Кримінологія

§1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності

Вихід на світовий ринок — це закономірність розвитку ринкової економіки в будь-якій країні. Діяльність підприємств на світовому ринку пов´язана з міжнародною виробничою та науково-технічною кооперацією, експортом та імпортом товарів і послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни відображає економічну політику держави і є одним із головних факторів її розвитку. Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює управління зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності та взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв´язки та співробітничати з підприємствами і організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об´єднання.

Згідно ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 6 квітня 1991 р., зовнішньоекономічна діяльність в Україні — це діяльність суб´єктів господарської діяльності України та іноземних суб´єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Вона проводиться на принципах свободи її суб´єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законодавством, та рівності перед законом усіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) — це закріплені в законі основні правила, на яких базується зовнішньоекономічна діяльність в Україні. Система принципів ЗЕД, якими керуються суб´єкти господарської діяльності України та іноземні суб´єкти, включає:

— принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньо-економічної діяльності;

— принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

— принцип юридичної рівності і недискримінації;

— принцип верховенства закону;

— принцип захисту інтересів суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— принцип еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких повинні дотримуватися не тільки національні, а й іноземні суб´єкти господарської діяльності.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартії економічних прав і обов´язків держав», затвердженій IV Спеціальною сесією Генеральної асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:

— суверенітету;

— територіальної цілісності і політичної незалежності держав;

— суверенної рівності усіх держав;

— ненападу і невтручання у внутрішні справи;

— взаємної і справедливої вигоди;

— мирного співіснування;

— рівноправність і самовизначення народів;

— мирного врегулювання спорів;

— усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

— сумлінного виконання міжнародних зобов´язань;

— поваги до прав людини й основних свобод;

— відсутності прагнення до гегемонії у сферах впливу;

— сприяння міжнародній соціальній справедливості;

— міжнародного співробітництво з метою розвитку;

— вільного доступу до морів для країн, що їх не мають.

Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій книзі (1985 р.) і включають:

— контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

— свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні;

— уніфікацію технічних норм і стандартів;

— відкриття споживчих ринків;

— лібералізацію фінансових послуг;

— поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

— лібералізацію транспортних послуг;

— створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну та промислову власність;

— усунення фіскальних бар´єрів.

Суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю і правами1. В Україні, згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», такими суб´єктами можуть бути:

— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб´єктів господарської діяльності;

— об´єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

— структурні одиниці іноземних суб´єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

— спільні підприємства, тобто підприємства з іноземними інвестиціями будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, які мають постійне місцезнаходження на території України, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становить не менше 10 відсотків;

— інші суб´єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб´єкти ЗЕД мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види, незалежно від форми власності й інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці, а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб´єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути й об´єднання підприємств. Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського кодексу України, об´єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. До об´єднань підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав (іноземні підприємства), а підприємства України можуть входити в об´єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об´єднання можуть створюватись на невизначений строк або на визначений термін, про що зазначається в установчих документах об´єднання.

Залежно від порядку заснування об´єднань підприємств можуть утворюватись як господарські об´єднання, так і державні чи комунальні господарські об´єднання.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ГК України, господарські об´єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об´єднання, передбачені законом. Державні та комунальні господарські об´єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об´єднання (комбінат, трест тощо).

Всі суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України. До її видів, зокрема, належать:

— експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

— надання суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб´єктам господарської діяльності, і навпаки. Серед цих послуг — виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та інші;

— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб´єктами господарської діяльності;

— навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

— кредитні та розрахункові операції між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності;

— створення суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України;

— створення іноземними суб´єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

— спільна підприємницька діяльність між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб´єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

— підприємницька діяльність на території України, пов´язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об´єктів власності з боку іноземних суб´єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

— організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності;

— організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб´єктами господарської діяльності;

— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб´єктами господарської діяльності;

— операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

— роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб´єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

— роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

— інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з таких цілей:

— забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

— стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

— створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється: Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами та ін.), які діють на основі своїх установчих документів; самими суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

— законів України;

— передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

— економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

— рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно з їх установчими документами в межах законів України;

— договорів, які укладаються суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та не суперечать законам України.

При цьому слід відзначити, що стаття 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить положення, згідно з яким забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими у цій частині актами та діями державних і недержавних органів.

