Кримінологія
§3. Роль фінансових структур зарубіжних країн у протидії «відмиванню» брудних грошей
На сьогодні відмивання грошей — це злочинна діяльність, переважно міжнародного масштабу, що характеризується умисним приховуванням дійсного походження (джерела) майна чи фінансових коштів шляхом незаконного їх використання (привласнення, передачі, володіння, розміщення, переміщення тощо ) з метою легалізації злочинних доходів. Ця діяльність часто переходить кордони однієї держави та завдає шкоди мирному співробітництву країн в економічній сфері, інтересам організацій та окремих громадян цих країн. Як зазначають спеціалісти, до відмивання грошей не можна ставитися як до суто домашньої проблеми, вона є глобальною за своєю природою. Тому контроль за відмиванням «брудних» грошей можливий лише в координації міжнародних зусиль.
Усвідомлюючи економічну і соціальну небезпеку таких діянь у світовому масштабі, більшість країн створює власні системи і механізми фінансового контролю за доходами, які мають і спільни риси, і відмінності. В цілому, уряди зарубіжних країн вважають, що заходи фінансового контролю досить ефективно перешкоджають злочинцям, які мають за мету «відмивання» великих сум коштів через банківські системи.
Зволікання з прийняттям ефективних заходів з протидії «відмиванню» коштів в Україні призвело до того, що на початку вересня 2002 р. група FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering, Цільова група з фінансових заходів у сфері відмивання доходів) включила Україну до чорного списку держав, які не співпрацюють із міжнародним співтовариством у питаннях боротьби із цим негативним явищем і не сприяють належним чином міжнародним зусиллям подоланні проблеми. Однак, вже у 2004 р. експерти ФАТФ оцінили роботу, проведену Україною у цій сфері як задовільну, і вона була виключена зі списку. При цьому, оцінка стосувалась не лише адаптації законодавства, а й реальних показників того, що побудована система фінансового контролю працює ефективно.
При виробленні стратегії боротьби з корисливими злочинами головну увагу країн з розвиненими ринковими відносинами було зосереджено на контролі за відмиванням грошей, що є ключовою ланкою в рішенні цієї проблеми. Ефективність його функціонування забезпечується системою організаційних, правових, економічних та інших заходів, що передбачають:
— наявність міцної правової бази та врегульованість відносин у названій сфері нормами кримінального, адміністративного та цивільного права;
— створення системи тісно взаємодіючих органів соціального контролю, наділених широкими повноваженнями для виконання покладених на них обов´язків;
— введення строгої відповідальності (насамперед економічної) за порушення правових приписів.
Ринкова економіка, що функціонує в США та інших індустріально розвинених країнах, є результатом тривалого історичного розвитку економічних відносин, не стихійною, а регульованою державою.
При цьому слід мати на увазі, що в основу правотворчої та правозастосовчої діяльності США й багатьох країн Західної Європи з контролю за відмиванням грошей покладений принцип рівноваги між правами особистості на таємницю банківських вкладів і законних потреб посадових осіб правоохоронних органів в одержанні документів, що відносяться до справи. Такий підхід безпосередньо випливає з рекомендацій Кабінету міністрів Європейського співтовариства № Р-8010 від 7.08.80 р. і Віденської конвенції ООН від 20.12.1988 р., яка проголосила, що таємниця банківських вкладів не повинна заважати карному розслідуванню. Цю конвенцію підписали понад 80 країн, у тому числі й колишній СРСР.
Під «відмиванням» грошей за кордоном розуміється процес, при якому «брудні» гроші, звичайно готівка, отримана під час протиправної діяльності, пропускаються через банківську й фінансову систему таким чином, що перетворюються на «чисті» гроші, тобто їм надається видимість законних доходів, у зв´язку з чим стає неможливим установити особу, що з´явилася ініціатором угоди, або злочинне походження цих коштів. Тому щоб джерелу незаконно отриманих капіталів створити законну видимість, гроші кладуть на рахунки банків, а потім законно інвестують у законне підприємство, вивозять контрабандою або переводять за межі країни, поєднують із доходами від законного бізнесу, переводять із одного рахунку за допомогою серії складних операцій, розрахованих на те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів. Поширенню цього явища сприяють закритість кредитно-фінансових установ і таємниця банківських вкладів, відсутність обмежень (або мінімальних обмежень) відносно обміну іноземної валюти або відносно іноземних корпорацій і приватних осіб, відсутність податків або низьке оподатковування доходів іноземних корпорацій тощо. До інших факторів, які приваблюють власників незаконних доходів до певної країни, є географічне положення, близькість торговельних шляхів, гарні засоби транспорту та зв´язку, відносно стабільний політичний клімат тощо.
За оцінками фахівців, головну роль у встановленні незаконних грошей повинні відігравати фінансові установи, оскільки виявити ці гроші легше за все саме на стадії поміщення у фінансову систему. Однак банки зацікавлені в залученні коштів, тому що мають від їх обігу прибуток. З огляду на це й на низку інших моментів, банкіри стають морально сліпими до своїх потенційних клієнтів, тобто їх не цікавлять законність або незаконність походження коштів клієнтів. Однак довіра громадськості до банків може бути підірвана через по-ширення відомостей про зв´язок банків зі злочинцями. Крім того, банки можуть понести прямі збитки від шахрайства несумлінних клієнтів або нечесних дій службовців унаслідок їхніх зв´язків зі злочинцями.
