Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану
Реалізація права на освіту у контексті міжнародної співпраці
В умовах загальних глобалізаційних тенденцій важливе місце належить реалізації права на освіту у контексті міжнародної співпраці. Помітним проявом цього явища став Болонський процес, спрямований на створення державами Європи єдиного освітнього простору. Україна не залишається осторонь інтеграційних процесів у цій сфері.
19 травня 2005 р. в норвезькому м. Берген на Конференції міністрів держав Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести відповідні зміни в національну систему освіти й приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.
Освітня політика в Євросоюзі стосується компетенції держав-членів, а міждержавне співробітництво в сфері освіти реалізується на основі принципу субсидіарності, який припускає первинність дій держав-членів ЄС й допускає можливість досягнення ними інтеграційних цілей і завдань без прийняття рішень на рівні Європейського співтовариства. Як інструмент інтеграційної політики такий підхід ґрунтується на двох передумовах: визнанні необхідності інтеграції й неможливості її одночасного й однакового досягнення. На практиці підхід, що передбачає створення загального законодавства в сфері освіти на основі єдиних пріоритетів, цілей і принципів, що залишає простір для обговорення деталей і реалізації їх на національному рівні, виявився найбільш ефективним для співробітництва.
З прийняттям в Болоньї «Декларації про європейський простір вищої освіти» була започаткована довгострокова мета програми - «створення загальноєвропейського простору вищої освіти для підвищення мобільності громадян на ринку праці й посилення конкурентоспроможності європейської вищої освіти».
У січні 2000 р. Європейським парламентом і Радою було схвалене продовження програми Співтовариства в сфері освіти «Сократес», спрямованої на «розвиток якості освіти, підготовки й просування європейського виміру в освіті». Друга фаза програми - 1 січня 2000 - 31 грудня 2006 р. (підпрограми: «Коменіус» - шкільне партнерство, «Ерасмус» - вища освіта, «Грунтвіг» - освіта для дорослих, «Лінгва» - викладання іноземних мов, «Мінерва» - відкрита і дистанційна освіта та інші підпрограми).
Зазначені програми стали найважливішим інструментом реалізації Лісабонської (1997) декларації, яка визначила нову стратегічну мету наступного десятиліття: «стати найбільш конкурентоспроможною й динамічною, заснованою на знаннях економікою в світі, здатною забезпечити стійке економічне зростання, робочі місця кращої якості й соціальну згуртованість суспільства». Наступним кроком стало Лісабонське рішення Ради й представників урядів держав-членів Євросоюзу від 14 грудня 2000 р. та прийняті документи щодо плану розвитку мобільності з 42 конкретних заходів.
Міністерство освіти і науки України і його заклади вищої освіти здійснюють співпрацю з Європейським Союзом в рамках Програми трансєвропейської співпраці в галузі вищої освіти - Tempus (Tacis) і на двосторонній основі з державами-членами ЄС, їх Центральними державними органами управління освітою та освітніми закладами зокрема, відповідно до Угоди про партнерство та взаємодію між Україною та ЄС, підписаної ще 16 червня 1994 р.
У рамках програми ЄС «Темпус» реалізовано більше 100 угод з питань освіти в нашій державі. За період її реалізації в Україні ЄС інвестував у процес реформування національної вищої освіти понад 27 млн. євро. Всього здійснено 107 проектів у 37 закладах вищої освіти. За роки реалізації Програми на конкурс було подано 380 заяв на проекти, які включали понад 1000 закладів вищої освіти України та держав-членів ЄС.
Найважливішим напрямом діяльності по підвищенню якості вищої освіти, її привабливості й конкурентоспроможності в Європі держави-члени ЄС вважають розвиток партнерства із третіми державами через програми Співтовариства. Так, у грудні 2003 р. Європейським парламентом і Радою було ухвалене рішення про створення програми «Ерасмус-Мундус», спрямованої на підвищення якості вищої освіти й розвиток міжкультурного взаєморозуміння через співробітництво із третіми країнами. Україна також отримала доступ до цієї програми.
У грудні 2004 р. Європейська Комісія підготувала Пропозиції, які лягли в основу рекомендацій Ради і Європейського парламенту про подальше співробітництво в питаннях забезпечення якості вищої освіти. Ці рекомендації містять «п’ять кроків до взаємного визнання»: 1) створення всіма інститутами вищої освіти жорстких внутрішніх систем забезпечення якості; 2) незалежність агентств по забезпеченню якості й акредитації в їхніх оцінках, застосування загального набору стандартів, процедур і правил, викладених у рекомендаціях Ради 1998 року; 3) створення Європейського реєстру агентств по забезпеченню якості й акредитації, визначення умов реєстрації; 4) можливість для інститутів вищої освіти вибирати з реєстру агентство, що відповідає його потребам і профілю; 5) прийняття результатів оцінки агентств офіційного реєстру як основи для винесення рішень щодо ліцензування й фінансування, включаючи право на гранти й позики студентам. Вони ж формують загальноєвропейський простір вищої освіти в рамках Болонського процесу.
Поряд з цими «кроками» реалізується ціла низка джерел міжнародного права з питань освіти. Положення освітніх доктрин знаходять висвітлення в регіональних договорах і угодах. На сьогодні налічується кілька сотень джерел міжнародного права, які прийнято безпосередньо з питань освіти або які містять із зазначених питань окремі норми. До них відносяться, насамперед, документи, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН та її спеціалізованими установами - ЮНЕСКО і Міжнародною організацією праці (МОП), регіональними міжнародними організаціями, а також двосторонні угоди держав.
Усі документи ЮНЕСКО ґрунтуються на принципах і нормах, закріплених Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини, іншими документами ООН, зокрема Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти й Рекомендаціями про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти, і містять конкретні нормативні положення, які регулюють освітні відносини в певній відносно самостійній сфері освіти, а також закріплюють діючі механізми, покликані забезпечити реалізацію цих положень у конкретних відносинах.
У Всесвітній декларації про вищу освіту для XXI століття: підходи й практичні заходи, вказується, що «ми є свідками безпрецедентного попиту на вищу освіту і її широкої диверсифікованості поряд із усе більшим усвідомленням її вирішального значення для соціально-культурного й економічного розвитку та створення такого майбутнього, у якому молодші покоління повинні будуть опановувати нові навички, знання й ідеї».
Саме зі «створенням такого майбутнього», на нашу думку, є нагальна необхідність врахування тих реалій, які пов’язані з військовою агресією РФ проти України, її руйнівними наслідками (у тому числі і в освітній сфері). Безпрецендентними стали приклади співпраці у реалізації права на освіту з боку європейських держав щодо України: надання можливості вимушеним біженцям - нашим співвітчизникам продовжити навчання чи здійснювати викладацьку діяльність в європейських освітніх закладах. Подібна практика нагально вимагає нових підходів до вдосконалення нормативно-правових актів у сфері освіти як в зарубіжних державах, так і в Україні, що надалі сприятиме реалізації права на освіту у контексті міжнародної співпраці.