Конституційні права і свободи людини та громадянина в умовах воєнного стану

Прерогатива забезпечення прав і свобод людини перед приписами закону у справах про адміністративні правопорушення

Абстраткно-загальний спосіб викладення правових норм є доволі ефективним способом нормотворення, однак його застосування не може існувати окремо від офіційного тлумачення правових положень. Передусім мова ведеться про тлумачну діяльність органів, що видають нормативні акти у сфері притягнення до адміністративної відповідальності та тих органів, що вказані норми застосовують (у рамках кузуального: адміністративного і судового тлумачення). Однак як свідчить практика, судове трактування положень законодавства навіть у випадках розширювального тлумачення має перевагу перед інтерпретацією, що її здійснюють органи Національної поліції. Наглядними у цьому плані є інтерпретації правових норм у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Розглянемо один із прикладів.

Так, під час винесення постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності особи, що притягуються до адміністративної відповідальності, не обмежені у зверненні до посадової особи, що здійснює розгляд справи, з проханням скласти протокол про адміністративне правопорушення, оскільки перші не погоджуються зі змістом постанови та будуть її оскаржувати. На дане прохання зачасти слідує відмова з посиланням на те, що оскільки не давалося письмових пояснень особи, що притягається до адміністративної відповідальності, а також в силу ч. 5 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-Х (надалі також - КУпАП), немає необхідності складати протокол [1].

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Частиною 1 ст. 268 КУпАП визначені права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема, така особа має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (положення частини першої статті 268 КУпАП).

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, звернув увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників [6].

Згідно статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Зазначені положення містяться і в п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», які вказують, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису [2].

Окрім того, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення посадовою особою протоколу про його вчинення [8].

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають та навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов’язковою і має передувати такому розгляду справи.

За змістом частини 5 ст. 258 КУпАП, поліцейські є зобов’язані складати протокол про адміністративне правопорушення щодо особи, що притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, разом з тим, вони мають право це зробити з урахуванням того, що особа заперечувала факт вчинення правопорушення та для збереження доказів правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 251 КУпАП міг бути доказом вчинення правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються (рапорт, пояснення, фотофіксація, цифровий носій відеозапису), однак такі докази зібрані не були [4; 7; 9].

Така позиція як результат розширювального тлумачення норм КУпАП є доволі поширеною у судовій практиці. Її основу складають принципи щодо обов’язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності суб’єктом владних повноважень та щодо віднесення усіх сумнівів у правомірності таких рішень, дій чи бездіяльності на користь особи, що притягається/була притягнута до адміністративної відповідальності [5].

Такі висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана [3]. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні привид дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб’єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Список використаних джерел:

  1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс України від 07.12.1984 № 8073-X. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.

  2. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40-41. Ст. 379.

  3. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 537/2088/17 від 15 травня 2019 року.

  4. Постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі № 569/11964/16-а від 13 вересня 2017 року.

  5. Постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі № 567/773/17 від 15 травня 2018 року.

  6. Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті: Постанова Верховного суду України від 23.12.2005 № 14.

  7. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області у справі № 158/2664/21 від 26 жовтня 2021 року.

  8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26.05.2015 № 5-рп/2015

  9. Рішення Острозького районного суду Рівненської області у справі № 567/29/22 від 08 лютого 2022 року.