Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Гендерна рівність як складова загального принципу рівності в Україні і світі
Через двадцять п’ять років після всесвітньої Пекінської конференції, коли рух за гендерну рівність зайняв визначне місце на глобальному порядку денному, жінки продовжують боротися за свої права. Досягнення ґендерної рівності вимагає визнання того, що кожна законодавча ініціатива, стратегія чи програма по-різному торкаються жінок і чоловіків, враховуючи, що вони мають різні погляди, потреби, інтереси, ролі та ресурси. Ці відмінності можуть бути підкріплені расовою чи етнічною приналежністю, становищем у суспільстві, віком та іншими факторами. Рішення, що приймаються, повинні враховувати відмінності між жінками та чоловіками, дівчатками та хлопчиками з погляду їх досвіду та конкретних життєвих обставин. Досягнення тендерної рівності не означає, що жінки стають такими ж, як чоловіки, але передбачає ситуацію, коли права чи можливості людини не залежать від її або її біологічної статі та гендерної ідентичності [1, с. 166].
Юридична рівність не завжди зумовлює рівність фактичну. Саме тому постає нагальне завдання інтегрування ґендерного підходу в державну політику України як на національному, так і на місцевому рівнях.
Існує безліч підходів до розгляду гендерної проблематики в різних сферах. Не виняток і сфера доступу до надання адміністративних послуг. Гендерні стереотипи та забобони, дискримінація, економічна залежність, неграмотність, міграція та безліч інших факторів негативно впливають на такий доступ жінок нарівні з чоловіками.
Рівність можливостей у наданні адміністративних послуг - це не лише правова, а й соціально-економічна, культурна проблема. Природні відмінності між чоловіком і жінкою, ні в якому разі, не повинні негативно відбиватися при наданні послуг жінкам і чоловікам, спричиняти дискримінацію. Гендерна нерівність - характеристика соціального устрою, згідно з якою різні соціальні групи, в даному випадку - чоловіки і жінки, володіють стійкими відмінностями і нерівними можливостями в суспільстві.
На практиці у багатьох країнах таке завдання як досягнення ґендерної рівності значною мірою сприймається як жіноча проблема. При цьому спостерігається зростаючий інтерес урядів та міжнародного співтовариства до ролі чоловіків та хлопчиків у просуванні мети тендерної рівності. Це пов’язано з усвідомленням того, що гендерна асиметрія - це діагноз усьому суспільству. Постановка питання про значущість та необхідність посилення уваги до того, що чоловіки та хлопчики можуть відігравати критичну роль у досягненні ґендерної рівності, відносно нова та в рамках ООН, яка не приділяла належної уваги їхній ролі у реалізації завдання досягнення ґендерної рівності. Перенесення акценту з проблем жінок на ґендерні взаємини дозволило посилити увагу до питань значущості ролі чоловіків [2, с. 95-96].
Концепція ґендерної рівності охоплює весь спектр прав та можливостей - від доступу до ресурсів (наприклад, до послуг охорони здоров’я) та правового захисту до можливості приймати рішення в особистій та громадській сферах, у тому числі брати участь у політичному житті суспільства.
ООН відстежує розвиток рівноправності, становлячи міжнародний індекс ґендерної нерівності. Він заснований на таких ключових показниках: рівень зайнятості; рівень освіти; частка місць у парламентах; частота випадків вагітності та пологів серед дівчаток-підлітків; рівень материнської смертності.
Цей індекс демонструє, що за рідкісними винятками рівень гендерної рівності співвідноситься з рівнем економічного розвитку - найвищі показники спостерігаються в основному в розвинених країнах, а найнижчі - у найменш розвинених.
Урахування гендерних аспектів у встановленні законодавства України повинне розв’язати також проблеми органів державного управління. Саме інтеграція гендерних тем у законодавство повинне забезпечувати гарантування рівних прав і можливостей як чоловіків, так і жінок, а також одинакове ставлення до двох статей [3, с. 77].
Можна виділити декілька передумов встановлення та розвитку тендерної політики у нашій країні:
- історичні ( поява феміністичних рухів та їхній вплив на суспільство, розвиток великої кількості жіночих організацій, утвердження різноманітних документів, які покращують становище жінки у суспільстві та в усіх сферах її життя);
- культурні (образ жінки-матері в суспільстві за час існування патріархального устрою);
- медичні (встановлення програми «Планування сім’ї» та програм профілактики зі збереження репродуктивного здоров’я);
- політичні (збільшення чисельності жінок у Верховній Раді України, також у органах місцевого самоврядування);
- освітні (впровадження гендерної освіти у школах, університетах, збільшення кількості лекцій, вебінарів на тему гендерної рівності, проведення гендерних досліджень та створення для таких досліджень спеціально- облаштованих лабораторій);
- соціальні (насильство у сім’ї);
- демографічні (висока і рання смертність чоловіків, зменшення народжуваності та демографічне старіння населення. Починаючи з 1991 року в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості чоловіків. Різниця становить приблизно 3,5 млн.) [4];
- економічні (жінки характеризуються нижчим рівнем економічної активності, а також зайнятості, у них наявних вищий рівень безробіття, зарплата жінок становить 68% заробітної плати чоловіків).
Сьогодні, у час війни, гендерне питання є дуже актуальним та ним займається велика кількість учених. Міжнародне співтовариство вийшло на високий рівень самоусвідомлення та починається розвиток у гендерній галузі. Це відбувається завдяки вищезазначених передумов, які викликають рівне, а найголовніше - рівноправне ствердження жінки на рівні з чоловіком в усіх проявах та сферах життя [5, с. 105].
На перший погляд ця проблема може здатись зовсім непримітною та простою, але вона насправді дуже складна і носить у собі важливий характер.