Кримінологія
§3. Заходи протидії корупційній злочинності
Ефективна протидія корупції вимагає системного, наукового підходу щодо запобігання такій злочинності. У Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. було зроблено доктринальний висновок щодо стратегії протидії її проявам. Згідно з ним, боротьба з останніми має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних та репресивних заходів. При цьому, пріоритет повинен надаватись профілактичним заходам загальносоціального і спеціального кримінологічного спрямування.
Цей висновок знайшов своє відображення у Засадах антикорупційної політики, затверджених Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. №1688-р. Згідно з ними, антикорупційна політика держави — це комплекс правових, економічних, освітніх, виховних, організаційних та інших заходів, спрямованих на створення системи запобігання та протидії корупції і усунення причин її виникнення. Її метою є зниження рівня корупції та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства від її негативних наслідків.
Однією з основних засад антикорупційної політики має бути розуміння корупції як соціально зумовленого явища, яке повинно розглядатись з позиції соціального детермінізму.
Академік Л.Б. Багрій-Шахматов зазначає, що корупція як соціальне явище може виникнути та проявити себе тільки за наявності соціальної бази. Остання являє собою сукупність соціально-економічних, організаційних, моральних та інших факторів, завдяки яким підкуп, хабарництво, розкладення владно-управлінських, господарських, комерційних структур, посадових та інших офіційних осіб стають реальністю, що підживлюють це зло та спричиняють шкідливий вплив на життєдіяльність громадянського суспільства, держави, їхніх органів та інститутів, що підриває віру в справедливість, авторитет влади й законів, деформує порядок, форми власності, правовідносини між громадянином і державою, яка не в змозі забезпечити йому нормальні умови життя, особисту безпеку та недоторканність майна».
Виходячи з цього в країні була розроблена стратегія і тактика протидії корупції, визначені відповідні цілі, засоби їх досягнення, які знайшли своє відображення і нормативно-правове закріплення. Відповідно до згаданої Концепції, діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватися у таких напрямах:
— упередження дії соціальних передумов корупції та усунення причин і умов, що безпосередньо сприяють вчиненню корупційних діянь;
— удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;
— контроль і нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією;
— діяльність державних органів щодо виявлення, розслідування, адміністративного провадження та судового розгляду фактів коруп- ційних діянь.
Так, одним із стратегічних напрямів упередження та нейтралізації соціальних передумов корупції визнана послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, розвиток громадянської свідомості й активності у загальному контексті побудови демократичної держави. Демократизація, відкритість влади, прозорість і зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату, розвиток громадянського суспільства — найважливіші важелі подолання корупції.
Запобіжний вплив на соціальні передумови корупції має здійснюватися за такими напрямами:
— лібералізація та дерегуляція економіки, звуження меж державного регулювання економічних і соціальних процесів, розширення законодавчої основи й організаційно-управлінських умов сприяння розвитку та захисту підприємництва і власності в усіх формах;
— визначення чіткої спрямованості та прискорення практичної реалізації адміністративної реформи;
— розвиток законодавчого регулювання та прискорення впровадження нового функціонального призначення, змінених повноважень і організаційних форм у співвідношенні місцевого самоврядування та державної влади;
— створення всіма економічними, організаційно-управлінськими, професійно просвітницькими, морально-психологічними засобами механізму виховання у працівників усіх рівнів, зайнятих наданням послуг населенню, порядності, ввічливості, чесності, високого професіоналізму, особливо за умов платного надання послуг;
— неухильне додержання законності, принципів рівності та справедливості у реагуванні на факти корупційних діянь та інших зловживань посадовим становищем, зокрема ретельна перевірка та гласна правова оцінка всіх (незалежно від часу) фактів створення приватного капіталу шляхом використання (відкрито або завуальовано) державної власності.
