• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану

Проблеми обмежування прав людини за умов воєнного стану (з позицій потребового підходу)

Як відомо, законодавець в Україні використовує терміно-поняття «інтерес», «потреба» як спільнокореневі для формулювання підстав правообмежень, якими, за визначенням проф. П. Рабіновича, виступають «певні особисті, групові чи загальносоціальні інтереси, задля забезпечення яких правовстановлюючий або правозастосовний орган вважає за потрібне обмежити здійснення тих чи інших людських прав» [1, с. 377; 370, с. 53-54].

Розглянемо це детальніше на прикладі Конституції України [3], що передбачає основні права людини. Так, право на невтручання в особисте і сімейне життя може бути обмежене лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32).

Згідно із абз. 3, 5 пп. 3.3 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 № 2-рп/2012 [4] інформацією про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) є будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже під час воєнного стану така інформаціє може бути поширена без згоди особи в інтересах національної безпеки.

Реалізація права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам (ч. 3 ст.34)

Наказом Г оловнокомандувача Збройних Сил України від 3 березня 2022 року № 73 [5] серед іншого встановлено перелік відомостей, розголошення яких може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України та інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану, а саме:

- найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об’єктів в районах виконання бойових (спеціальних) завдань, географічні координати місць їх розташування;

- чисельність особового складу військових частин (підрозділів);

- кількість озброєння та бойової техніки, матеріально-технічних засобів, їх стан та місця зберігання;

- та інше.

Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров ’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 35).

Так, згідно з Указом Президента України від 26 листопада 2018 року № 393 [6] на період воєнного стану дозволяється у разі потреби тимчасово обмежувати конституційне право громадян на мирні зібрання, під яке підпадають вуличні релігійні заходи чи процесії. Крім цього, релігійні діячі та віруючі можуть зазнати обмежень у праві на свободу пересування, що може стосуватися місіонерської чи іншої діяльності на території, де введено воєнний стан.

Право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації можуть бути обмежені в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.1 ст. 36).

Відповідно до абз. 4 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007 [7] наділення відповідно до законодавства України окремих громадських об’єднань або їх представників певною компетенцією у сфері формування або забезпечення виконання їх повноважень органами державної влади або органами місцевого самоврядування свідчить про набуття такими об’єднаннями громадян та їх представниками публічного характеру їх діяльності. Тобто представники громадськості у процесі реалізації своїх передбачених законодавством можливостей брати участь у проведенні чи реалізації публічної політики можуть реально впливати на ухвалення органами державної влади їх рішень. У зв’язку з цим Конституційний Суд України вважає, що держава має право запроваджувати у таких випадках відповідний контроль за діяльністю об’єднань громадян та їх представників з метою запобігання виникненню і в їх діяльності корупційних ризиків, недопущення неправомірного набуття матеріальних або нематеріальних благ, вчинення інших зловживань при реалізації наданих їм прав щодо участі в публічному управлінні.

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації обмежується лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 39).

Це обумовлено тим, що під час воєнних дій масові скупчення людей сприяють роботі диверсійних груп, котрим власне потрібно багато жертв.

«Принцип невідчужуваності об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану» (ч.5 ст.41).

Тобто, можуть бути вилучені автомобілі для користування ЗСУ, приватна техніка для моніторингу пересування ворожої техніки, використані приватні будинки для штабів ЗСУ тощо.

Список використаних джерел:

1. Рабінович П. М. Обмеження прав людини. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 3: Загальна теорія права / редкол.: О. В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. Харків: Право, 2017. С. 375-377.

2. Рабінович П. М., Панкевич І. М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / Редкол.: П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. Серія І. Дослідження та реферати. Вип. 3. Львів : Астрон, 2001. 108 с.

3. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 р. № 2-рп/2012 URL : https: //zakon.rada. gov.ua/laws/show/v002p710-12#Text

5. Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану: Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.03.2022 р. № 73. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS36785.html

6. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 26.11.2018 р. № 393. URL : https://www.president.gov.ua/documents/3932018- 25594

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п’ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI “Заключні положення” Закону України “Про політичні партії в Україні” (справа про утворення політичних партій в Україні) від 12.06.2007 р. № 2-рп/2007.