Кримінологія
§2. Співпраця держав у боротьбі зі злочинністю в межах ООН
Крім двосторонньої та багатосторонньої співпраці держав у боротьбі зі злочинністю на основі угод найбільш важливі питання міжнародної співпраці в цій сфері вирішуються Організацією Об´єднаних Націй — універсальною міжнародною організацією, яка діє на основі спеціального міжнародного договору — статуту. Одним із напрямів такої співпраці є обмін досвідом у сфері попередження злочинності, боротьба з нею і сприяння гуманному поводженню з правопорушниками. Діяльність ООН з цих питань здійснюється під керівництвом Генеральної асамблеї економічної та соціальної ради.
Функція ООН як організатора боротьби зі злочинністю у світі закріплена в Статуті цієї міжнародної організації. Так, у ст. 1 Статуту проголошується, що ООН: підтримує міжнародний мир і безпеку, розвиває дружні взаємини між державами; здійснює міжнародну співпрацю у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру.
Боротьба з організованою міжнародною злочинністю постійно перебуває на порядку денному ООН. З цією метою розробляється спеціальна Програма ООН по боротьбі зі злочинністю та кримінальному правосуддю. В основі Програми рішення Генеральної асамблеї економічної та соціальної ради та Комісії ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, рекомендації конгресів ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками.
ООН виробляє основні стандарти, принципи, рекомендації, формулює міжнародні норми про захист осіб, що звинувачуються у вчиненні злочинів, і осіб, позбавлених волі. Ці норми у своїй основі виходять з положень таких документів, як Загальна декларація прав людини і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.
Генеральна асамблея ООН ухвалила низку актів, які спрямовані на боротьбу зі злочинністю у світі:
— мінімальні стандартні правила поводження з ув´язненими;
— кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку;
— заходи боротьби проти корупції;
— міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб;
— основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами для підтримки правопорядку;
— декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою;
— основні принципи незалежності судових органів;
— основні принципи, що стосуються ролі адвокатів.
З метою максимальної актуалізації проблеми боротьби зі злочинністю у складі економічної та соціальної ради ООН у 1992 р. було створено Комісію з попередження злочинності та кримінального правосуддя. До комісії входять представники 40 держав — членів ООН, які обираються на три роки. Комісія займається: розробкою проектів керівних принципів попередження злочинності та кримінального правосуддя; визначає планування заходів ООН по боротьбі зі злочинністю; готує конгреси ООН; сприяє інститутам ООН. Саме в межах Комісії була підготовлена та прийнята 51-ою сесією Генеральної асамблеї ООН Декларація про злочинність і суспільну безпеку (1996 р.). У Декларації вказано, що всі держави — члени ООН повинні взяти на себе урочисте зобов´язання про взаємну співпрацю з метою попередження небезпечної транснаціональної, зокрема, організованої злочинності, незаконного обігу наркотиків і зброї, контрабанди інших незаконних товарів, організованої торгівлі людьми, терористичних злочинів, корупції та відмивання злочинних доходів.
Неабияке значення мають зусилля ООН з підготовки так званих модельних угод. Серед них слід назвати Типовий договір взаємної допомоги в галузі кримінального правосуддя, Типовий договір про передачу кримінального судочинства, Типовий договір про видачу, Типовий договір про передачу нагляду за правопорушниками, які були умовно засуджені або умовно звільнені, Типовий договір про попередження злочинів, пов´язаних з посяганням на культурну спадщину народів у формі рухомих цінностей.
Окрім Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя, до системи органів ООН, які займаються питаннями боротьби із злочинністю, відносяться: Центр з міжнародного попередження злочинності (Віденський центр), Міжрегіональний Римський науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя, Інститут з попередження злочинності та боротьби з нею у м. Хельсінкі, Азіатський і Далекосхідний інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (м. Токіо), Австралійський інститут кримінології (м. Канберра), Канадський Міжнародний центр по реформах кримінального законодавства і політики кримінального правосуддя (м. Ванкувер), Африканський інститут ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, Арабський дослідницький і учбовий центр з питань безпеки в Ель Раде. Названі організації займаються науковими до-слідженнями у відповідних сферах, питаннями підвищення кваліфікації кадрів національних правоохоронних органів, наданням методичної, матеріальної та технічної допомоги в розробці різного роду проектів, а також забезпечують зацікавлені організації інформацією про злочинність і заходи боротьби з нею.
Особливе місце займає Міжнародна організація кримінальної поліції — Інтерпол — найбільша та найефективніша міжнародна поліцейська організація, яку було створено 7 вересня 1923 р. Україна була прийнята в Міжнародну організацію кримінальної поліції на 61-ій сесії Генеральної асамблеї в листопаді 1992 року. Нині кількість членів Інтерполу досягла 188. Більше країн входить лише в Організацію Об´єднаних Націй, з якою Інтерпол встановив тісний зв´язок: він має консультативний статус неурядової організації при економічній та соціальній раді ООН.