У рамках цих та інших стратегічних напрямів пропонуються такі політичні антикорупційні заходи:
— здійснити комплекс ідеологічних і масово-політичних заходів, що сприяли б визначенню в суспільстві провідних політичних сил, які очолюють, ініціюють і постійно активізують державну та громадську діяльність, пов´язану з боротьбою з корупцією;
— здійснити анулювання депутатського імунітету народних депутатів України та обмеження імунітету суддів;
— забезпечити рівність усіх громадян перед законом у разі викриття корупційних діянь та притягнення до відповідальності винних у їх вчиненні осіб незалежно від займаних посад;
— проводити роботу з підвищення рівня громадянської свідомості й активності населення у боротьбі з корупцією. При цьому використовувати не тільки традиційні громадські формування, а й сприяти створенню нових недержавних інституцій, що мають завдання щодо протидії корупції;
— розробити та запровадити механізм залучення трудових колективів до контролю за додержанням антикорупційного законодавства, здійсненням заходів щодо запобігання корупційним діянням та їх громадського обговорення;
— розробити законодавчі норми щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій, громадських організацій, контролю правомірності його джерел, перевірки одержаних прибутків і здійснених витрат лідерами й активістами цих формувань, а також щодо критеріїв і механізму контролю фінансування виборчих кампаній.
З метою запобігання корупції та корупційним діянням передбачається здійснити такі економічні заходи:
— удосконалити систему оподаткування, зменшити податковий тиск на підприємців та інших фізичних осіб, спростити порядок стягнення податків, розширити сферу застосування фіксованих платежів;
— рішуче виявляти та забороняти будь-які монопольні прояви, сприяти природній конкуренції;
— створити сприятливі умови для внутрішнього й зовнішнього інвестування легальної економіки;
— вивчити та вдосконалити систему контролю за використанням державного майна, виявлення фактів прихованого одержання прибутків приватними особами й угрупованнями за рахунок операцій з цим майном;
— розробити систему засобів кримінологічного та криміналістичного захисту підприємництва, малого бізнесу, заощаджень, капіталів та інших форм приватної власності від злочинних посягань ззовні й у самих комерційних структурах, а також від протиправного втручання в їх діяльність державних і недержавних організацій;
— удосконалити правове регулювання та управлінський механізм діяльності фондового ринку, забезпечити конкурсність і максимальну прозорість цієї діяльності, насамперед щодо продажу пакетів акцій підприємств у процесі приватизації державного майна;
— впровадити принципи гласності та конкурсності у систему державних замовлень, механізми приватизації, оренди державного майна;
— спростити механізм і забезпечити рівні умови для суб´єктів господарювання різних форм власності під час видачі ліцензій, реєстрації підприємств і громадян-підприємців, у процедурах митного, прикордонного, екологічного, санітарного й інших видів контролю, а також сертифікації продукції; продовжити практику звуження переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню;
— розробити дійову систему економічних і фінансових засобів контролю та протидії легалізації «брудних» грошей.
До правових заходів слід віднести:
— аналіз законодавства про забезпечення захисту прав людини і громадянина від корупції та щодо повноти, безпосередності й стабільності регулювання відносин у підприємницькій, господарській, фінансовій, кредитно-банківській діяльності; виявити прогалини, суперечності у законодавчих нормах, а також норми, що дозволяють по-різному їх тлумачити, та інші недоліки законодавства, що можуть бути використані для корупційних діянь та інших посадових порушень; урахувати при цьому зарубіжний досвід, підготувати пропозиції про вдосконалення законодавства;
— предметну систематизацію антикорупційних законодавчих та інших нормативно-правових актів, підготувати пропозиції щодо їх удосконалення;
— прискорення розроблення правових підстав і механізму інформування банківськими установами правоохоронних органів та проведення аналізу щодо анонімних валютних рахунків;
— аналіз судової практики щодо розгляду справ про оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
— розробку правових підстав і механізму обов´язкового беззаперечного відшкодування державою збитків, у тому числі необґрунтованих втрат, заподіяних громадянину внаслідок неправильного застосування або невиконання чи неналежного виконання норм законодавства під час здійснення службової діяльності, з наступним стягненням витрачених на це коштів з посадової особи, з вини якої були завдані такі збитки або втрати;
— прискорити законодавче врегулювання і впровадження кримінологічної експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів; вивчити можливості її проведення зі спеціальним антикорупційним спрямуванням, визначити та здійснити необхідні для цього організаційно-методичні й інші заходи;
— вивчити проблему максимального обмеження дискреційних повноважень працівників правоохоронних органів, зокрема під час вирішення питань щодо звільнення осіб від адміністративної та кримінальної відповідальності;
— вивчити питання щодо повноти правового та фізичного захисту потерпілих і свідків; працівників засобів масової інформації та інших осіб, які допомагають викриттю винних у корупційних діяннях, внести пропозиції щодо його гарантованого забезпечення.
