Кримінологія
§2. Загальна характеристика інвестиційного клімату і сучасного стану інвестиційного процесу
На всіх етапах історії суспільного виробництва вирішальне значення в підвищенні його стабільності, технічного вдосконалення й економічної ефективності відігравав процес розвитку науки, модернізації техніки і технології виробництва. Постійне вдосконалення засобів і предметів праці та її організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання кожної країни.
Наукові установи України здатні розв´язати найбільш складні науково-технічні проблеми та вивести цілу низку галузей економіки на рівень світових досягнень науково-технічного прогресу.
Україна завдяки своєму виключно вигідному геополітичному розташуванню та перспективності її розвитку як транзитної держави між східними та південноазіатськими ринками, трудовому потенціалу, який визнано в усьому світі, високому рівню освіти населення, наявності великих можливостей для розвитку сільського господарства та високим потенціалом місткості внутрішнього ринку є однією з країн світу, яка представляє значний інтерес для потенційного інвестора. Особливе місце за таких умов займає наявність у країні привабливого інвестиційного клімату.
Слід зазначити, що вказівка в наведеному визначенні на рівень досягнення потенційних можливостей вітчизняних та іноземних інвесторів, на нашу думку, недостатньо розкриває основні елементи, що характеризують сутність поняття «інвестиційний клімат», що визначається умовами країни-реципієнта і, як правило, не залежать від іноземних або вітчизняних інвесторів. Тому, виходячи із загальних принципів, поняття інвестиційний клімат може бути визначено як комплекс економічних, політичних, соціальних, правових та інших заходів країни, що приймає інвестиції, спрямованих на забезпечення захисту прав, інтересів і майна суб´єктів інвестиційної діяльності, а також на ефективне інвестування в економіку України.
В економічній і правовій літературі висловлено різноманітні підходи до визначення змісту інвестиційного клімату. Деякі автори вважають, що інвестиційний клімат безпосередньо пов´язаний із залученням інвестицій і залежить від трьох основних чинників: а) загальної соціально-економічної та політичної обстановки в країні; б) розвинутої законодавчої бази; в) наявності інфраструктур, тобто комплексу підприємств, покликаних обслуговувати інвестиції. Інші включають у це поняття додатково, як складові його елементи, наявність механізму участі іноземних інвесторів у процесі приватизації, існування державних гарантій, наявність права власності на землю тощо. Треті додають до наведеного переліку рівень розвитку продуктивних сил, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора, наявність діючої системи управління інвестиціями, ступінь принадності інвестиційних проектів, відносини з міжнародними фінансовими організаціями, врахування зовнішньо-економічних чинників і рівень розвитку страхування інвестиційних ризиків.
При цьому потрібно мати на увазі, що інвестиційний клімат будь-якої країни — поняття багатомірне, воно має визначений динамізм і може доповнюватися новими елементами залежно від конкретної соціально-економічної та політичної обстановки і не зводить ся лише до стабілізації національної валюти, цін, зниження податкового тиску або застосуванню пільг і гарантій щодо інвестицій. Практика багатьох країн довела, що успіх є, як правило, результатом систематично врегульованих заходів. Так, на макрорівні, де формується інвестиційна політика держави, безумовно, важливо забезпечити загальну стабільність. Проте усупереч очікуванням при її досягненні в Україні не настало автоматичного пожвавлення інвестицій. В основі прийняття позитивних інвестиційних рішень на мікроекономічному рівні лежить насамперед можливість одержання адекватного прибутку на вкладений капітал. А це значить, що інвестори чутливо реагуватимуть на загальну динаміку ВВП і виробництва в ключових секторах економіки виробничого й індивідуального споживання, рентабельності та платоспроможності суб´єктів економічної діяльності. І навіть в умовах відносної стабілізації національної валюти і цін значне скорочення виробництва, млявість платоспроможного попиту, слабкість платіжної дисципліни однозначно штовхатимуть потенційних інвесторів до відмови від капітальних вкладень через відсутність об´єктів, що гарантують мінімально припустимий рівень прибутків.
