Кримінологія
§3. Запобігання злочинам у сфері зовнішньоекономічної діяльності
Нинішній стан злочинності у зовнішньоекономічній сфері пояснюється тим, що після прийняття Закону України «Про зовнішньо-економічну діяльність» доступ на міжнародні ринки отримали суб´єкти господарської діяльності, більшість з яких не мала досвіду проведення зовнішньоекономічних операцій та укладання прямих контрактів з іноземними фірмами, недостатньо були знайомі з кон´юнктурою міжнародних ринків. До того ж були різко ослаблені контрольні функції держави за процесами, які здійснювались у зовнішньоекономічній сфері.
Одним з чинників, які обумовлюють значні масштаби злочинів і правопорушень на каналі ЗЕД, є високий рівень корупції серед управлінського персоналу суб´єктів ЗЕД та працівників державних та контролюючих органів, зокрема митниці (фальсифікація експортно-імпортних документів, невиконання службових обов´язків, вихід за межі службових повноважень); органів внутрішніх справ (сприяння реєстрації, транспортуванню і продажу контрабандних товарів) і ДПА (неналежне виконання службових обов´язків).
У сфері цивільно-правових відносин до них можна віднести:
— порушення встановленого порядку підписання зовнішньоекономічних угод;
— протиріччя укладеного договору діючому антимонопольному законодавству;
— залишення валюти, призначеної для здійснення інвестиційної діяльності, на рахунках в іноземних банках за межами України;
— недотримання інвестором встановлених термінів постачання в Україну імпортного обладнання та цілого рядя інших вимог діючого законодавства. Причому тут слід звернути увагу на те, що іноді на практиці буває дуже складно провести межу між кримінально- правовими та цивільно-правовими відносинами.
Серед інших механізмів протиправної діяльності у зовнішньоекономічній діяльності слід назвати:
— фальсифікацію даних про розмір інвестицій, що надійшли;
— створення фіктивних спільних підприємств з метою вивезення за межі України валюти, дефіцитної сировини та напівфабрикатів;
— свідомо неправдиве декларування кількості, якості чи вартості товару з метою заниження митних витрат;
— пред´явлення підставних сертифікатів походження продукції для отримання митних преференцій, які застосовуються щодо окремих країн;
— отримання в країні-експортері пільг по поверненню вартості ввізного мита на сировину, комплектуючі, за умови наступного вивозу виготовлених з них товарів за кордон (у таких випадках вивозиться місцева продукція, а вироби з імпортованих матеріалів залишаються для реалізації);
— оголошення транзиту товарів, які розміщуються на митних ліцензійних складах або у вільних митних зонах, з їх наступним внутрішнім продажем без сплати податків;
— оплата фіктивних консультаційних послуг;
— підробка або повторне оформлення фактур.
Крім означеного, практика застосування Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дала підстави законодавчому органу та органам виконавчої влади зробити висновок відносно того, що в регулюванні ЗЕД мають місце серйозні недоліки через недосконалість діючого законодавства, які зводяться в основному до такого:
— по-перше, в діючому законодавстві, що регулює ЗЕД, був відсутній конкретний механізм, що передбачає засади України у відповідь на дискримінаційні та недружні дії з боку іноземних держав, які обмежують здійснення законних інтересів суб´єктів ЗЕД України;
— по-друге, в діючому законодавстві, що регулює ЗЕД, відсутні конкретні заходи України відносно захисту прав і законних інтересів суб´єктів ЗЕД України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
— по-третє, діючий Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» виявився недостатньо ефективним у боротьбі з порушниками цього закону, оскільки його дія не розповсюджується на деякі види порушень і суб´єктів, що мають нести відповідальність за їх порушення.
Для усунення цих та інших недоліків у діючому законодавстві, що регулює ЗЕД, протягом 1998—1999 рр. Верховною Радою України були прийняті важливі законодавчі акти, спрямовані на заповнення утвореного правового вакууму в законі України про ЗЕД, що отримали назву Антидемпіногового кодексу, а також низка інших законодавчих актів, прийнятих за останні роки.
До числа названих нормативних актів слід віднести, насамперед, Закони України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів відносно імпорту в Україну», прийняті 22.12.1998 р.
У практиці зовнішньоекономічної діяльності широке розповсюдження отримали факти використання прямих кореспондентських рахунків як конвертаційних валютних центрів. Проведені Національним банком України перевірки показали, що нерідко комерційні банки проводили за цими рахунками значні оборудки під виглядом експортно-імпортних операцій, які потім не отримали відповідного підтвердження митної статистики за розрахунками в національній валюті по зовнішньоторговельній діяльності. Так, наприклад, за три квартали 1999 р. загальний обіг за кореспондентськими рахунками комерційних банків становив 504 млрд. грн., переважна більшість — 97% припадала на коррахунки в іноземній валюті, з них 86% складає оборот за коррахунками у вільноконвертованій валюті. За рахунками НОСТРО він становив 431 млрд. грн., за рахунками ЛОРО — 58 млрд. грн.
