Кримінологія
§1. Поняття банкрутства. Становлення та розвиток інституту банкрутства в законодавстві України
Об´єктивним процесом ринкової економіки, яка заснована на конкуренції, є постійне перетікання капіталів у найбільш дохідні сфери, перерозподіл власності від суб´єктів господарства, які неефективно ведуть господарську діяльність, до тих, які вправляються з цим завданням.
У країнах з розвиненою ринковою економікою банкрутство є невід´ємним атрибутом цієї економіки, виступає як механізм її регулювання та саморегулювання і насамперед — дотримання виконання зобов´язань суб´єктами господарювання.
Інститут банкрутства має давню історію. Своїм розвитком він зобов´язаний еволюції підприємництва та вільної конкуренції, за яких суб´єкт господарської (підприємницької) діяльності несе всі пов´язані з нею ризики. З одного боку, банкрутство дозволяє відсівати неефективні підприємства, з іншого — сприяє оздоровленню господарських суб´єктів, що опинились у тимчасових фінансових труднощах.
Термін «банкрутство» походить від італійського banco — зламаний ослін, від rotto — розбитий банк. У римському праві неповернення боргу визначалося як небезпечне для життя боржника та призводило до захоплення його майна кредиторами. У Київській Русі неплатник або злісний банкрут прирівнювався до злодія. Кредитори мали право продавати неплатоспроможного боржника разом із його майном. Говорячи про банкрута як неплатоспроможного торговця, «тріснутого», неплатника, В.І. Даль розподіляє банкрутів на «випадкових, нещасливих, обманних, підступних і злісних», вважаючи, що різниця між ними така сама, як і між «обікраденим чи погорільцем і злодієм».
Слід зауважити, що терміни «неплатоспроможність», «фінансова неспроможність» і «банкрутство» у праві різних держав вживаються в різних значеннях. У більшості з них банкрутство є частковою фінансовою неспроможністю, кримінальним її видом. Зокрема, у державах англосаксонської системи права терміни «фінансова неспроможність» (insolvency) і «банкрутство» (bankruptcy) вживаються як синоніми, на що часто вказується в судовій практиці США, де в одній зі справ було вирішено, що терміни «неспроможність» і «банкрутство» у значенні застереження про банкрутства федеральної конституції є рівнозначними та синонімічними термінами.
У вітчизняній правовій літературі переважно намітилося три підходи до розуміння терміна «фінансова неспроможність». У першому випадку юридичне трактування виходить з того, що терміни «фінансова неспроможність» і «банкрутство» є синонімами. Інші вважають, що ці терміни мають різні правові значення. Прихильники третього підходу виходять із того, що «банкрутство» — поняття виключно кримінально-правове, значною мірою обумовлене цивільно-правовою фінансовою неспроможністю. Як найбільш поширену думку щодо співвідношення вищеназваних понять можна навести точку зору А.Х. Тімербулатова. На його погляд, кримінально-правове поняття банкрутства відрізняється від цивільно- правового поняття фінансової неспроможності, але перше обумовлене другим; не всякий фінансово неспроможний суб´єкт — банкрут, але банкрутом може бути лише фінансово неспроможний. Фінансова неспроможність — це стан суб´єкта, що виражається у нездатності сплатити борги, а банкрутство — кримінально каране діяння, вчинене фінансово неспроможним боржником.
Боржника відрізняє від банкрута те, що для визнання боржника банкрутом потрібне відповідне рішення господарського суду. Саме тому банкрутство за своїм змістом не може бути синонімом неспроможності.
Під банкрутством розуміють визнану господарським судом фінансову неспроможність юридичної особи — суб´єкта господарської діяльності задовольнити у встановлений для цього термін пред´явлені йому кредиторами вимоги.
Однак, у сучасному вітчизняному законодавстві склалася ситуація, коли за наявності двох по суті різних юридичних явищ використовується термін «банкрутство», що не є показником високого рівня юридичної техніки.
На практиці прийнято розрізняти абсолютну та відносну неплатоспроможність. Під стійкою фінансовою неспроможністю суб´єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб´єкт нездатен виконати свої грошові зобов´язання, в тому числі щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов´язкових платежів) до відповідних бюджетів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов´язань, строки платежів щодо яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов´язань, визнаних юридичною особою-боржни- ком, або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.
На відміну від стійкої, відносна неплатоспроможність полягає в неможливості погашення боргів кредиторів юридичною особою у зв´язку з тимчасовим фінансовим розладом діяльності і наявністю майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість.