Інвестиційна практика виробила стандартний мінімум вимог, виконання яких дозволяє визначити інвестиційний клімат як сприятливий. Експерти дійшли висновку, що інвестиційний клімат в визначається передусім такими чинниками:
— наявністю прогнозованої економічної політики, стабільної політичної та міжнародної обстановки;
— розвиненістю національної законодавчої бази;
— правовими та економічними умовами для розвитку підприємництва і приватизації;
— розвитком інфраструктури;
— рівнем корупції.
Особливості політико-економічної ситуації в Україні визначаються насамперед перехідним періодом, який вона все ще переживає. Одночасно є все більше ознак того, що країна підходить до завершення цього періоду з його труднощами та протиріччями.
Загальною проблемою для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах їх розвитку є те, що інвестиційна діяльність у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням обсягу довгострокових кредитів, високими процентними ставками по кредитах, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень, а також низькою конкурентоспроможністю корпоративних цінних паперів на фінансових ринках. Акумулюючи підприємницький, державний і змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестицій ринків, а й динамізують інші факторні ринки та ринки товарів і послуг.
Вихід вітчизняного виробництва з системної кризи, освоєння підприємствами нових технологій та інновацій вимагають активізації інвестиційної діяльності. Для цього було розгорнуто роботу за такими напрямами:
— відтворення інвестиційної функції держави шляхом розробки та проведення нової амортизаційної політики, запровадження лізингових схем;
— залучення внутрішніх та іноземних інвестицій, передусім у виробничу сферу, зокрема шляхом приватизації та законодавчого забезпечення стабільної роботи інвесторів;
— підтримка макроекономічної стабільності як фундаментальної умови переорієнтації кредитної системи на потреби реального сектору економіки;
— формування привабливого для інвесторів інвестиційного клімату, в тому числі зі створенням спеціальних економічних зон.
З метою поліпшення інвестиційного клімату в Україні, сприяння залученню захисту прав іноземних і вітчизняних інвесторів, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 р. «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» та від 28 жовтня 2005 р. «Про заходи щодо утвердження гарантій та підвищення ефективності захисту права власності в Україні» визнано за необхідне:
— прискорення формування та початок діяльності Національної ради України з інвестицій та інновацій;
— утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, покладеним на нього, зокрема функції із забезпечення діяльності Національної ради України з інвестицій та інновацій;
— налагодження системної роботи з поліпшення міжнародного інвестиційного іміджу України;
— розробити механізми стимулювання інвестицій у виробничу та соціальну інфраструктури;
— затвердити план заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні.
Стан інвестиційного процесу будь-якої країни, у тому числі й України, характеризується виробленою економічною наукою системою показників або індикаторів, що характеризують кількісні й якісні параметри цього процесу. Це показники частки України у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій (наприклад, у Росії такий норматив на найближчі роки визначений на рівні 10%), співвідношення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, їх структура, питома вага стосовно ВВП країни та загального обсягу капіталовкладень країни, обсяг іноземних інвестицій, розрахований на одного мешканця України та низка інших, що дозволяють глибше й об´єктивніше оцінити процеси, що відбуваються у сфері внутрішнього і зовнішнього інвестування.
Аналіз інвестиційних процесів у світовій практиці за останні десятиліття свідчить про те, що переміщення капіталу відбувалося насамперед між країнами, що досягли високого рівня розвитку своєї економіки. Міжнародні інвестори не були схильні здійснювати значні вкладення в країни, що розвиваються, багато з яких характеризувалися великими обсягами зовнішнього боргу, загальною несприятливою економічною обстановкою, нестабільною політичною ситуацією та економічним законодавством і, як наслідок, — зростанням злочинності в економічній сфері. Сьогодні на світовому ринку попит на вільні інвестиційні ресурси значно перевищує пропозицію. З появою нових незалежних держав, у тому числі України, конкурентна боротьба на цьому ринку посилилася.
