до медичної діяльності як однієї із соціальних функцій держави останнім часом існує певна кількість обставин, що свідчать про необхідність зміни пріоритетів за основними напрямами державного регулювання у сфері охорони здоров’я. За останні двадцять років законодавство України у цій сфері зазнало значних змін.
У результаті реформування особливу увагу було спрямовано на пацієнта, якісну, доступну, персоналізовану систему охорони здоров’я, впроваджено гарантований перелік безкоштовних медичних послуг та лікарських засобів, набула розвитку первинна медична допомога, у межах якої хворому надається можливість самостійно обирати лікаря. Аналізуючи розвиток системи охорони здоров’я, можна виділити наступні нововведення при наданні медичної допомоги громадянам України.
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління сферою охорони здоров’я та забезпечення медичного обслуговування населення» сформульовані нові принципи охорони здоров’я, до яких віднесено: пріоритет інтересів пацієнта та охорони здоров’я дітей, дотримання лікарської таємниці і інше [3]. Закріплення цих принципів характеризує перехід до системи охорони здоров’я громадян, що базується на пріоритеті здорового способу життя.
Головним нововведенням законодавства про охорону здоров’я є об’єднання в окремому розділі Закону прав та обов’язків громадян у сфері охорони здоров’я. Наприклад, право відмовитися від медичного втручання; відшкодування шкоди у разі завдання шкоди здоров’ю при наданні медичної допомоги, ряд інших прав.
Нормативні положення, що стосуються впорядкування системи охорони здоров’я громадян, торкнулися обов’язків громадян у цій сфері. Згідно із Законом на громадян покладено обов’язки: турбота про збереження здоров’я; обов’язок проходити медичні огляди, займатися профілактикою захворювань; дотримуватися режиму та правил поведінки пацієнта.
Торкнулися зміни та гарантій дотримання прав громадян у межах першої допомоги, від надання якої залежить життя людини. Особливу увагу приділено питанням першої допомоги. Закон вказується на перелік осіб, які зобов’язані надавати медичну допомогу, до яких належать: поліцейські; працівники служби цивільного захисту; рятувальники аварійно-рятувальних служб.
Основним досягненням законодавства у сфері охорони здоров’я громадян слід вважати запровадження відповідальності медичних працівників. Їхня діяльність має соціальну значимість, оскільки пов’язана із забезпеченням життя та здоров’я людей. Ризик від неналежного медичного втручання зростає для самого пацієнта та для лікаря.
Ще одним моментом реформування державного сектора системи охорони здоров’я є фінансування шляхом залучення бізнесу. На це спрямовані останні системні дії Кабінету Міністрів України щодо розробки заходів з включення державно-приватного партнерства у реформування сфери охорони здоров’я.
Незважаючи на певну кількість нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, є певні прогалини правового регулювання, що заповнюються численними законодавчими ініціативами у вирішенні проблем, що виникають у медичній діяльності. Правове регулювання охорони здоров’я має бути спрямоване на збереження та зміцнення здоров’я населення. Реалізація політики держави у цій галузі та її реформування, можливе лише шляхом прийняття належної нормативно-правової бази.
Питання правового регулювання охорони здоров’я вимагають підвищеної уваги з боку держави, адже здоров’я визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики та основним чинником національної безпеки країни. Система охорони здоров’я потребує ресурсних вкладень, оскільки якість медичного обслуговування та стан здоров’я населення залежать від забезпеченості медичної галузі матеріально-технічними, трудовими, фінансовими ресурсами та їх ефективного використання.
Об’єктивною необхідністю є напрям державної політики у сфері охорони здоров’я на збільшення тривалості активного життя, покращення демографічної ситуації, підвищення якості і ефективності медико-санітарної допомоги, удосконалення фінансування та управління галуззю, зміцнення здоров’я населення. Поліпшення здоров’я є інтегральним показником успішності розвитку держави, всіх її інститутів, в основу реформування цієї сфери, має бути покладено міжгалузевий комплексний підхід.
Підсумовуючи, можна констатувати, що Конституцією встановлено обов’язок держави у створенні умов для ефективного та доступного для громадян медичного обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Медична допомога за нормами Конституції України надається безоплатно. Система охорони здоров’я України характеризується наявністю проблем потребує інституційного та структурно-функціонального реформування, що суттєво обмежено відсутністю фінансових ресурсів. Реформування в галузі охорони здоров’я має починатися з розробки нових обґрунтованих управлінських рішень.