Об’єкт контролю є однією з визначальних характеристик контрольної діяльності. В узагальненому філософському розумінні об’єкт контролю уявляє собою феномен, який традиційна протиставляється суб’єкту контролю як особі або органу, що вказаний контроль здійснює. Розуміння об’єкта контролю у вітчизняній правовій науці традиційно охоплює три основних підходи.

Відповідно до першого з них об’єктом є сукупність органів та посадових осіб, на яких покладено обов’язок здійснювати комплекс дій, пов’язаних з їх відкритістю та необхідністю звітувати перед іншими суб’єктами, для яких вони є підконтрольними. Інший підхід пов’язаний з визнанням об’єктом контролю діяльності або поведінки певних органів або посадових осіб, при цьому межі і масштаби такої діяльності або поведінки можуть різнитися - від суто службової до побутової (останнє є справедливим для контролю, пов’язаного із додержанням вимог доброчесності відповідних суб’єктів). І третій підхід, який є значно ширшим за своїм змістом, передбачає, що об’єктом, тобто точкою прикладання зусиль суб’єкта контролю, є не органи і не посадові особи, а більш абстрактні категорії, які, разом з тим, необхідні для існування держави і розвитку громадянського суспільства. Мова йде про так звані суспільні блага.

До таких суспільних благ, відповідно до традиційного поділу, належать дві категорії - приватні та суспільні блага. Основою для вказаного поділу є ступінь легкості, з якою потенційні споживачі можуть бути виключені із споживання благ. У свою чергу, приватні блага можна розподіляють на дві групи: приватні блага індивідуального та приватні блага спільного (колективного) споживання.

Прикладами приватних благ індивідуального споживання є їжа або одяг, тоді як прикладами приватних благ спільного споживання можуть слугувати громадський транспорт, театральні вистави або ж футбольні матчі. Суспільні блага поділяють на міжнародні (наприклад, фундаментальні наукові знання), загальнонаціональні (приміром, національна оборона) та локальні (наприклад, освітлення вулиць). Загальнонаціональні та локальні суспільні блага об’єднує те, що вони є невиключними для всіх членів суспільства. Проте якщо вигодами від загальнонаціональних суспільних благ користаються всі члени суспільства, то вигодами від локальних суспільних благ - переважно ті особи, які проживають на відповідних територіях [1, с.73-74].

Розглядаючи суспільне благо як цінності, що надаються членам суспільства, територіальних громад та окремим громадянам відповідно до компетенції органів публічного адміністрування і, переважно, в межах відповідних податкових надходжень, щодо визнання суспільним благом національної безпеки або оборони хотілося б зробити декілька зауважень. На нашу думку, національна безпека сама по собі не може бути визнана благом. Цінністю є той стан,до якого призводить ефективне функціонування системи національної безпеки - максимальна захищеність людини, суспільства і держави від ризиків та небезпек у політичній, воєнній, економічній, екологічній та інших сферах.

Саме на досягнення такого стану спрямована діяльність суб’єктів національної безпеки. Якщо екстраполювати вказані положення на систему демократичного цивільного контролю, то визнання суспільним благом самого контролю доцільно здійснювати лише у деяких випадках - наприклад, в історичних дослідженнях, присвячених проблемам розвитку демократичних цінностей.

Однак, досліджуючи чинні механізми демократичних відносин у сучасній державі, доцільніше розглядати як цінність той результат, на досягнення якого функціонування демократичного цивільного контролю спрямовано. Аргументами на користь цієї позиції може бути розповсюдження серед членів суспільства уявлення про цінність досліджуваного контролю: про його існування, які свідчать результати різноманітних соціологічних досліджень, інформовані не всі члени суспільства, отже, для цієї категорії вказаний контроль навряд чи може бути визнаний благом.

Але наслідки такого контролю, якими є раціональне витрачання коштів державного і місцевих бюджетів, ефективне подолання зовнішніх та внутрішніх загроз, спрямованих на дестабілізації відносин у державі і суспільстві, здатна відчути переважна більшість громадян. Перефразовуючи, скажемо, що для пересічного громадянина благом виступає не компетенція та організація діяльності суб’єктів сектору безпеки і оборони, а захищеність його самого та його родини, майнових та немайнових прав від ризиків та небезпек, що можуть бути спричинені діями держави-агресора, терористичними актами тощо.

На підставі вказаного вище можна сформулювати поняття об’єкта громадського контролю (нагляду), який є елементом демократичного цивільного контролю, наступним чином. Об’єкт громадського контролю (нагляду) - це комплекс суспільних благ непатронатного характеру, які виникають завдяки активності членів громадянського суспільства і полягають у захищеності прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб, зниженні рівня корупційних ризиків та ефективному раціональному використанні бюджетних коштів у секторі безпеки і оборони. Непатронатний характер громадського контролю (нагляду) означає, що джерелом виникнення благ є не держава, а громадянське суспільство.

Ми вважаємо, що громадський контроль (нагляд) поширюється на захищеність прав, свобод та інтересів не лише цивільних осіб, а й військових - наприклад, під час здійснення моніторингу змін у системі продовольчого забезпечення військовослужбовців.