На думку деяких економістів, Україна на момент розпаду СРСР мала чи не найбільш вигідні стартові умови економічного зростання та реформування національної економіки. Передбачалось, зокрема, що ще в 1994 році закордонні інвестиції в економіку України сягатимуть рівня 1 млрд. дол. Проте цим прогнозам не судилося так швидко здійснитися.
За даними Міністерства статистики України, обсяг прямих іноземних інвестицій становив: у 1994 р. — лише 366 млн. дол., у 1996 р. — 1418 млн. дол., у 2002 р. — 4406,2 млн. дол., на початок 2003 р. — 5339,0 млн. дол., на 1 січня 2009 р. 35723,4 млн. дол. США.
За показниками обсягу прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна у 2008 році посідала останнє місце серед країн Східної Європи. Так, на початок 2009 р. в розрахунку на душу населення цей показник в Україні становив 1021 дол. США, тоді як у Чехії — 10916 дол., у Словенії — 5934 дол., в Угорщині — 15270 дол., у Польщі — 5100 дол. США.
Досвід трансформації економіки цих країн показує, що Польща, Угорщина та інші країни почали одержувати багаті фінансові ін´єкції через 4—5 років після взяття курсу на реформування економіки. Виходячи з того, що Україна розпочала глибокі господарські перетворення, в 1994 р. передбачалося, що пік інвестиційної зацікавленості з боку західних інвесторів може припасти на 1997—1998 рр. Звісно, за умов, що до цього часу в країні складеться реальний сприятливий клімат для іноземних інвестицій: завершиться приватизація, складеться визначена банківська, страхова система, буде вирішено питання про форму власності на землю, відпрацьовано податкову політику. Проте ці розрахунки також не виправдалися.
Всього на початок 2009 р. в Україну вкладали інвестиції 114 країн світу. Найбільші обсяги інвестування в її економіку здійснили рези- денти-донори зі США — 1471,7 млн. дол., порівняно з 2008 р. це збільшення на 41,4 млн. дол., або 2,8% (4,1% до загального обсягу інвестицій), Німеччини — 6393,8 млн. дол., зростання на 475,5 млн., або 8% (17,8%), Нідерландів — 3180,8 млн. дол., зростання на 672 млн., або 26,7% (8,9%), Кіпру — 7682,9 млн., зростання на 1736,5 млн., або на 29% (21,5%), Великої Британії — 2273,5 млн. дол., зростання на 298 млн., або на 15,0% (6,3%), Російської Федерації — 1851,6 млн. дол., зростання на 389,2 млн., або 26,6% (5,1%), Польщі — 694,7 млн., що є збільшенням на 22,6 млн., або на 3,3% (1,9%). Однак найбільші обсяги прямих інвестицій надійшли у вітчизняну економіку з оф- шорних зон. Частка Кіпру та Віргінських островів становила 8999 млн. дол., чи збільшилась у порівнянні з попереднім роком на 1985,9 млн., або на 28,3%, у загальному обсязі інвестицій — 25%. Практика використання офшорів досить поширена серед транснаціональних компаній. Однак офшорний капітал є не надто бажаним у випадку прямого інвестування, бо не можна бути впевненим щодо функціональності об´єкта інвестування через можливий брак організаційної культури та технологій у власників цього капіталу.
Збільшення капіталу нерезидентів відбувалося за рахунок грошових внесків, внесків у формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, переоцінки капіталу, а також інших форм здійснення інвестицій.