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні, як і економічна діяльність у цілому, є однією з найбільш складних сфер суспільних відносин. Це обумовлено насамперед тим, що її суб´єктами виступають фізичні та юридичні особи не тільки України, а й інших держав. Тому в сфері зовнішньоекономічної діяльності існує так звана «подвійність» джерел правового регулювання — одні й ті ж самі правовідносини регламентуються і внутрішньодержавними нормативними актами, і міжнародними договорами, кількість яких зростає з кожним роком. Водночас поряд із тенденцією прагнення до спільної діяльності підвищується і необхідність забезпечення національних інтересів.

Отже, можна виділити три основні групи правових джерел у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

1) національне законодавство;

2) міжнародні конвенції і договори;

3) правові звичаї, які є джерелами правового регулювання ЗЕД.

Своєю чергою національне законодавство може бути класифіковано на загальне та спеціальне.

До числа загальних правових норм регулювання ЗЕД слід віднести:

— Конституцію України, прийняту 28 червня 1996 р.;

— Цивільний, Господарський, Митний, Адміністративний і Кримінальний кодекси України;

— Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.;

— Закон України «Про антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.;

— Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р.;

— Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.;

— Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.

До спеціального законодавства можуть бути віднесені:

— Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.;

— Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.;

— Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.;

— Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. та інші.

Поряд із загальними правилами, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, діє низка спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють окремі види зовнішньоекономічних операцій чи предметом регулювання яких є окремі види товарів чи послуг. Так, наприклад, експорт та імпорт товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, врегульовані Положенням «Про порядок надання суб´єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення», затвердженого постановою КМУ від 8 червня 1998 р.

Також до переліку таких актів можуть бути віднесені:

— Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р.;

— Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р.;

— Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо операцій з металобрухтом)» від 16 листопада

2000 р.;

— Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р. та багато інших.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який визначає принципи ЗЕД, окреслює коло її суб´єктів, закріплює основи її регулювання, передбачає встановлення спеціальних правових режимів зовнішньоекономічної діяльності, містить норми щодо відповідальності учасників ЗЕД і захисту їхніх прав та інтересів.

Дія цього Закону поширюється на всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи: зовнішню торгівлю, економічне, науково- технічне співпрацю, спеціалізацію та кооперацію у сфері виробництва, науки і техніки, економічні зв´язки у сфері будівництва, транспорту, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг, визначає органи державного регулювання ЗЕД та їх компетенцію, методи тарифного та нетарифного регулювання, квотування, ліцензування й інші важливі питання, що стосуються ЗЕД.

До міжнародних договорів, які мають неабияке значення щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, належать:

— Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р.;

— Нью-Йоркська Конвенція про визнання та приведення до виконання іноземних та арбітражних рішень 1958 р.;

— Правила про арбітраж 1976 р. (UNCITRAL Arbitration rules);

— Правила про доарбітражне врегулювання спорів 1980 р. (UNCITRAL Conciliation rules);

— Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.;

— Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів;

— Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

— Конвенція про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р.;

— Віденська Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.;

— Конвенції ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі- продажу товарів;

— Рішення Ради глав урядів СНД «Про затвердження Правил визначення країни походження товарів» від 30 листопада 2000 р.;

— Женевські вексельні конвенції 1930 р. тощо.

Окреме місце в системі джерел регулювання зовнішньоекономічної діяльності займають торгові звичаї, які вивчаються та синтезуються Міжнародною торговою палатою (Париж, Франція). Торгові звичаї є невід´ємною частиною міжнародної торгівлі. Згідно з чинним законодавством, деяким із них надано обов´язковий для виконання характер, що означає, що й українські суб´єкти господарювання повинні застосовувати їх у своїй діяльності не тільки в міжнародній торгівлі, а й при укладанні договорів між собою.

Так, з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб´єктами підприємницької діяльності України при укладанні договорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв´язку з такими договорами, Указом Президента України від 04.10.1994 р. № 567/94 встановлено, що при укладанні суб´єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів, предметом яких є товари, застосовуються Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС).

Метою ІНКОТЕРМС є подолання такої поширеної проблеми, як невизначеність, пов´язана з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах. Для подолання або, щонайменше, скорочення такої проблеми, що призводить до виникнення спорів між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності, МТП ще у 1936 році опублікувала перший звід міжнародних правил тлумачення торговельних термінів. Ці правила відомі як ІНКОТЕРМС-1936. Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 років і найостанніша, сьома редакція 2000 року для узгодження цих правил із сучасною практикою міжнародної торгівлі.