Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Правова доктрина, правопорядок та конституція України: вектор взаємозв’язку
Окремим напрямом юридичної науки міждисциплінарного змісту, який концептуально охоплює основні аспекти права як суспільного феномену, що створений і діє на конституційних засадах є теорія конституціоналізації правового порядку. Це нова наукова парадигма, що має свій специфічний предмет вивчення та методологічну основу. Через конституціоналізацію право стає не тільки таким, що системно відображає та утверджує основні демократичні цінності, а й забезпечує їх оптимізацію відповідно до конституційних принципів і цілей, стаючи певним правогенеруючим феноменом. З огляду на це, важливою умовою розвитку вітчизняного права є комплексний аналіз теорії і практики конституціоналізації правового порядку, переосмислення норм чинного законодавства і, насамперед, положень Конституції України.
Актуальність таких досліджень зумовлена тим, що сьогодні фактично відсутні доктринально обґрунтовані механізми екстраполювання конституційно-правового знання у зміст правових норм. Зважаючи на це, потрібно науково осмислити й узагальнити практику Конституційного Суду України, яка є правовою основою для вироблення механізмів конституціоналізації правового порядку в Україні.
Реальне втілення конституції та законів у життя залежить від правосвідомості громадян, яка є основою правової культури: культури законодавства, культури органів державної влади, культури пересічних громадян. Правова культура населення проявляється в повазі до законів, їх знанні, дотриманні та виконанні. Вона забезпечує здатність громадян захищати свої права та відповідати за виконання своїх обов’язків. У контексті означеної проблеми важливою також є культура суб’єктів законотворчості, яка обумовлює ефективність законотворчої діяльності держави, відповідність законів соціокультурним потребам, рівневі розвитку суспільства. Від правової культури влади залежить її авторитет і довіра до неї. Корупція, зловживання владою, неправомірні дії представників влади - головні чинники, які негативно впливають на правопорядок та його конституціоналізацію.
Тому ідея конституціоналізації, не зважаючи на існуючий науковий доробок, залишається переважно гіпотетичною та лише частково має відношення до реалій та «якості» правового порядку. Інтерес до процесів конституціоналізації відображає потребу сучасної юридичної теорії і практики у формуванні загальних системних основ правопорядку, чіткому розумінні ролі чинників, які впливають на становлення й розвиток правового упорядкування суспільних відносин, у виробленні чітких заходів і технологій (елементів механізму конституціоналізації) по забезпеченню та зміцненню правового порядку в контексті реалізації Основного закону. З огляду на це, дослідження, які охоплюють питання конституціоналізації права, правової системи і правового порядку, можуть розглядатись як самостійний напрям праводержавознавства [1, с. 58].
Сучасне тлумачення правопорядку є поєднанням положень теорії юридичного позитивізму та ідеології природного права. Правопорядок у загальному контексті розглядається, перш за все, як відображення юридичного буття, один із засобів функціонування й відтворення існуючого права. Водночас недостатньо розробленим залишається питання конституційних засад правового порядку (на існування в державі правопорядку безпосередньо вказує ст. 19 Конституції України) [2], про його опосередкованість в Основному законі як нормативній основі, яка містить соціально-правові цінності. Окремі спроби дослідження проблеми конституціоналізації правового порядку як процесу дотримання правил, встановлених Основним законом, поваги до конституційних цінностей, формування правового світогляду, як гарантії дотримання прав людини не набули достатнього поширення у вітчизняній юриспруденції.
Відтак сучасне осмислення правового порядку в умовах модернізованої правової системи вимагає відповідно і нової соціокультурної інтерпретації, альтернативних методологічних схем, що дозволяють усвідомити його місце і роль у процесі формування вітчизняної соціонормативної системи, яка ґрунтується на положеннях Основного закону.
Домінанта прав та свобод людини і громадянина, закріплена в чинній Конституції України, встановлення в суспільстві правозаконності та правопорядку пов’язані не лише з існуванням вимог юридичних норм, а й з тим, наскільки учасники суспільних відносин можуть скористатися своїми суб’єктивними правами, втілювати в життя свої правові вимоги чи претензії. Конституційні цінності, закріплюючи основи правопорядку, основні права людини і громадянина, визначають оптимальні параметри аксіологічного поля конкретної правової системи. Значення конституційних цінностей отримує своє відображення через систему конституційних принципів і виражається в тому, що останні детермінують законотворчий процес, закріплюють критерії конституційності норм права, забезпечують найоптимальніший розвиток особи, суспільства і держави на основі балансу приватних і публічних інтересів.