Для вдосконалення діяльності управлінського персоналу на засадах раціональної її демократизації рекомендується:
— скоротити апарат, обмежити його повноваження щодо дозвільно-розпорядчих і керівних функцій, в тому числі щодо надання пільг, переваг, ліцензій, замінивши ці повноваження здійсненням контролю за додержанням норм законодавства;
— проаналізувати та визначити щодо кожної галузі народного господарства й управління, кожного етапу виробництва й іншої діяльності службові дії операції, рішення, у разі здійснення яких можливе вчинення корупційних діянь, визначити умови та процедури, що виключали б такі факти; детально регламентувати правила та стандарти прийняття розпорядчодозвільних управлінських рішень, видачі населенню офіційних документів, вирішення інших питань щодо його обслуговування; поінформувати населення про ці стандарти, процедури та правила;
— забезпечити добір і розстановку кадрів на засадах неупередженого конкурсного відбору, а також їх об´єктивну атестацію, періодичну ротацію й однорівневе переміщення; вдосконалити механізм контролю за достовірністю декларацій про доходи державних службовців;
— розробити та запровадити єдині загальні правила (умови) просування по службі, гарантії перевірки їх додержання;
— запровадити обов´язковий періодичний розгляд на засіданнях колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, службових нарадах у державних установах та організаціях, зборах трудових колективів питань виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, здійснення заходів щодо запобігання корупційним проявам і реагування на них;
— регламентувати умови та порядок правомірного отримання державними службовцями й іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків, комісійної винагороди, гонорарів, послуг тощо, а також використання ними засобів транспорту, зв´язку, техніки, іншого майна незалежно від форм власності;
— розробити механізм дійового контролю за додержанням вимог закону щодо заборони державним службовцям усіх рангів брати участь у підприємницькій діяльності;
— вивчити й узагальнити практику реагування в установах та організаціях на корупційні діяння та пов´язані з ними правопорушення посадових осіб, відповідність реагування вимогам законодавства, спрямувати цю практику на посилення гостроти реагування аж до звільнення винних із займаних посад і передачі матеріалів про них до правоохоронних органів;
— установити обмеження щодо зайняття посад в органах державної влади та місцевого самоврядування особами, які вчинили корупційні правопорушення;
— створити банк даних про осіб, які були засуджені за корупційні діяння або піддані за них адміністративному стягненню, з метою використання цієї інформації для спеціальної перевірки кандидатів на посади державних службовців і працівників, які вже займають ці посади;
— установити відповідальність посадових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування за ухилення від реагування відповідно до закону на критичні виступи засобів масової інформації щодо оприлюднених фактів корупції, порушень прав і свобод людини і громадянина;
— розглянути питання про можливість створення банку даних про суб´єктів підприємницької діяльності, причетних до корупції, з метою виключення можливості їх участі у виконанні державних замовлень і контрактів;
— проаналізувати й удосконалити заходи (засоби) фінансового та банківського контролю з метою виявлення корупційних діянь.
Соціально-психологічні заходи:
— розроблення й упровадження системи та програми підвищення рівня знань і виховання різних верств населення щодо ролі, шляхів і форм розвитку інститутів громадянського суспільства, доброчинності у відносинах з населенням, формування негативного ставлення до корупції, протидії чинникам, що її зумовлюють, зміцнення патріотичної мотивації особистої участі у запобіганні та викритті фактів корупційних діянь;
— введення до загальноосвітніх і просвітницьких програм, поширення через засоби масової інформації знань про права громадян, механізми їх реалізації в державних установах, порядок і процедуру розгляду звернень громадян, прийняття управлінських рішень щодо цих звернень;
— включення до тематичних планів засобів масової інформації публікацій, теле- та радіопередач, що висвітлюють різні аспекти розвитку доброчинності, боротьби з корупцією, забезпечення їх спрямованості на розширення знань з питань запровадження та зміцнення інститутів громадянського суспільства, додержання анти- корупційного законодавства, інформування про викриття та засудження корупціонерів, а також на формування громадської думки щодо неприйнятності, шкідливості, осуду корупційних діянь, підтримання участі населення в їх запобіганні та виявленні;
— поширення правоохоронними органами і судами через свої прес-служби та в інший спосіб інформації про притягнення корупціонерів до відповідальності, заходи щодо запобігання проявам корупції та участь населення у боротьбі з такими проявами;
— організація та підтримка органами державної влади ініціативи громадськості та політичних партій, правоохоронних органів щодо створення громадських формувань та інших недержавних інституцій антикорупційного спрямування, надання їм підтримки та допомоги.