Всього було зареєстровано понад 3,3 тис. коррахунків, дві третини з яких були рахунками НОСТРО. Із загальної кількості зареєстрованих коррахунків майже половину було відкрито на території України у банках-резидентах. Найбільша кількість коррахунків за кордоном припадає на Росію — 436, Німеччину — 298, Білорусь — 100, Австрію і США — по 99. Серед країн офшорної зони кількість коррахунків становила: у Науру — 98 одиниць, Кіпрі — 12, Палау — 10, Багамських островах і Вануату — по 7, Антигуа і Барбуда — по 5. Серед них рахунки НОСТРО становлять 54, рахунки ЛОРО — 90 одиниць.1 За даними НБУ, на рахунки типу ЛОРО тільки латвійських банків перераховано понад 1,6 млрд. дол. США. Аналогічна картина і по рахунках типу ЛОРО щодо російських банків. Практика роботи показує, що практично 98% усіх надходжень через ЛОРО рахунки здійснюються з рахунків фіктивних фірм.
У процесі перевірки було встановлено низку суттєвих порушень, таких як здійснення неліцензованої діяльності, утримання кореспондентських рахунків тривалий строк без здійснення конкретних операцій, некоректне використання незахищених систем зв´язку при здійсненні міжнародних розрахунків, що не забезпечує безпеку та надійність банківських платежів. Тому 4.11.1999 р. правління Національного банку України прийняло постанову «Про впорядкування кореспондентських відносин комерційних банків», якою було заборонено проведення банківських операцій з використанням не зареєстрованих у НБУ коррахунків комерційних банків України в банках-резидентах і нерезидентах.
Було припинено дію окремих ліцензій, заборонено відкривати рахунки новим клієнтам, які після здійснення певної операції припиняють свою діяльність. З метою повернення в Україну нажитих злочинним шляхом коштів, які незаконно перебувають на рахунках у зарубіжних банках, 13 січня 1998 р. Верховна Рада України звернулась зі спеціальним зверненням до урядів і парламентів Великої Британії, Канади, Кіпру, ФРН, США, Швейцарії, в якому містилось прохання відносно об´єднання зусиль, спрямованих на виявлення валютних рахунків громадян України в закордонних банках, встановити джерело набуття ними згаданих валютних цінностей і вжити заходів щодо повернення їх у кредитно-банківські установи України.
У постанові Верховної Ради України від 13 січня 1998 р. зокрема зазначалось, що звернення Верховної Ради України до органів виконавчої та законодавчої влади інших країн викликане серйозним і глибоким занепокоєнням майбутнім України, яке ставиться під загрозу внаслідок тотальної криміналізації усіх сфер економічного та політичного життя у нашій державі. Злочинність, яка набула в Україні неймовірного розмаху, принесла невимовне горе та страждання українському народу, поставила на межу виживання український етнос. Верховна Рада України висловила надію, що повернення в Україну нелегально нажитих, привласнених і вивезених капіталів сприятиме виведенню українського суспільства зі стану соціально- економічної кризи і запобігне національній катастрофі. Крім того, 12 жовтня 1999 р. Верховна Рада прийняла постанову «Про звернення Верховної Ради України до конгресу Сполучених Штатів Америки» з проханням надати необхідну інформацію відносно наявності у вищих посадових осіб України незаконних валютних рахунків.
При розробці заходів із запобігання злочинності, на нашу думку, слід виходити насамперед з того, що ця проблема має комплексний характер, а вирішення її залежить від багатьох суб´єктів, зокрема органів державного та місцевого управління, МВС, податкової адміністрації, митної служби, Національного банку України, Міністерства економіки, СБУ та деяких інших, тому обмін інформацією і тісна взаємодія між ними з запобігання злочинності в цій сфері є першочерговим завданням, яке може бути вирішено шляхом розробки спеціального спільного плану профілактичних заходів.
До першочергових заходів із запобігання злочинності в цій сфері слід віднести:
— вирішення питання відносно подальшого укріплення взаємодії правоохоронних органів з банківськими установами, оскільки тільки банк може здійснювати ефективний фінансовий контроль за проведенням зовнішньоекономічних операцій. Про це свідчить і світовий досвід, зокрема досвід США, Німеччини, Австрії. Швейцарське кримінальне судочинство, наприклад, має пріоритет над банківською таємницею і визначає межу, за якою припиняється дія обов´язку банку зі збереження банківської таємниці — це класичні економічні злочини й операції по відмиванню грошей;
— вирішення питання відносно організації перевірки представлених у декларації відомостей про доходи і видатки та їх відповідність фактичному стану. Провести такі перевірки декларацій про доходи створеними Верховною Радою України комісіями за участю представників Генеральної прокуратури України, МВС, СБУ та Міністерства фінансів України відносно високопоставлених чиновників у вищих колах влади України;
— виходячи з принципу невідворотності покарання за кожний вчинений злочин — вивчити кримінальні справи і матеріали, що знаходяться в Генпрокуратурі, МВС, СБУ, податковій службі, щодо причетності до вчинення конкретних злочинів посадовими особами на предмет обґрунтованості та вирішення питання про притягнення винних до кримінальної відповідальності за вчинення цих злочинів відповідно до діючого законодавства;
— прискорити вирішення питань про створення в країні спеціального правоохоронного органу по боротьбі з корисливою злочинністю у вищих ешелонах влади й управління;
— підвищити ефективність контролю з боку Національного банку України за відкриттям і використанням комерційними банками кореспондентських рахунків і поверненню в Україну валютної виручки, отриманої від експортно-імпортних операцій.