У зв´язку з тим, що відмивання грошей набуло світового масштабу, законодавці, намагаючись забезпечити свої країни від його проникнення, видають закони, спрямовані на організацію державними органами та банками контролю за внесками й рухом грошових коштів громадян на ключових стадіях цього процесу.
Ступінь і жорсткість контролю в різних країнах неоднакова. Найбільш рішуче в цьому питанні діють США. У цій країні багато норм федерального законодавства, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей, були встановлені у зв´язку з прийняттям чотирьох актів: Акта про банківську таємницю (1970 р.), Всеосяжного акта про контроль над злочинністю (1984 р.), Акта про контроль за «відмиванням» грошей (1986 р.), Акта про вдосконалювання карного переслідування за «відмиванням» грошей (1988 р.).
Закон про банківську таємницю регламентує права й обов´язки посадових осіб, що здійснюють контроль за рухом грошових коштів. Відповідно до розділу першого цього закону, кредитно-фінансові установи зобов´язані зберігати щонайменше п´ять років обліково-звітну документацію таких видів, які мають високий ступінь застосовності в карних, податкових розслідуваннях, судових процедурах.
Ці документи включають: інформацію про будь-яке надання кредиту на суму понад $10 тис., про будь-яке доручення, отримане або подане на переказ понад $10 тис., будь-якій особі, на будь-який рахунок, у будь-яке місце, ідентифікаційні номери платників податків для певних рахунків, картки бухгалтерського обліку, що показують операції по рахунках і копії чеків на суму понад $100, які оплачені в банку. За порушення цих вимог на банківську установу, директора, посадову особу, службовця може бути накладено цивільно-правове покарання у вигляді штрафу до $10 тис. за кожне порушення.
Другий розділ цього законодавчого акта вимагає подання звітів про: валютні операції, міжнародні перевезення валюти або кредитно-грошових документів, про іноземні банківські й фінансові рахунки. Установи, на які поширюється вимога акта, а це банки, маклери, торговці цінними паперами, чекові касири, поштова служба та деякі інші, повинні надавати звіт про кожну валютну операцію службі внутрішніх доходів, а також про кожний депозит, зняття з рахунку, обмін валюти або інший платіж, що включає валютні операції на суму понад $10 тис. Заповнення звіту вимагає від кредитно-фінансової установи подання різних відомостей про операцію, включаючи дані: про особу людини, що здійснює операцію; її номер у системі соціального забезпечення; адресу, заняття й дату народження; типи ідентифікації, застосовуваної для встановлення особистості, номер прав водія, кредитної картки, рахунку клієнта; тип операції, її сума тощо. З 1990 р. почала застосовуватися додаткова форма звіту, що передбачає спеціальну оцінку в ньому, якщо операція викликає підозру. Особа, що порушує ці положення, підлягає карному або цивільно-правовому покаранню, причому сума штрафу не може перевищувати суми валюти, залученої в операцію.
Варто наголосити, що аналогічні заходи контролю за відмиванням грошей установлені федеральним законом 1984 р., яким уведена звітність за формою 8300 про платежі готівкою в сумі понад $100 тис. Зазначена форма звітності має надаватися (служба внутрішніх доходів) не пізніше 15 доби після одержання готівки. Звертає на себе увагу розмір установлених санкцій за порушення названої вимоги. Особа, що навмисне не представляє звіт, буде визнано такою, що вчинила дрібний злочин, і піддано штрафу до $25 тис. (або $100 тис. відносно корпорації), або тюремному ув´язненню до 5 років. Характерно, що одним з положень цього закону дозволяєтся виплата винагород особам, які представили інформацію, що веде до стягнення за порушення Акта про банківську таємницю понад 50 тис. дол. у вигляді штрафу або конфіскації.
Боротьба з відмиванням грошей у США надалі була значно посилена з прийняттям у 1986 р. Акта про контроль за «відмиванням» грошей. Цей закон визнав відмивання грошей злочином, утворивши два карних правопорушення: «відмивання кредитно-грошових документів» і «здійснення грошових операцій відносно власності, здобутої з незаконної діяльності» на суму понад $100 тис. Злочини за названим законом караються штрафом до $500 тис. або тюремним ув´язненням до 20 років. Слід зазначити, що, крім США, відмивання брудних грошей визнається злочином також у Великій Британії, Франції, Канаді, Італії, Австрії та деяких інших країнах.
Закон про контроль за відмиванням грошей передбачив також цивільну й карну конфіскацію предметів, залучених у відмивання. Міністрові юстиції було надане право накладати цивільні штрафи до $500 на будь-яку кредитно-фінансову установу, що через недбальство порушує яке-небудь із положень Акта про банківську таємницю. Крім цього, міністр фінансів має право вивчати будь-які бухгалтерські книги й облікові документи фінансової установи в частині, що стосується ведення обліку й подання звітів. Цим Актом фінансовим установам надана можливість передачі посадовим особам правоохоронних органів обмеженої інформації про клієнтів, що стосується будь-яких можливих порушень закону, при цьому ці установи були звільнені від відповідальності перед клієнтом за розкриття такої обмеженої інформації.
