Кримінологія
§1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинів у банківській сфері
Банківська система будь-якої країни, у тому числі України, відіграє виключно важливу роль у забезпеченні стабільного розвитку економіки держави, створенні сприятливих умов для підприємницької діяльності та підтримки вітчизняного виробника. Банки є головною ланкою кредитно-фінансового обслуговування господарства. Вони мобілізують і перетворюють на діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних верств населення, здійснюють посередництво в кредитуванні, а також беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів із здійснення платежів.
Банківська система — це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність різних видів банків, банківських інститутів і фінансових установ, що діють у межах загального грошово-кредитного механізму в тій чи іншій країні в певний історичний період та займаються банківською діяльністю.1 Як визначено у Законі України «Про банки і банківську діяльність», банківською діяльністю є залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних). Відповідно до Закону, на території України можуть діяти банки, статутний фонд яких сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.
Підкреслимо, що поява в сучасній Україні комерційних банків була викликана об´єктивною необхідністю, пов´язаною з переходом вітчизняної економіки від жорсткого централізованого управління до вільних ринкових відносин. Залучаючи грошові ресурси та надаючи кредити клієнтам на комерційній основі, банки суттєво розширили коло послуг у вітчизняній фінансово-кредитній сфері, суттєво вплинули на економіку держави. Водночас, зростання кількості банків та їх установ супроводжувалось послабленням контролю за їх діяльністю, встановленням злочинних зв´язків кримінального бізнесу з посадовими особами банків з метою розкрадання грошових коштів.
Банківська сфера стала зоною підвищеної кримінальної активності, оскільки зосередження в даних структурах значних грошових ресурсів робить банківські установи найбільш привабливими для протиправної діяльності, дозволяючи негайно отримати кінцевий результат — грошовий капітал.
За роки економічних реформ злочинність в названій сфері перетворилась у масштабне явище. Кримінальні посягання тут відрізняються різноманітністю, особливою витонченістю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, нових технологій здійснення банківських операцій. Широкого розповсюдження набули шахрайства з фінансовими ресурсами.
Застосування злочинцями специфічних, витончених механізмів вчинення банківських злочинів характеризується:
— активним використанням ними нових незаконних операцій, технологій, способів злочинного планування, організаційного вчинення та корупційного прикриття злочинів, які утворюють складні схеми їх кримінально-правової кваліфікації;
— оперативним реагуванням злочинців на специфіку, кон´юнктуру ринку, технічні новації в ринкових відносинах, використанням в злочинній діяльності банківських документів, електронних пристроїв та носіїв інформації, засобів оргтехніки тощо;
— різноманітними способами приховання злочинів, використанням з цією метою відповідних легальних організаційно-правових форм та інститутів ринкової економіки (підприємництва, банкрутства, цивільно-правових відносин, технологічного процесу здійснення різних банківських операцій тощо), а також прогалин та протиріч у законодавстві.
Невпинно зростають масштаби використання банківських установ для організації значного витоку незаконно одержаних капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією (відмиванням), частковим використанням «відмитих» коштів для подальшого відтворення злочинної діяльності або в легальному бізнесі. Через злочинну діяльність у кредитно-фінансовій і банківській сферах економіка України втратила значну суму коштів, які перебувають нині за межами країни і обчислюються мільярдами доларів, при цьому спроби повернути їх до країни залишаються малоефективними.
Слід зауважити, що на сучасному етапі злочини в банківській сфері переважно скоюють організовано. Це пояснюється тим, що організованим злочинним угрупованням легше і простіше перевести гроші на закордонні банківські рахунки або через підставні фірми відмити їх, щоб у подальшому легалізувати та пустити в обіг.
Злочини у сфері банківської діяльності складають різні за родовим об´єктом кримінально карані діяння, що можуть бути названі традиційними, водночас вони можуть бути визначені як корисливі посягання на фінансові ресурси банків або інших кредитно-фінансових установ, вчинені з використанням певних кредитно-банківських операцій, уповноваженими на їх здійснення суб´єктами підприємницької діяльності або іншими особами.