Слід відзначити, шо з початком світової фінансової кризи в Україну перестали надходити дешеві фінансові ресурси, а спекулятивний капітал був виведений в інші, більш стабільні економіки. Більшість інвесторів дуже негативно сприймають сучасну Україну. Так, у ході дослідження, проведеного SEOLA Group Ideas Factory у жовтні 2009 р., керівники провідних світових інвестиційних компаній відзначили значне погіршення інвестиційного клімату в Україні і, як наслідок, мінімальну інвестиційну привабливість української економіки.
Згідно з результатами дослідження, 69% опитаних інвестиційних компаній не збирались найближчим часом розглядати питання про інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працювали в Україні, збирались піти з України, а 26% — заморозити поточні проекти. Для порівняння, у 2008 р. тільки 13% інвестиційних компаній планували піти з України.
Серед причин, які перешкоджають істотному збільшенню припливу іноземних інвестицій в економіку України, іноземні інвестиційні компанії називали:
— кризу у фінансово-економічній системі України;
— відсутність ефективної моделі інвестиційних стимулів;
— політичну нестабільність;
— відсутність реальних державних гарантій захисту іноземних інвестицій і прав власності.
Слід відзначити значне збільшення ролі фактора корумпованості законодавчої, виконавчої й судової влади: у 2009 р. цей фактор став значимим для 91% компаній, тоді як в 2007 р. на ньому акцентували увагу всього 74%.
Також у 2009 р. іноземних інвесторів сильно стурбували проблеми у фінансовому секторі економіки України: 91% компаній відзначали слабкий розвиток і нестабільність цього сектору, тоді як у 2008 р. тільки 69% компаній вважали це істотною проблемою.
Найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються (дані на початок 2009 р.): обробна промисловість — 6928 млн. дол. США (19,4%), оптова торгівля — 3146,7 млн. (8,8%), харчова промисловість — 1655,5 млн. (4,6%), фінансова діяльність — 7154,8 млн. (20%), машинобудування — 1090,4 млн. (3,1%), транспорті зв´язок — 1281 млн. (3,6%). Приріст до 2% іноземних інвестицій одержали медична промисловість, освіта, наука і наукове обслуговування.
При цьому західні компанії вкладають гроші в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі та фінансовий сектор через швидкий оборот капіталу й мінімальний ризик. Привабливим також є інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування насамперед підприємств з іноземними інвестиціями.
Росіяни, яким більше знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічну промисловість, металургію, машинобудування.
Слід зазначити, що хоча обсяги надходжень іноземних капітальних вкладень зросли протягом останніх років і становили на кінець 2008 року 35723,4 млн. дол. США., вони не порівнянні з дійсними потребами в них. У цілому не можна не відзначити, що процес залучення іноземних інвестицій в нашу країну має складний характер і оцінюється неоднозначно.
Якщо взяти до уваги, що для достатнього динамічного розвитку економіки нашої країни необхідно залучити кошти в обсязі від 50 до 100 млрд. дол. при щорічній потребі в 7—8 млрд., то стане зрозуміло, що сьогоднішній рівень становить незначну частину необхідного.
