Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Зарубіжний досвід адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя
Поступове імплементування Україною у національне законодавство міжнародних гарантій захисту прав і свобод дитини, водночас вимагає належного функціонування механізму їх реалізації, посилення організаційних та правових заходів щодо безумовного виконання взятих міжнародних зобов’язань з прав дітей, активного залучення громадянського суспільства до проблем захисту прав і свобод дитини, посилення громадського контролю за виконанням державою зауважень та рекомендацій Комітету ООН з прав дитини, інших міжнародних та регіональних конвенційних органів.
Оптимальним для сучасного стану громадянського суспільства та врахування демократичних засад світового розвитку видається побудова такої держави, яка спроможна забезпечити повноцінну реалізацію дитиною права на безпечні умови життя, що включає протидію таким основним загрозам як сексуальна експлуатація та насильство на дітьми, домагання в сексуальних цілях (кібергрумінг/розбещення), заклики до насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; булінг (цькування), використання контенту, що принижує людську гідність, містить мову ворожнечі та заклики до дискримінації; порнографічний контент або непридатний для дитини рекламний контент; кібербулінг та кіберсталкінг (залякування, переслідування та інші форми утисків і погроз), розповсюдження приватних та інтимних зображень дитини, шантаж; використання персональної інформації дитини в комерційних цілях, таких як прямий маркетинг, профілювання та орієнтована на поведінку реклама тощо.
Тому, розробляючи способи впровадження ефективної системи протидії таким загрозам, які здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини, а також можуть призводити до порушення її прав, потрібно не лише враховувати надбання вітчизняної практики, а й передусім вивчати світовий досвід та міжнародні стандарти дотримання права дитини.
Наприклад, Фінляндія однією з перших країн приєдналася до Конвенції ООН про права дитини. Як наслідок, з 1991 року захисту дитинства у цій країні приділяється досить значна увага, що знайшло продовження в реалізації інституту ювенальної юстиції, а також закріпленні основних прав дитини та механізму їх дотримання у Законах «Про охорону дитинства» і «Про опіку та доступ до дітей». Безпосередній захист прав дітей в Фінляндії здійснюється муніципалітетами, яким делеговані відповідні повноваження із захисту прав дитини федеральною владою. Завдання щодо захисту прав дітей у Фінляндії покладено безпосередньо на соціальних працівників (муніципальне соціальне бюро), а також на вчителів, вихователів, керівників дитячих гуртків.
Якщо дитині загрожує небезпека і їй потрібна термінова допомога, застосовується екстрене переміщення на заміщувальне піклування. Уповноважений орган приймає всі заходи повернення дитини в сім’ю. Якщо воно неможливе, то ведеться підготовка до звичайного вилучення дитини з сім’ї. У разі досягнення дитиною 12-річного віку або наявності заперечень батьків рішення про вилучення приймає спеціальний адміністративний суд. Ця процедура отримала назву примусового вилучення дитини. Рішення адміністративного суду може бути оскаржене. За діяльністю органів захисту прав дітей Міністерство соціальних справ та охорони здоров’я Фінляндії здійснює контроль та у випадках порушення законодавства може вжити заходів владного характеру [1, с. 137-143].
У шведському законодавстві питання захисту прав дитини регулюються законами «Про соціальне забезпечення» (Social Services Act), «Про дітей та батьків» (Act on the Children and Parents Code) [2], Стратегією зміцнення прав дитини [3], відповідно з якої було прийнято План боротьби з сексуальною експлуатацією дітей.
Відповідно до закону «Про соціальне забезпечення» [4] здійснення діяльності із захисту дітей федеральною владою Швеції передано комітетам із соціального забезпечення, які функціонують у кожному муніципалітеті. Останні гарантують підтримку дітям, які перебувають у важкій життєвій ситуації. При цьому кожній дитині надається право самостійного звернення до комітету із проханням надання допомоги.
Важливим адміністративно-правовим засобом реагування на можливі загрози безпеці дитини в Швеції є проведення експертизи. У разі підтвердження факту перебування дитини у небезпеці складається спеціальний план дій з надання допомоги.
