Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Громадянство України як конституційно-правовий інститут
Питання про забезпечення права на громадянство є надзвичайно гострим у світовій спільноті, оскільки реалізація права на громадянство означає самоідентифікацію та приналежність до певної держави. Необхідність поглибленої розробки взаємовідносин особи і держави випливає із проголошення України у ст. 1 Конституції України демократичною, правовою державою та визнання у ст. 3 людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю, та формування нової концепції «особа - держава - суспільство» [1]. Проблематика розвитку прав і свобод громадян у контексті взаємовідносин людини й держави є надзвичайно важливою для розуміння сучасної системи забезпечення прав і свобод громадян України у сфері публічного управління та адміністрування, до відання якої й відносяться питання з набуття, зміни та припинення громадянства.
Для обґрунтування власного розуміння системи принципів громадянства варто звернути увагу на вирішення цього питання у міжнародному праві. Так, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. містить спеціальний другий розділ «Загальні принципи, що стосуються громадянства», ст. 4 якого закріплює: правові норми кожної держави-учасниці, що регулюють громадянство, базуються на таких принципах:
1) кожна особа має право на громадянство;
2) безгромадянства слід уникати;
3) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства;
4) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави- учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування в шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя. Крім того, у ст. 5 Конвенції викладено принцип рівного громадянства, який називається «заборона дискримінації» [3].
Вітчизняні дослідники виділяють такі спеціальні принципи громадянства: єдність громадянства України; рівне громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому до громадянства України; поєднання принципу ґрунту і принципу крові; невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимість позбавлення громадянства; єдність громадянства членів сім’ї; невизнання подвійного громадянства; дозвільний порядок виходу з громадянства; принцип невидачі громадян України іноземній державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збереження громадянства України особами, які проживають за кордоном [4, с. 230].
Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. Згідно з ст. 7 Закону України «Про громадянство України» громадянином України за народженням є:
- особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України;
- особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;
- особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави;
- особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків;
- особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;
- новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда) [2].
Власне громадянство як право особи з наявним адміністративно-правовим механізмом забезпечення спеціально уповноваженими на це органами державної влади є ще зовсім не дослідженим інститутом. Відсутність такого комплексного підходу створює передумови для проведення додаткових наукових досліджень в цьому напрямку, адже для сучасної держави вкрай фундаментальне значення має унормування громадянства, що відбивається не тільки на правових засадах відносин особи та держави, як показник забезпечення прав людини, але й на стан забезпечення належного рівня безпеки самої держави.
Нормативно-правове регулювання забезпечення права на громадянство України наразі залишається досить неоднозначним, фрагментарним і неузгодженим, а процес його формування носить здебільшого безсистемний і непослідовний характер, стосується переважно лише окремих аспектів його організації, без урахування потреб правоохоронної практики і досвіду зарубіжних країн. Так, на сьогодні все ще остаточно не отримали належного законодавчого регламентування процедурні аспекти діяльності органів міграційної служби, здійснення чого є необхідним для удосконалення адміністративно-правового забезпечення права на громадянство.
Список використаних джерел:
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. ШЬ: http://zakon2.rada.gov.ua.
2. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001. URL: https: //zakon.rada. gov.ua/laws/show/2235-14
3. Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство: Закон України від 20.09.2006. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/163-16
4. Конституційне право України. Повний курс: навч. посіб. О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 556 с.