Україна як держава, метою якої є побудова економіки на ринкових засадах, повинна мати ефективний інститут банкрутства. Завдання такого інституту полягають у відновленні платоспроможності боржника та збереженні господарюючого суб´єкта. Для цього необхідно вдосконалювати правовий механізм інституту, який би врахував стан сучасної економіки, рівень суспільного розвитку, історичний уклад життя народу і ставив за мету досягнення не приватного інтересу, а загальної мети — відновлення платоспроможності боржника.
Банкрутство означає ліквідацію, реалізацію майнових активів боржника з метою задоволення вимог кредиторів. Ліквідація — це крайній захід, застосовуваний до боржника в тому випадку, якщо заходи фінансового оздоровлення боржника не принесли позитивного результату. Тобто перед законодавством про банкрутство стоять дві мети: відновлення платоспроможності боржника, а за неможливості такого відновлення — задоволення вимог кредиторів найбільш справедливим чином.
Слід відзначити, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поширює свою дію на суб´єктів підприємницької діяльності, окрім казенних підприємств та юридичних осіб-підприємців, що є об´єктом права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті відповідні рішення (п. 6, 7 ст. 5 Закону). Проте в Україні не можуть бути визнані суб´єктами банкрутства іноземні юридичні особи та міжнародні організації, котрі мають постійне місцезнаходження за межами України.
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються питання щодо заходів виявлення та попередження банкрутства на стадії досудової санації, процедури банкрутства після порушення справи про банкрутство, порядку порушення справи про банкрутство, порядку погашення заборгованості, задоволення вимог кредиторів, примирних процедур, розпорядження майном боржника і його ліквідації тощо.
Після визнання боржника банкрутом, за рішенням господарського суду, відкривається ліквідаційна процедура, спрямована на задоволення вимог кредиторів продажем майна боржника та ліквідацію його як юридичної особи. Суб´єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Зауважимо, що порівняно з попереднім Законом України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 року, редакція Закону від 30 червня 1999 року містить ряд суттєвих змін і доповнень, які стосуються удосконалення судової процедури банкрутства. Проте деякі важливі питання так і залишилися неврегульованими, в результаті чого процедура банкрутства в Україні дедалі більше набуває кримінальних відтінків і використовується з метою незаконного перерозподілу власності, усунення економічного конкурента, сприяє визнанню успішно працюючих, прибуткових підприємств фінансово неспроможними.
Можна цілком погодитися з думкою А.В. Кузнєцова, який вважає, що «продебіторська» модель українського законодавства не є досконалою. Існують певні проблеми, пов´язані з забезпеченням балансу інтересів між кредиторами і боржниками. Крім того, процедура санації використовується як можливість отримання контролю над інвестиційно привабливими підприємствами. Недосконала система контролю над арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) призводить до численних зловживань.
Попри те, що ліквідація підприємств-боржників має розглядатись лише як винятковий захід для підприємств, що не можуть бути оздоровлені, в цілому в 2007 році через процедуру банкрутства було ліквідовано 12113 підприємств. Їх кількість збільшилась щодо 2006 року на 19%, а порівняно з 2003 роком — більше ніж удвічі.
Із загальної кількості підприємств, стосовно яких господарськими судами порушено провадження про банкрутство, значну кількість складають підприємства державного сектору, які мають стратегічне значення для економіки країни та безпеки держави, підприємства, які мають регіональне значення та суб´єкти природних монополій, при чому більш 100 з них ліквідовано під час дії Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна.
Таким чином, переважно застосовуваною процедурою закону є ліквідація, а метою його використання — перерозподіл власності. Набула поширення практика використання недосконалого законодавства з питань банкрутства з метою недобросовісного відчуження майна, в тому числі державного, на користь певних юридичних чи фізичних осіб.
Вивчення справ, пов´язаних із банкрутством, показує, що для зловживань використовується недосконалість процедури банкрутства. Насамперед підшукується перспективне підприємство, яке має певні борги. Є навіть спеціалізовані комерційні підприємства, які займаються тим, що підшукують для зацікавлених осіб такі підприємства і розробляють плани їх захоплення. Рейдерську операцію починають з того, що скуповують у кредиторів борги цього підприємства, причому не обов´язково всі одразу. При цьому платити можна менше номіналу боргів, або в розстрочку. Таким чином заінтересована особа отримує статус конкурсного кредитора, тобто право порушення в господарському суді процедури банкрутства. Це законна операція — зміна осіб у зобов´язанні.
Недобросовісний кредитор підкупає арбітражного керуючого, домовляється, що той працюватиме всупереч інтересам боржника. Можливий також захоплення управління акціонерним підприємством з одночасним перерозподілом власності. Але він є менш відомою аферою.