Доволі ефективною є практика адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя деяких європейських країн, у зв’язку із чим фактично склалося дві характерні моделі: французька та шведська. Для першої примітним є закріплення за ювенальними судами соціально-правового статусу та функцій головної структури системи адміністративно-правової профілактики та запобігання правопорушенням неповнолітніх, а також домінування теоретико-прикладної орієнтації на індивідуалізацію ювенального правосуддя та профілактичної роботи. Особливістю французької моделі правового захисту дітей є не лише наявність ювенальних судів, але й функціонування разом із ними різних державних та громадських соціальних та психологічних служб, які сприяють здійсненню правосуддя у справах неповнолітніх, превентивному контролю та соціальній реабілітації молодих правопорушників.
Французька система захисту прав дитини включає два компоненти, що пояснюється необхідністю досягнення одночасно двох цілей, одна з яких - робота з профілактики, що реалізується в межах так званого «організаційного захисту», коли сім’ї, усвідомлюючи труднощі, що виникли у них, самі звертаються за допомогою або дають згоду на втручання компетентних структур та допомогу з їхнього боку; інша - захист прав та життєвих інтересів дитини, що реалізується в рамках так званого «правового захисту», коли є підтвердження того, що ситуація приймає небезпечний характер для дитини (у цьому випадку судовий орган вимагає від сім’ї виконання певних заходів) або щодо дитини вчинено кримінальне чи адміністративне правопорушення.
Служби, які перебувають у підпорядкуванні голови Генеральної ради Франції, спеціально займаються питаннями охорони прав дітей, серед яких:
- служба соціальної допомоги дітям (відіграє головну та стрижневу роль на службі сімей);
- служба з охорони материнства та дитинства;
- соціальна служба у масштабі секторів;
- служба пропаганди здорового способу життя серед учнів шкіл та шкільна соціальна служба;
- служба психіатричної допомоги дітям та підліткам.
Судовий орган має дуже широкі та різноманітні за формою повноваження, які в залежності від ситуації дозволяють здійснювати контроль, обмежувати, призупиняти або позбавляти батьківських прав осіб, які жорстоко поводяться зі своїми дітьми; крім того, ці особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності.
Шведській моделі адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя навпаки властива відсутність спеціалізованих судів у справах неповнолітніх у поєднанні з наявністю у кримінальному, кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому законодавстві особливих заходів впливу та процедур для цієї категорії осіб. Для цієї моделі досить принциповим є широка участь громадськості у адміністративно-правовій профілактиці правопорушень серед дітей.
Правозастосовна практика у справах неповнолітніх відрізняється винятковою «м’якістю» та широким застосуванням заходів покарання, не пов’язаних із позбавленням волі. Соціальні служби, що займаються профілактичною роботою з неповнолітніми правопорушниками, функціонують у системі органів місцевого самоврядування та є незалежними від правоохоронних органів. Вони працюють не тільки з неповнолітніми правопорушниками, але також з усією молоддю загалом, щоб не протиставляти правопорушників іншим категоріям молоді та у соціальному плані не виокремлювати їх від законослухняної молоді [5, с. 115-116].
Вище викладене свідчить про доцільність використання позитивного зарубіжного досвіду адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя в Україні, насамперед в частині:
- введення до чинного українського законодавства спеціальної норми, яка регулювала б порядок реалізації дитиною у повному обсязі свого права на самозахист, включаючи вибір її можливих форм;
- створення комплексного законодавчого забезпечення захисту прав дитини та реалізації нею права на безпечні умови праці за різними напрямами, зокрема: охорони здоров’я; екологічної безпеки; організації роботи суб’єктів публічного адміністрування в згаданій сфері; охорони прав дітей-інвалідів; контролю за обігом продукції сексуального характеру та ін.;
- впровадження закордонного досвіду щодо проведення комплексних профілактичних заходів, спрямованих на запобігання насильству щодо дітей, а також застосування адміністративно-правових заходів щодо подібних фактів тощо.