Ми підтримуємо точку зору тих науковців, які вважають, що на жаль, більшість передбачених за цими напрямами заходів за період Концепції (1998—2005 роки) не були виконані частково або повністю, тому вони зберігають своє значення до теперішнього часу.
Слід зазначити, що на виконання окремих положень згаданої Концепції Міністерством юстиції України за участю науковців та інших фахівців були розроблені у 2006 р. проекти нового Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» та Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», які 11 червня 2009 р. були прийняті Верховною Радою України і вводяться у дію з 1 січня 2011 р. В зазначених законопроектах, що отримали назву «Антикорупційний пакет» значною мірою реалізовані сучасні потреби законодавчого регулювання антикорупційної запобіжної діяльності та протидії корупційним правопорушенням з огляду на необхідність посилення боротьби з цим негативним явищем, а також на виконання Конвенції ООН проти корупції, ратифікованої Законом України від 18 жовтня 2006 р. № 251-У!, Кримінальною конвенції про боротьбу з корупцією, ратифікованої Законом України від 18 жовтня 2006 р. № 252- VI!, та Цивільної конвенцією про боротьбу з корупцією, ратифікованої Законом України від 16 березня 2005 р. № 2476-ІУ, які передбачають, окрім кримінальної відповідальності за корупційні діяння, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Антикорупційний пакет законів запроваджує новий порядок запобігання та протидії корупції, дає додаткові визначення понять «службова особа», встановлює нові види корупційних правопорушень і злочинів, а також вводить відповідальність юридичних осіб приватного права за корупційні правопорушення.
Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 р., до числа корупційних віднесені 5 складів злочинів додаткового розділу УІІ-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов´язаної з наданням публічних послуг» Особливої частини Кримінального кодексу України, та 12 складів злочину, що містяться у інших статтях кодексу, а саме:
1. Зловживання повноваженнями (ст. 235-1);
2. Перевищення повноважень (ст. 235-2);
3. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 235-3);
4. Комерційний підкуп (ст. 235-4);
5. Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 235-5);
6. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353);
7. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358);
8. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);
9. Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365)
10. Службове підроблення (ст. 366);
11. Службова недбалість (ст. 367);
12. Одержання хабара (ст. 368);
13. Незаконне збагачення (ст. 368-1);
14. Пропозиція або давання хабара (ст. 369);
15. Зловживання впливом (ст. 369-1);
16. Провокація хабара (ст. 370);
17. Втручання в діяльність судових органів (ст. 376).
При цьому, з переліку кримінально караних корупційних діянь законодавцем були виключені: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України) та деякі інші склади злочинів.
Характерною особливістю нових норм є те, що вони встановлюють додаткову кримінальну відповідальність за ряд суспільно небезпечних діянь, що викликано необхідністю посилення боротьби з цим явищем, мають підвищену кримінально-правову відповідальність, носять більш виражений диференційований характер в залежності від ступеня тяжкості вчинених злочинів, а у санкціях корупційних статей широко використовується штраф як вид покарання, що може розцінюватись, як позитивне явище, що відповідає вимогам Конвенції Ради Європи по боротьбі з корупцією від 27 січня 1999 р.
Названим Законом дано більш чітке визначення службової особи, яка підлягає кримінальній відповідальності за вчинений ко- рупційний злочин.
Згідно внесених частин 3 та 4 статті 18 КК України «Суб´єкт злочину», службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також будь-які особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).
Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначає основні заходи запобігання корупції в публічній та приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, інтересів держави.
У порівнянні з діючим Законом України «Про боротьбу з корупцією», коло суб´єктів, які несуть відповідальність за корупційні правопорушення, визначене Законом України « Про засади запобігання та протидії корупції» (набуває чинності з 1 січня 2011 р.), значно розширено. Так, за корупційні правопорушення за ст. 2 нового Закону несуть адміністративну відповідальність:
1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування;
2. Особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.
3. Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов´язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов´язків в юридичних особах, а також фізичні особи — підприємці;
4. Посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами перших двох категорій, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;
5. Юридичні особи — у визначених законом випадках.
До осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування відносяться:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем´єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;
д) судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;
е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв´язку та захисту інформації України;
є) посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади.
До прирівняних до них осіб, Закон відносить:
а) інших посадових особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій;
в) керівників громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
г) помічників-консультантів народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
ґ) осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи);
д) посадових осіб іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);
е) посадових осіб міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).
Стаття 4 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює спеціальні обмеження, спрямовані на протидію корупції. Так, особам перших трьох категорій забороняється:
1) використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, суб- венцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;
в) неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв´язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків;
2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;
3) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;
4) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію.
Фізичним та юридичним особам забороняється здійснювати фінансування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків, передбачених законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.
Окрім того, особам, які підпадають під перші дві категорії, у зв´язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами. Подарунки, одержані під час проведення офіційних заходів, мають бути у триденний строк в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передані органу державної влади, організації або іншій юридичній особі, де вони працюють. Виключення робиться лише для особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги.
Деякі категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та прирівняні до них, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв´язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
До близьких осіб закон відносить: подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи за умови їх постійного проживання разом із суб´єктом, і ведення з ним спільного господарства.
На таких осіб покладається обов´язок повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги закону, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п´ятнадцятиденний строк. Якщо в даний строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи та/або близькі їм особи в місячний строк підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством.
Закон «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює значні обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов´язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, та щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, а також вводить обов´язкову спеціальну перевірку осіб, які претендують на заняття посад, пов´язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Так, встановлені Законом обмеження щодо осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та прирівняних до них, зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов´язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов´язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов´язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.
Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права, юридичні особи, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, не можуть надавати юридичним особам, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, кошти і майно протягом п´яти років з дня набрання рішенням суду законної сили.
Юридичним особам, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, протягом п´яти років з дня набрання рішенням суду законної сили забороняється провадити діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання державних послуг на договірних засадах.
На Кабінет Міністрів України покладено обов´язок визначати порядок накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.
З метою недопущення порушень законодавства про корупцію, стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, пов´язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто. Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа.
До проведення такої перевірки залучаються спеціально уповноважені суб´єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби — інші центральні органи виконавчої влади.
Спеціальній перевірці підлягають відомості про:
1) притягнення особи до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення;
2) достовірність інформації про доходи, їх джерела та зобов´язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, щодо особи, яка претендує на посаду, та близьких їй осіб;
3) наявність у особи та близьких їй осіб корпоративних прав;
4) особу, яка претендує на зайняття посади, у тому числі про стан її здоров´я, освіту, наявність наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
При цьому, Закон вимагає письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади на проведення такої перевірки. Втім, у разі відсутності зазначеної згоди питання щодо кандидатури особи не розглядається взагалі.
У системі заходів із запобігання та протидії корупції, значна увага приділяється системі фінансового контролю.
Зокрема, встановлено вимогу для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, зазначених в підпунктах "а"-"ґ", подавати відомості про майно, доходи, витрати, зобов´язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, у порядку та обсягах, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно- правовими актами.
У разі відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента така особа, зобов´язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку-нерезидента.
Особа, яка претендує на зайняття такої посади, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законодавством порядку відомості про майно, доходи, зобов´язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном.
У разі неподання або подання недостовірних відомостей зазначена особа не може бути призначена (обрана) на відповідну посаду, а призначена особа підлягає звільненню, якщо інше не перед бачено Конституцією України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 червня 2009 р. встановлено адміністративну відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов´язані з корупцією.
Відповідно до цього закону, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено окремою новою главою 15-Б «Корупційні адміністративні правопорушення», до якої включено 13 статей (21221 — 21233), і доповнені норми, що уточнюють порядок накладання адміністративного стягнення, направлення до суду протоколу про вчинення корупційного адміністративного правопорушення, його розгляд, звернення до виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення за таке правопорушення та, що особливо важливо з кримінологічного погляду, — направлення судом цієї постанови керівнику відповідного органу, установи, організації, де було допущено корупційне правопорушення, з метою усунення причин та умов, що сприяли вчиненню останнього.