Сутність цієї операції полягає в тому, що управляючий проводить додаткову емісію акцій акціонерного товариства-боржника, щоб відновити платоспроможність підприємства. Кількість додатково випущених акцій дорівнює або перевищує наявний контрольний пакет, і розміщення цих акцій завжди проводиться так, щоб їх покупцями стали особи — організатори банкрутства. У результаті акціонери — власники випущених до того часу акцій матимуть уже меншу частку голосів на зборах акціонерів і не зможуть впливати на рішення, що приймаються.
Основні причини такої ситуації полягають у такому:
1. Діючі положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не вирішують проблеми відновлення платоспроможності підприємств.
2. Не створено дієвого законодавчо закріпленого механізму задоволення вимог кредиторів, насамперед держави, що призводить до ухилення боржниками від сплати грошових зобов´язань, у тому числі зобов´язань щодо сплати податків і зборів.
3. Державний орган з питань банкрутства, органи, уповноважені управляти державним майном, не мають законодавчих повноважень для своєчасного та дієвого захисту інтересів держави, втручання в процедури банкрутства підприємств, коли вони використовуються з метою перерозподілу власності.
4. Не визначені особливості банкрутства державних підприємств, підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і суб´єктів природної монополії.
5. Діяльність арбітражного керуючого — ключової процесуальної особи справи про банкрутство недостатньо врегульовано: арбітражний керуючий наділений великими повноваженнями, при цьому він має залежність від комітету кредиторів щодо винагороди за діяльність, що, відповідно, впливає на прийняття ним рішень, за відсутності його відповідальності за недосягнення визначених судом цілей банкрутства.
На думку спеціалістів Міністерства економіки України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не задовольняє інтереси кредиторів. Згідно зі статистичними даними Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України, вимоги першої черги (забезпечені заставою) задовольняються на 25—40%, третьої (перед бюджетом) — на 4,5—7%. З іншого боку, Закон фактично не використовується як засіб відновлення платоспроможності. Процедура санації вводиться у 3,8% порушених справ про банкрутство, а успішно завершується — у 0,3%.
Вивчення матеріалів, що характеризують діяльність Агентства з питань банкрутства, свідчить про широке поширення порушень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при провадженні справ про банкрутство, розпорядженні майном державних підприємств, проведенні ліквідаційних процедур, укладанні мирових угод.
Виявлені порушення законодавства, що регулюють процедуру відновлення платоспроможності, переважно зводяться до такого:
1. Порушення діючого законодавства, яке допускається при процедурі провадження справ про банкрутство державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%.
2. Призначення господарськими судами арбітражних керуючих для підприємств державного сектору економіки без погодження з державним органом з питань банкрутства. Наприклад, загалом упродовж 2004-го та першого півріччя 2005 року судами з порушенням встановленого порядку призначено арбітражних керуючих на 139 підприємствах.
Непоодинокі випадки, коли до процедури банкрутства залучаються арбітражні керуючі, які не володіють високими професійними та моральними якостями, опікуються не державними, а власними комерційними інтересами.
Внаслідок правової неврегульованості мають місце випадки, коли окремі арбітражні керуючі одночасно ведуть по 10, а іноді й більше справ про банкрутство підприємств, у тому числі є керуючими санацією на двох і більше підприємствах зазначеної категорії, що не може не впливати на результативність їх діяльності.
На жаль, з моменту призначення арбітражного керуючого на підприємство держава та її органи фактично усуваються від участі в процедурі банкрутства, віддаючи подальшу долю підприємства на розсуд арбітражного керуючого та кредиторів. Відсутність достовірної, повної та об´єктивної інформації стосовно процесів, що відбуваються на державних підприємствах в стадії банкрутства, починаючи з сум заборгованості, складу кредиторських вимог, стану майнових активів боржника, а також представництва держави в процедурах банкрутства та тісного контакту з арбітражними керуючими, має вкрай негативні наслідки для інтересів держави, оскільки не надає можливості вчасно реагувати на конкретні ситуації.
Не здійснюється належний контроль за додержанням ліцензійних умов і правил провадження арбітражних керуючих, що зумовлює численні порушення вимог законодавства про банкрутство, у тому числі вчинення кримінально караних діянь.
До числа порушень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражними керуючими можна віднести:
— введення в оману кредиторів шляхом надання недостовірних відомостей щодо фінансової, господарської та інвестиційної діяльності підприємства;
— внесення пропозицій до господарських судів про скорочення процедури розпорядження майном боржника і введення процедури ліквідації, що відноситься до компетенції комітету кредиторів;
— включення до реєстру вимог кредиторів боржника без визнання даних вимог боржником;
— порушення строків надання до господарського суду і комітету кредиторів планів санації;
— укладання мирової угоди відносно інших кредиторів, які не беруть участі в справі про банкрутство;
— порушення порядку скликання на проведення зборів кредиторів;
— порушення строків опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство та низку інших.