Злочинні посягання в кредитно-банківській сфері за кримінально-правовою ознакою кваліфікують залежно від обставин за статтями різних глав КК України: 1) Злочини проти власності: Шахрайство (ст. 190 КК), Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК);
2) Злочини у сфері господарської діяльності: Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї (ст. 199 КК), Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК), Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК), Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК), Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК України), Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК); 3) Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об´єднань громадян: Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК); 4) Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп´ютерів), систем та комп´ютерних мереж і мереж електрозв´язку: Не-санкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп´ютерів), автоматизованих систем, комп´ютерних мереж чи мереж електрозв´язку (ст. 361 КК); 5) Злочини у сфері службової діяльності: Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), Службове підроблення (ст. 366 КК); тощо.
Вчинення конкретного злочину в кожному конкретному випадку визначається специфікою тієї чи іншої банківської операції, з використанням якої здійснюються злочинні дії, та морально-психологічного стану злочинця.
За даними МВС України у 2009 р. кількість злочинів, вчинених у банківській сфері, становила 3300, при цьому кількість злочинів, вчинених безпосередньо в банках становила 1531 злочин. Серед вчинених злочинів легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, становила 342 випадки; шахрайство з фінансовими ресурсами становило 531 злочини. У цій сфері діяльності у 2009 р. припинена злочинна діяльність 55 організованих груп і злочинних організацій.
Все це ставить банківську сферу в один ряд із найбільш криміналізованими галузями бізнесу.
Вивчення досвіду боротьби правоохоронних органів України зі злочинами у банківській сфері дає підстави вважати найбільш поширеними способами їх вчинення:
— використання підроблених банківських документів (кредитових авізо, чеків та ін.);
— видача кредитів на підставних осіб, оформлення кредитів по підробленим документам;
— неповернення кредитів з наступним їх розкраданням;
— шахрайство під виглядом конвертації гривні;
— використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);
— привласнення коштів, одержаних як попередню сплату, без постачання товарів або надання послуг клієнтам;
— незаконне зняття грошових коштів з рахунків клієнтів;
— розкрадання грошових коштів вкладників шляхом їх повного або часткового не оприбуткування;
— розкрадання грошових коштів шляхом привласнення нарахованих відсотків по вкладам клієнтів;
— одержання хабарів посадовими особами за надання банківських послуг.
З огляду на проведення Україною політики входження до Європейського співтовариства та міжнародних фінансових організацій особливої ваги набули такі злочини в банківській сфері, як легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.
Легалізація (відмивання) грошових коштів — це ніщо інше, як схеми управління, матеріальними цінностями, які були отримані злочинним шляхом. Останнім часом легалізація злочинних прибутків набула нових форм. Так, злочинці все частіше використовують фіктивні підприємства, банківські рахунки яких знаходяться за кордоном. Також активно використовуються поштові грошові перекази, договори позик (в більшості випадків з нульовими процентами), інвестиційні проекти, контрабанда готівки. З урахуванням цього прослідити рух коштів і доказати нелегальне джерело їх походження правоохоронним органам буває досить важко.
Найбільш сприятливими місцями для легалізації злочинних прибутків є офшорні зони. Легкість, з якою пересічна особа може придбати офшорну компанію або навіть банк сприяють злочинцям. Наприклад, сьогодні це можливо зробити навіть через Інтернет.
Фахівці відзначають, що з 2001 року в Україні спостерігається зростання «карткової» злочинності. Пояснюється це розвитком та розширенням самої банківської сфери, розширенням міжнародної системи міжбанківських електронних платежів, введенням в обіг великої кількості банківських пластикових карток і поглибленням інтеграції країни в світові економічні процеси.
Станом на 1 січня 2010 року 146 банками України, які є членами платіжних систем, емітовано понад 44,5 млн. платіжних карток, термін дії яких не закінчився. Серед емітованих в Україні платіжних карток переважають картки міжнародних систем, а саме Visa International та MasterCard, які контролюють майже 85% ринку. Інфраструктура з прийняття та обробки платежів за картками в Україні нараховує понад 132 тис. пунктів обслуговування держателів платіжних карток, включаючи 28,9 тис. банкоматів. У 2009 році на території України було здійснено 590,6 млн. операцій з використанням платіжних карток на суму 353,2 млрд. грн.