Дослідження доктринальних засад Конституції України та інших нормативно- правових актів, судової практики (зокрема рішень Конституційного Суду України) дозволило багатьом ученим запропонувати зміни до чинного законодавства, а в окремих випадках - і прийняття нових законів, які удосконалили процес конституціоналізації правового порядку, забезпечили його ефективність. Окреслені у наукових працях висновки є важливими та необхідними у забезпеченні правопорядку, адже без нього неможливі: побудова громадянського суспільства і правової держави; ефективне функціонування інститутів демократії, реалізація прав і свобод людини, зміцнення гарантій їх забезпечення та захисту; чітка робота державного апарату, всіх його ланок, органів, структур, посадових осіб; боротьба зі злочинністю, корупцією, правовим свавіллям, тероризмом; забезпечення правотворчого та правозастосовного процесів; формування правової культури й підвищення правосвідомості громадян і всього суспільства тощо.
Отже, новизна зазначених проблем, що розв’язуються вітчизняною наукою, стан правозаконності і правопорядку вимагає з’ясування природи правового порядку як юридичної категорії та явища правової дійсності; обрання певного методологічного інструментарію для подальшого дослідження проблем конституціоналізації правового порядку; окреслення системи чинників, які впливають на даний процес; визначення основних умов і юридичних підстав конституціоналізації правового порядку; характеристику стану наукової розробки проблеми конституціоналізації права в цілому і правового порядку зокрема; з’ясування складових механізму конституціоналізації правового порядку і виокремлення основних гарантій його забезпечення; розкриття ефективності конституціоналізації правового порядку крізь призму ефективної дії правових норм, висвітлення основних критеріїв цього процесу; визначення зв’язку реалізації конституції та ефективності конституціоналізації правового порядку в контексті конституційності національного законодавства та його якості; характеристики стану і шляхів вдосконалення правової системи.
Якщо звернутися до доктрини, то термін конституціоналізація правопорядку розглядається в ній в рамках конституційної телеології як науки про цілі і завдання конституційного регулювання та визначається відповідно до судового викладу норм Конституції і законодавчого забезпечення їх реального втілення в життя. Основу конституційної телеології становлять конституційні принципи і цінності, що виводяться через інтерпретацію конституційно - правових норм уповноваженими суб´єктами в практиці конституційного правосуддя.
Конституціоналізація розглядається в різних зрізах. Наприклад, «ідеологічна» конституціоналізація, під якою розуміється вивчення основоположних конституційних ідей та принципів і їх конкретизація в різних галузях права. «Нормативна» конституціоналізація - забезпечення відповідності прийнятих нормативно-правових актів або окремих положень законів Конституції України. «Практична» конституціоналізація передбачає конституціоналізацію застосування права і правозастосовної практики.
Безумовно, наукові розробки спрямовані на виявлення механізмів втілення правових ідей і положень в практику конституційного будівництва. З іншого боку, наука не могла б належно виконати свої завдання, якби не спиралася на практику. Тому джерелом науки є діяльність органів державної влади, всіх суб’єктів правових відносин, що здійснюється на основі норм конституційного права. Тож в сучасних умовах особливого значення для розвитку науки конституційного права і конституційно-правової доктрини набуває практика органів конституційного правосуддя.
Сформувати головні напрямки конституціоналізації дозволяє інтеграційний підхід до вивчення Конституції України як чинника, що об’єднує правову систему. Вчені, які дотримуються цього підходу, основним призначенням конституційних норм вважають об’єднання всіх інститутів та галузей національного права в єдину, взаємопов’язану, організовану систему. При цьому завданням конституційного права і надалі є визначення цілей права, встановлення основних принципів, необхідних для всіх галузей права.
Така ідея інтеграційної ролі конституційного права як основної знаходить підтримку і просування в сучасній науці права. Безсумнівно, дуже важливе розуміння і втілення ідеї конституціоналізації правосвідомості та створення конституційно спрямованої професійної свідомості юристів як підґрунтя зміцнення конституційного правопорядку і конституційного правосуддя.