Було б невірним причини, через які іноземні інвестори не вкладають кошти в економіку України, пояснювати лише несприятливістю інвестиційного клімату в країні-реципієнті без належної оцінки самого інвестора. На нього покладаються особливі надії в плані виходу країни із затяжної кризи залежно від цілей, мотивації та ступеня можливої економічної безпеки. Вони, на думку О.Є. Колосова , можуть бути класифіковані на такі типи:
— стратегічний інвестор, представлений переважно транснаціональними корпораціями. Для них основними джерелами прибутку від інвестицій є експорт ресурсів, налагодження в Україні власного виробництва та дилерської мережі. Найважливішими обставинами, що приваблюють цей тип інвесторів, є політична та соціальна стабільність у країні. До цього типу інвесторів варто віднести насамперед транснаціональні компанії походженням із США, Південної Кореї, Німеччини, деяких інших західноєвропейських країн. Через потенційну спрямованість на довгострокову перспективу співробітництва цей тип інвесторів для вітчизняної економіки достатньо привабливий і економічної небезпеки не становить;
— фондовий інвестор, представлений різноманітними фондами та подібними до них організаціями. Цей тип інвесторів також намагається здійснити, як це заведено в усіх цивілізованих країнах, диверсифікацію інвестицій з метою забезпечення своїм вкладникам гідного рівня прибутку. Хоча серед них поширені й добродійні організації, що відповідно до своїх програмних цілей патронують питання становлення демократичного суспільства, реформування державного сектору, розвитку ринкової економіки (фонди Сороса, Фулбрайта, фонд «Євразія»). Як правило, ці фонди в цілому є сумлінними інвесторами. Небезпека для нашої країни може полягати в неконтрольованому безкоштовному збиранні «фондовиками» науково-технічної інформації (нерідко стратегічного характеру), здійснюваної, як правило, за допомогою проведення численних конкурсів на одержання грантів;
— масовий інвестор, представлений здебільшого закордонними підприємцями, метою яких є налагодження випуску на території України промислових і споживчих товарів, за допомогою яких і може відбутися технологічне та організаційне збагачення країни. Вони постачають українським підприємцям устаткування, комплектуючі, матеріали, технологічні лінії — все те, що скорочує залежність від імпорту, і відповідно сприяють розширенню експортних можливостей. Цей тип інвестора достатньо нестійкий стосовно дії таких несприятливих супутніх чинників, як правова та адміністративна незахищеність їхньої власності, недотримання умов контрактів, недосконалість митного законодавства, «чиновницький рекет», нестабільність і неконтрольованість місцевої валюти.
«Експансіоністи» і «сировинники» відносяться до інвесторів, основною метою яких є імпорт інвестиційних товарів і готової продукції в Україну (товарна експансія), а також закупівля експортної продукції (сировини та напівфабрикатів). Їхня позитивна роль виявляється в насиченні вітчизняного ринку товарами та послугами. З іншого боку, масовий вивіз сировини з України перетворює останню на сировинний придаток і поглиблює технологічну залежність від імпортерів, не поліпшуючи макроекономічної ситуації в цілому. Економічну небезпеку представляють випадки масового ввозу несертифікованих інвестиційних товарів, технологій і устаткування.
Різновидом названих типів інвесторів є так звані дочірні, що вкладають капітал у випуск продукції та послуг для «основних» інвесторів, і «постсоціалістичні», що представлені підприємцями з країн Східної та Центральної Європи і держав колишнього СРСР.
Особливий інтерес у кримінології викликають такі два типи інвесторів: авантюристичний (кримінальний) та експертний.
Перший представлений підприємницькими структурами, які намагаються одержати надприбуток у короткий термін за рахунок так званої гри в умовах української інфляції. До цього типу відноситься кримінальний інвестор, що намагається «відмити» через капіталовкладення незаконно нажиті кошти або ж сприяти розвитку в Україні кримінального бізнесу (торгівля зброєю, наркотиками, проституція тощо), що провокує зростання корупції та рівня злочинності. Експертний тип інвестора здебільшого зустрічається у консалтинговому інвестиційному бізнесі.
За оцінками спеціалістів, лише біля 10% закордонних і 1% вітчизняних посередників «експертів» ефективно працюють на вітчизняному ринку, здійснюючи прямі інвестиції. Інші просто роблять гроші, безплатно одержуючи під різноманітні обіцянки від потенційного реципієнта цінну економічну інформацію, а часто й гроші для консалтингової оцінки інвестиційної привабливості та на розробку бізнес-планів або на пошук інвесторів, після чого зникають. За світовою статистикою, тільки 7—8% інвестиційних проектів знаходять справжнього інвестора. Таким чином, діяльність переважної більшості інвесторів цього типу є шахрайством і являє пряму загрозу економічній безпеці як окремих підприємств, що намагаються вийти на зовнішній ринок, так і країни в цілому.