Акт про вдосконалення карного переслідування за відмивання грошей розширив перелік підприємств, які є фінансовими установами, з погляду дотримання вимог про подання звітів. Цим законодавчим актом міністрові юстиції надане право включати сюди будь-яке підприємство, зайняте діяльністю аналогічної спрямованості у названий вище перелік.
Крім федерального законодавства, багато штатів США ввели в дію закони, які визнають відмивання грошей державним злочином, що розширює можливості розслідування й карного переслідування осіб, які займаються такими операціями.
У багатьох країнах встановлені аналогічні вимоги. Так, наприклад, відповідно до прийнятих у 1988 р. австралійським парламентом законів «Про доходи від злочинів» і «Про звіти про грошові операції», касири як традиційних, так і нетрадиційних фінансових установ, повинні повідомляти в Агентство по збору звітів про грошові операції (СТА) відомості про всі операції з оплатою готівки в розмірі 10 тис. австралійських дол. і підозрілих операцій, коли є причини вважати, що особа бере участь у здійсненні злочину; на них покладений також обов´язок перевіряти особу клієнтів, що відкривають рахунок або провадять фінансові операції. У тих випадках, коли особа не надає посвідчення, гроші на рахунку заморожуються; якщо рахунок заморожений протягом 12 місяців, він підлягає конфіскації.
У законодавстві Німеччини, Японії та деяких інших країн усі операції на великі суми можуть здійснюватися тільки з використанням банківських чеків або кредитних карток. Таким чином, держава не тільки здійснює контроль за переміщенням грошової маси, а й може знати джерело походження внесків.
У контролі за рухом грошових коштів беруть участь різні суб´єкти. Наприклад, у США до них відносяться міністерство фінансів, митна служба, служба внутрішніх доходів, федеральні органи контролю за банками, міністерство юстиції, керування банків, управління поліції та інші. Як зазначалось, із прийняттям закону про банківську таємницю Міністерству фінансів надається основна роль у боротьбі зі злочинами, пов´язаними з відмиванням грошей.
Міністр фінансів має широкі повноваження з видання правил і інструкцій, що стосуються виконання названого закону. Міністерство координує дії інших відомств, що несуть відповідальність за виконання цього закону, накладає цивільні санкції за будь-які його порушення, сприяє Міністерству юстиції в розслідуванні тощо. У 1989 р. Міністерством фінансів була створена мережа з виявлення злочинів у кредитно-фінансовій системі (РНСКН), що є центральним інформаційним банком, який містить відомості про банківські операції, а також надані федеральним органам контролю за банками повноваження з інспектування банківських установ з метою забезпечення дотримання закону про банківську таємницю. До складу цього контрольного органа входять: апарат ревізора по грошовому обігу, федеральна корпорація по страхуванню внесків, правління федеральної системи резервів та ін. У процесі проведення перевірки документів вони виявляють факти шахрайства, внутрішні зловживання й інші злочини, про що повідомляється в Міністерство юстиції. Крім того, ці органи вимагають від банківських установ надання їм відповідних документів, що підтверджують злочинні дії, деякі з них витребують від банківських установ надання таких документів у правоохоронні органи.
Суттєву роль у боротьбі з відмиванням грошей у США грає управління банків штатом (Банківський департамент), що відповідає за здійснення контролю й нагляду за такими фінансовими установами, як комерційні банки, кредитні компанії, установи по переказу грошей, каси виплати по чеках. Банківський департамент компетентний у веденні спеціального бухгалтерського обліку, обробці даних, необхідних для розпізнання ознак відмивання грошей і одержання доказів для карного переслідування правопорушників. У 1987 р. управління (штат Нью-Йорк) створило відділ спеціальних розслідувань, який займається вивченням, пошуком і підготовкою інформації, що стосується злочинної діяльності. Відділ провадить перевірку біографічних даних претендентів на фінансове й банківське обслуговування, яким видаються ліцензії. У цей час управління вимагає надання відбитків пальців тими особами, які звертаються за дозволом стати банкірами й маклерами по закладним, а також касирами з виплати грошей по чеках. Ретельна підготовка таких осіб служить стримуючим фактором проникнення злочинних елементів у цю галузь.
За розпорядженням міністра юстиції США була створена робоча група по банківських економічних злочинах, якою розроблено єдину систему надання відомостей і спеціальний бланк для заповнення банками про можливі карні порушення. У боротьбі з відмиванням грошей важливу роль грають управління поліції штату, які часто виходять на справи про відмивання грошей через інші справи, в яких вони проводять розслідування. При виявленні цих злочинів поліція штату звертається за сприянням у відділ спеціальних розслідувань управління штату й управління головного прокурора, а також взаємодіє з адміністрацією по боротьбі з наркотиками, ФБР і митною службою.