Паралельно зі зростанням обсягів карткових розрахунків зростає і рівень «карткової» злочинності, так званого «кардингу» — протиправного використання платіжних карток для покупки товарів чи одержання послуг. Річний приріст виявлених органами внутрішніх справ злочинів у сфері функціонування платіжних систем становить 35—40%. Різке зростання кількості користувачів карток ускладнює контроль та профілактику злочинів з боку як банків, так і правоохоронних органів. Правоохоронні органи мають можливість формувати статистику тільки на основі виявлених злочинів, вилучених підроблених карток і здійснених арештів, але це не створює повної картини, оскільки латентність «карткової» злочинності є досить високою.
Для «карткової» злочинності характерні постійний пошук нових можливостей до реалізації шахрайств (перевірка на міцність систем захисту банків від шахрайств); швидка реакція на виявлені прогалини у банківському захисті; міграція певних видів шахрайств з одних ринків на інші.
Можливість одержання чималого прибутку, а також недостатня протидія «картковим» злочинам з боку державних структур робить їх принадними для організованої злочинності. Вчинення «карткових» злочинів є технологічно складним процесом. Необхідно відзначити такі властиві «карткової» злочинності риси, як функціональна спеціалізація та чітка координація діяльності членів злочинної групи. Аналіз практичної діяльності правоохоронних органів (як вітчизняних, так і закордонних) свідчить, що злочинні групи карткових злочинців не є випадковими або ситуативними; це групи типу компанії, організовані групи або злочинні організації.
Останнім часом «карткова» злочинність набуває рис міжнародної спеціалізації. Одні злочинні групи добувають інформацію про реквізити платіжних карток, у той час як інші спеціалізується на виготовленні підроблених карток. Крадіжка або збір інформації може здійснюватись в одному географічному регіоні, виготовлення карток — в іншому, шахрайське використання карток — у третьому. Схеми правопорушень з використанням платіжних карток, які використовуються у країнах Західної Європи, неминуче з´являються в Україні.
Іншим видом злочинів, що вчиняються у банківській сфері, приводять до величезних збитків і завдають певних труднощів для правоохоронних органів щодо їх попередження і розслідування, є зловживання електронними системами розрахунків.
Слід підкреслити, що згідно із Законом «Про основи національної безпеки України» комп´ютерна злочинність є однією із пріоритетних погроз. Доктрина інформаційної безпеки України, затверджена Указом Президента України в 2009 році, відносить до погроз інформаційної безпеки держави в економічній сфері: несанкціонований доступ, порушення встановленого порядку роботи з інформаційними ресурсами в галузях національної економіки, викривлення інформації в таких ресурсах.
Протягом 2009-10 років Служба безпеки України зафіксувала стійку тенденцію до збільшення кількості проявів комп´ютерної злочинності в банківській сфері. Аналіз виявлених фактів свідчить про те, що їх причиною в багатьох випадках були навмисні протиправні дії співробітників банківських установ, які відповідно до посадових обов´язків мали доступ до інформаційних систем банків, а фактором, який сприяв таким діям, стало порушення вимог захисту інформації в автоматизованих інформаційних системах, які використовують банківські установи.
Нерідко організаторами і активними «учасниками» таких злочинів являються не тільки рядові працівники банків, але й топ - менеджери та власники комерційних банків. Так, у 2009-2010 р. органами прокуратури спільно з СБУ проводилось розслідування відносно причетності до розкрадання грошових коштів в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем або шахрайства колишнього голови правління Надра-Банку, голови спостережної ради Західінкомбанку, голови спостережної ради Фінрост-банку, а також тимчасового адміністратора рекапіталізованого державою Родовід банку, який підозрюється у пособництві у розтраті 340 млн. грн. бюджетних коштів.
У 2010 р. кількість кримінальних справ, заведених відносно працівників банків різного рангу, виросла в 22 рази. За даними МВС України у січні-вересні 2010 р. було відкрито рекордну кількість кримінальних справ відносно працівників банків різного рангу — 890 проти 40 за аналогічний період 2009 року. Шахраї ошукували вкладників фінансових установ, брали по підроблених документах кредити на своїх співучасників і крали гроші з карткових рахунків. У кожному четвертому випадку збитки від злочинних дій працівників банків перевищували 100 тис. грн., у 97 злочинах вони становили більш 1 млн. грн. Загальна сума збитків по кримінальних справах склала 412,8 млн. грн.