Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Стратегічні наративи в умовах повномасштабної російської агресії: інформаційно-правові аспекти
В умовах повномасштабного російського вторгнення інформаційна сфера стала ареною протистояння на фоні класичної збройної агресії. Будь-яка війна - це не лише збройне протистояння сторін, а й змагання наративів щодо причин і цілей участі в ній.
Перехід життя громадян у більш небезпечну реальність в умовах повномасштабної російської агресії призвів до неминучих змін у способах комунікації між людьми. Набула нового значення співпраця між урядовими структурами та громадянами шляхом збирання даних за допомогою, наприклад, гугл-форм, чат-ботів, а також інших форм опитувань [1]. Наприклад, на даний час функціонують: а) офіційний бот, за допомогою якого можна повідомляти про переміщення диверсантів, військ і ворожої техніки; б) бот кіберполіції для повідомлень про виявлені мітки, які залишають окупанти та пересування російської армії; в) бот для допомоги дітям, до якого можна вносити дані про дітей, яких побачили без дорослих, або про загублених дітей; г) бот Служби Безпеки України для виявлення зрадників і мародерів та інші.
Також є боти, які не лише збирають дані, а власне побудовані на основі відкритих даних, постійно оновлюють цю інформацію та доносять її до користувачів: а) бот для перевірки товарів на предмет взаємозв’язків із російським ринком; б) бот, який розповідає, що не так з конкретним російським культурним діячем у контексті ставлення до України та її культури тощо.
На часі також спостерігаємо незвичні форми взаємодії влади й громадян. Наприклад, в офіційному telegram-каналі Верховної Ради України час від часу публікують бази даних російських урядовців, медійників, пропагандистів, із закликами писати певні повідомлення для інформаційної атаки. Також на каналі поширюють певні шаблони повідомлень для твіттеру з позначенням іноземних діячів з метою просування інформації про події в Україні.
Міністерство внутрішніх справ України запустило сайт, де розміщує фото та документи загиблих та полонених окупантів, щоб їхні родичі могли їх знайти, а Г оловне управління розвідки публікує дані російських військових, які воювали на території України та здійснювали тут воєнні злочини (наприклад, списки бригад, які чинили звірства у м. Буча, Київська обл.).
Поряд з формуванням власних стратегічних наративів під час повномасштабного російського вторгнення, необхідно виробити і стратегію адекватної відповіді на наративи російської пропаганди проти України.
Під час збройного конфлікту інформація поширюється дуже динамічно, а можливість відфільтрувати правдиве повідомлення від неправдивого мінімальна. Навички критичного мислення під час психологічного напруження та паніки слабшають. Тож єдиний і найкращий спосіб у такий час - це сформувати свій інформаційний простір так, аби отримувати новини лише з достовірних та перевірених джерел.
Для цього насамперед необхідно відписатися від російських сторінок та псевдоекспертів. Зокрема, оминати такі Те^гат-канали, що входять до списку ворожих, визначених Центром протидії дезінформації, їх понад 40, у тому числі такі канали як: «Легетимный», «Резидент», «Картель», «Черный квартал», «Политический расклад», «Киевский кейс» та інші. А також оминати усі Те1е§гаш-канали, у назві яких є літера «7» (у різних варіаціях) [2].
Натомість необхідно додати до своєї новинної стрічки у соцмережах офіційні сторінки державних установ такі, як: Генеральний штаб ЗСУ, МЗС, Офіс Президента України та інші. Серед ЗМІ обрати ті, які входять до Білого списку, визначеного Інститутом масової інформації, серед яких: «Суспільне», «Громадське», «Ліга», «Українська правда», Укрінформ, Радіо Свобода, «Дзеркало тижня», НВ, «Еспресо» та «Бабель».
У досягненні своїх політичних і військових цілей Російська Федерація створювала, залежно від розвитку подій, різні наративи проти України, використовуючи при цьому різноманітні методи. Ключовими антиукраїнськими наративами російської пропаганди, під час повномасштабного російського вторгнення, на нашу думку, є меседжі про те, що 1) Україна сама зриває евакуацію власних громадян і обстрілює автобуси із цивільними; 2) «Мирне життя» на окупованих територіях; 3) важка поразка Збройних Сил України на «Азовсталі»; 4) Захід майже вичерпав арсенал санкцій проти Російської Федерації; 5) Російська Федерація протистоїть колективному Заходу.
Звісно, не кожен фейк легко визначити з першого погляду. Доречно час від часу перевіряти сайти та сторінки у соцмережах фактчекінгових організацій, наприклад, StopFake, а також державних ресурсів, таких як: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а також Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України. Можливо, ту інформацію, яку ми щойно отримали і збираємося повірити, уже давно спростували професійні фактчекери на сторінках цих організацій.
Варто звернути увагу на особливості комунікації та стратегічні наративи під час окупації окремих регіонів України російськими підрозділами та запровадження тимчасового контролю над суспільним життям таких територій. Такі обставини вимушено призвели до більш обережного спілкування громадян та сприйняття інформації. Адже на окупованих територіях можуть спостерігатися провокації. Зокрема застосовування в соціальних мережах такого прийому як підміна акаунтів, що передбачає розміщення запитань мов би від місцевих жителів з актуальних проблем [2].
На підставі вказаного вище можна зробити висновок, що в умовах активного розвитку інформаційних технологій і повномасштабної російської агресії протидія інформаційним загрозам національній безпеці є надзвичайно важливою для України. З огляду на російську інформаційну кампанію в Україні, наративи є потужною зброєю під час повномасштабного російського вторгнення. Тож уважне та відповідальне споживання та донесення є важливим кроком на шляху до перемоги.