Кримінологія
§2. Запобігання легалізації (відмиванню) «брудних» грошей
Фахівцями, які досліджують цю проблему, визнано, що ефективність боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, обумовлюється дійовим функціонуванням трьох важливих механізмів: а) фінансово-економічного, б) організаційно- управлінського та в) кримінально-правового. З точки зору законодавчого регулювання, на сьогодні можна казати, що правове підґрунтя для забезпечення наведених механізмів в Україні створене.
Кримінальний кодекс України містить ст. 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» та ст. 306 «Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» із змінами, що були внесені до них Законом України від 16 січня 2003 р. Кримінальний кодекс України також доповнено ст. 209-1 «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Внесені зміни й до інших статей кодексу.
Введення цієї норми до чинного КК України стало важливим кроком по приведенню національного законодавства у відповідність до Конвенції Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешти та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» 1990 р., ратифіковану Україною ще 17 грудня 1997 р.
Важливим чинником протидії легалізації, з точки зору фінансово-економічних та організаційно-управлінських механізмів, стало прийняття Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». У цьому законі вперше на законодавчому рівні сформульовано зміст поняття «доходи», надано поняття «злочину, який передує легалізації», визначено поняття «фінансових операцій» і «легалізації». Цим законом детально врегульовані й організаційно-управлінські аспекти боротьби з легалізацію. Зокрема, це стосується системи фінансового моніторингу, прав та обов´язків суб´єктів такого моніторингу, правил ідентифікації осіб і, що найважливіше — досить чітко визначено фінансові операції, що підлягають обов´язковому фінансовому моніторингу.
Так, відповідно до цього закону, система фінансового моніторингу складається з двох рівнів — первинного та державного. Суб´єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові й інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи; товарні, фондові й інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства та об´єднання зв´язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
До суб´єктів державного фінансового моніторингу належать: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій, і спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів.
Законом визначені завдання та обов´язки суб´єктів фінансового моніторингу, визначені фінансові операції, що підлягають обов´язковому фінансовому моніторингу.
Зокрема, фінансова операція підлягає обов´язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, при безготівкових розрахунках дорівнює чи перевищує 150 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті; у випадку переказу грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказу коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом міністрів України до переліку офшорних зон.
До інших випадків відносяться:
— купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;
— зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією зі сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;
— переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою тощо.
Національний банк України як головний орган банківського нагляду розробив правові механізми щодо запобігання використанню фіктивних документів при відкритті рахунків у банках. Зокрема, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12 грудня 2003 р. врегульовуються питання ідентифікації фізичних і юридичних осіб — суб´єктів підприємницької діяльності при відкритті рахунків, у тому числі суб´єктів фіктивного підприємництва. Інструкцією встановлено правові норми, які перешкоджають використанню фіктивних підприємств у процесі відмивання «брудних» грошей.
Інструкція в цілому містить достатньо надійні правові механізми запобігання використанню фіктивних документів. Це, зокрема, стосується жорстких правил завірення та перевірки достовірності документів, які подаються клієнтами в установи банків для відкриття різних видів рахунків, положення щодо ідентифікації особи клієнта та перевірки достовірності документів, які він пред´являє для засвідчення своєї особи, та ін.
У разі наявності мотивованої підозри щодо подання особою для відкриття рахунку підроблених або таких, що містять недостовірну інформацію документів банк має повідомити про це органи внутрішніх справ і спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторінгу із зазначенням ідентифікаційних даних клієнта, який подав документи на відкриття цього рахунку.
Однак проблема використання фіктивних документів пов´язана не лише з відкриттям рахунків. З метою запобігання використанню фіктивних документів для купівлі та перерахування за межі України валютних цінностей 5 квітня 2000 року НБУ підписав із Державною митною службою Угоду про інформаційне співробітництво, якою передбачено обмін інформацією в електронному вигляді за погодженими реквізитами та формою.
Аналіз стану справ дозволяє дійти висновку, що державна політика протидії відмиванню коштів в Україні має проводитися за двома окремими напрямами:
1) недопущення відмивання кримінальних коштів, отриманих від наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю, людьми, фінансових махінацій, у тому числі банківських шахрайств, обманів при здійсненні операцій з цінними паперами, розкрадання державних коштів, проведення тіньової приватизації та ін.;
2) запобігання тінізації економічного життя, зокрема приховуванню від надмірного оподаткування легально отриманих коштів. Цей напрям діяльності передбачає насамперед формування сприятливих умов оподаткування для підприємницької діяльності, а також урахування можливості легалізації зазначених коштів з подальшим реінвестуванням їх у національну економіку.
Посилення боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом у країнах з перехідною економікою має відбуватися водночас із створенням сприятливих умов для детінізації господарської діяльності суб´єктів підприємництва та легалізації коштів некримінального походження, прихованих від надмірного оподаткування, в тому числі вивезених за кордон.
Система протидії відмиванню «брудних» грошей та її механізми мають бути достатньо ефективними з точки зору проголошених цілей і водночас не заважати нормальному функціонуванню фінансових установ, їх подальшому розвитку.
Значним кроком у вдосконаленні роботи у сфері протидії відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, забезпеченні створення комплексної системи державного контролю за сумнівними операціями, що здійснюються суб´єктами підприємницької діяльності, й активізації участі України в розвитку міжнародного співробітництва став Указ Президента України від 19.07.2001 р. № 532/2001 «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом».
Урядом зроблена офіційна Заява про визнання Сорока рекомендацій FATF і разом з Національним банком України 28 серпня 2001 р. прийнята Постанова, якою зобов´язано органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам у своїй діяльності керуватися Сорока рекомендаціями групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ЕА^).
Таким чином, аналізуючи правове підґрунтя протидії легалізації, можна зробити висновок, що Україна певним чином імплементувала у внутрішнє законодавство положення Страсбурзької конвенції «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» від 8 листопада 1990 р.
Разом із тим створення системи протидії відмиванню грошей, здобутих злочинним шляхом, в окремо взятій країні не може дати бажаного результату, оскільки, як уже зазначалося вище, ця проблема має глобальний характер. Тому основним завданням світової спільноти на даному етапі має бути залучення якомога більшого числа країн (територій) до співробітництва з питань боротьби з відмиванням грошей, реформування національних законодавств відповідно до міжнародних стандартів, визначених FATF. Це дозволить створити ефективну систему протидії відмиванню «брудних» грошей на глобальному рівні.