Відповідно до ст. 2 Статуту, метою Інтерполу являється:
а) забезпечення та розвиток широкої взаємної співпраці всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах існуючого законодавства країн і у дусі загальної декларації прав людини;
б) утворення і розвиток установ, які можуть ефективно сприяти попередженню та кримінально-правовій боротьбі із загальною злочинністю.
Інтерпол розвиває співпрацю держав насамперед у боротьбі з усіма кримінальними злочинами, які мають міжнародний характер, а також з іншими міжнародними злочинами. До них відносяться як «традиційні», так і «нові» види злочинів — вбивства, озброєні напади, викрадення, крадіжки витворів мистецтва, підроблення грошових банкнот та цінних паперів, наркоторгівля та торгівля людьми, захоплення літаків, комп´ютерна злочинність, нелегальні перевезення і поховання радіоактивних та токсичних відходів, різні види тероризму та захоплення заручників. Велике значення має робота Інтерполу з обліку міжнародних злочинів і злочинців. Інтерпол є головним координатором міжнародного розшуку злочинців.
Вищий орган Інтерполу — Генеральна асамблея, до якої входять представники всіх країн-членів цієї організації. Генеральна асамблея, крім організаційних і фінансових питань, визначає пріоритетні напрями діяльності. Організацію роботи Інтерполу здійснює Виконавчий комітет, який очолює Президент Інтерполу; до нього входять три його заступники і дев´ять делегатів — представників поліцейських органів різних регіонів. Генеральний секретаріат, який здійснює повсякденну роботу Інтерполу, складається з чотирьох відділів: поліцейського (організація міжнародної співпраці); інформаційного дослідження (правові дослідження, довідкове обслуговування, видавнича діяльність: видання журналу, інформаційних бюлетенів; бібліотека); адміністративного (кадри, фінанси, внутрішня безпека, матеріально-технічне постачання); технічного забезпечення (засоби телекомунікації, автоматизована обробка даних).
Структурними ланками Інтерполу є Національні центральні бюро Інтерполу (НЦБ), які одночасно є підрозділами поліції країн — членів цієї організації.
Функціями Національних центральних бюро є:
— забезпечення обміну офіційною та конфіденційною інформацією з питань боротьби з транснаціональною злочинністю між національними поліцейськими та іншими правоохоронним органами, Генеральним секретаріатом і НЦБ інших країн;
— організація через відповідні національні правоохоронні органи заходів щодо виявлення осіб, предметів і документів, які розшукуються державами — членами Інтерполу;
— надсилання в Генеральний секретаріат і державам — членам Інтерполу запитів і повідомлень національних правоохоронних органів про розшук осіб, предметів і документів, а також здійснення спостереження за підозрюваними в злочинній діяльності, іншої інформації з метою попередження та розкриття злочинів;
— формування банку даних про осіб, факти, предмети та документи на підставі інформації, отриманої в процесі міжнародної співпраці;
— сприяння (в межах своєї компетенції) реалізації рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї і Генерального секретаріату Інтерполу;
— підготовка аналітичних документів з проблем міжнародної співпраці в галузі боротьби зі злочинністю.
В зв´язку з цим заслуговує на увагу програма попередження злочинності, розроблена Інтерполом спільно з Радою Європи, ООН, а також за активної участі низки міжурядових комісій, яка передбачає:
— підтримку національних центрів по попередженню злочинності, які б координували діяльність правоохоронних і контролюючих структур, а також займалися дослідженням причин і факторів, що генерують злочинність;
— фінансове і технічне забезпечення органів місцевого самоврядування разом з покладанням на них завдання по формуванню та координації діяльності громадських об´єднань з попередження злочинності на місцевому рівні;
— послідовне проведення в життя програми з попередження злочинності з обов´язковим включенням:
а) досвіду проведення подібних програм;
б) застосування заходів довгострокового характеру, які могли б стати корисними для досягнення тактичних цілей;
в) наукового підходу, заснованого на всебічних дослідженнях;
— здійснення інформаційно-роз´яснювальної роботи правоохоронним органам;
— надання всебічної підтримки найменш захищеним соціальним верствам (дітям, жінкам, етнічним меншинам), найменш стійким до проявів злочинності;
— залучення громадян до участі в різних програмах з профілактики злочинності, по забезпеченню безпеки в районі власного мешкання;
— розвиток міжнародної кооперації в галузі обмеження та зниження дії чинників, що генерують злочинність, таких як зберігання вогнепальної зброї, незаконний обіг наркотиків, а також засобів мас-медіа, що пропагують насильство, релігійну та расову нетерпимість.