Так, на підставі доданих статей КпАП, за одержання особою не-правомірної вигоди для себе чи іншої особи у розмірі, що не перевищує п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (ст. 21221).
Стаття 21222 визначає відповідальність за підкуп — пропозицію або надання особі неправомірної вигоди (безпосередньо для неї чи для іншої особи) у розмірі, що не перевищує п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, — що тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 21223 «Незаконне сприяння фізичним або юридичним особам» встановлює відповідальність за сприяння особою з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) з метою одержання за це неправомірної вигоди, якщо її розмір не перевищує п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — що тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.
Порушення обмежень щодо заняття підприємницькою діяльністю та вимог щодо сумісництва карається накладенням штрафу від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом (ст. 21224).
Стаття 21225 передбачає, що незаконне входження до складу правління чи інших керівних органів суб´єктів господарювання, безпосередньо або через представника чи підставних осіб, яке має на меті одержання прибутку (крім випадків безпосереднього виконання функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі, або представництво інтересів держави, — тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Неправомірне втручання в діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій (ст. 21227) з використанням посадового становища та з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень — тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста двадцяти п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Встановлюється також відповідальність за порушення особою встановлених законодавством вимог щодо подачі відомостей про доходи та зобов´язання фінансового характеру — що карається накладення штрафу від десяти до двадцяти п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 21228).
Не менш важливим правовим заходом з протидії корупції є встановлення ст. 21229 КпАП відповідальності за невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції уповноваженими на це особами — що тягне за собою накладення штрафу від п´ятдесяти до ста двадцяти п´яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Також новими статтями КпАП України встановлено відповідальність за:
— порушення встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих кампаній в органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 21230);
— незаконне використання інформації, що стала відома у зв´язку з виконанням посадових повноважень (стаття 21231);
— ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації у разі якщо така інформація підлягає наданню на запит фізичної або юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію» (стаття 21226);
— незаконне одержання подарунка (стаття 21232);
— порушення вимог щодо декларування особистих інтересів (стаття 21233).
У Антикорупційному пакеті важливе місце посідає прийнятий Верховною Радою України Закон «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» від 11 червня 2009 р. Він встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до такої відповідальності. Проте дія цього Закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародні організації.
Згідно зі статтею 2 вищеназваного Закону, юридична особа несе відповідальність за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених статтею 209 (легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), частиною першою або другою статей 235-4 (комерційний підкуп), 235-5 (підкуп особи, яка надає публічні послуги), статтями 364 (зловживання владою або службовим становищем), 365 (перевищення влади або службових повноважень), 368 (одержання хабара), 369 (пропозиція або давання хабара) і 376 (втручання в діяльність судових органів) Кримінального кодексу України.
За вчинення зазначених діянь на юридичних осіб за рішенням суду можуть бути накладені такі види стягнень:
1) штраф;
2) заборона займатися певним видом діяльності;
3) конфіскація майна;
4) ліквідація юридичної особи.
При цьому, такі стягнення, як заборона займатися певним видом діяльності та ліквідація юридичної особи, можуть застосовуватися лише як основне стягнення, а штраф та конфіскація — і як основне і як додаткове стягнення.
Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначено коло суб´єктів, які здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції. Кабінет Міністрів України здійснює координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання та протидії корупції.
Формування державної антикорупційної політики, реалізацію антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснює спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики.
Спеціально уповноваженими суб´єктами, які в межах своєї компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.
Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Як показує міжнародний і вітчизняний досвід, дійовим засобом протидії корупції насамперед є політична воля. Як зазначає професор О.М. Джужа, за відсутності такої волі найдосконаліше законодавство має декларативний характер, а діяльність правоохоронних органів лише імітує боротьбу з корупційною злочинністю. Вчений обґрунтовано вважає, що другий і, мабуть, найефективніший засіб протидії корупції — зробити її ризикованою та невигідною. Доти, доки чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, іншим чином зловживати владою, а ризик понести покарання буде мінімальним, жодні репресивні заходи не дадуть позитивного результату.