Кримінологія
§3. Запобігання злочинам неповнолітніх
Система засобів боротьби зі злочинністю неповнолітніх базується на заходах загальносоціального характеру, покликаних забезпечувати належний рівень життя, добробуту, культури, виховання, освіти громадян. Будучи частиною загальної системи запобігання злочинності, вона має суттєві особливості. Наявність цих особливостей визначається специфікою правового та фактичного положення неповнолітніх як соціально-вікової групи суспільства, що перебуває в стадії інтенсивного розвитку та формування, специфікою розглянутих вище причин злочинності, а також особових якостей неповнолітніх правопорушників.
Під профілактикою правопорушень серед неповнолітніх слід розуміти діяльність служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в сім´ї, на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форм власності, за місцем проживання.
Запобігання злочинам неповнолітніх здійснюється відповідно до законодавчих актів України за допомогою скоординованих дій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім´ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад, правоохоронних органів, а також органів, які займаються освітою та вихованням дітей, представників громадськості та громадських об´єднань.
Діяльність органів і служб у справах дітей і спеціальних установ для неповнолітніх здійснюється на принципах:
— законності;
— застосування переважно методів виховання: і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей;
— гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім´ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації;
— збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи: індивідуальної профілактики;
— неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними.
Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначено перелік суб´єктів, на яких в межах визначеної компетенції покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
До таких органів і служб указаним законом віднесено:
— спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім´ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;
— кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;
— приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;
— школи спеціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти:
— центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров´я;
— спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;
— притулки для дітей;
— центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
— соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).
Законодавець відводить важливу роль в захисті прав дітей судовим органам. Так, згідно статті 6 вказаного Закону України, суди розглядають справи: щодо неповнолітніх, які вчинили злочини; щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років; про поміщення дітей віком від 11 років у приймальники-розподільники для дітей; про адміністративну відповідальність батьків(усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов´язків щодо виховання і навчання дітей; про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе; про поновлення батьківських прав і розв´язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей; щодо інших питань, пов´язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх.
Справи, зазначені у частині першій цієї статті, розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах дітей, крім випадків передбачених законом.
Вказаний Закон визначив, що під соціальним захистом дітей належить розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб´єктів, зазначених у частині першій та другій Статті 1, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки.
Правовою основою діяльності органів і служб у справах дітей крім вказаного закону є Конституція України та Конвенція ООН про права дитини. Цей міжнародний документ був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Для України Конвенція набула чинності 27 вересня 1991 року. Конвенція базується на чотирьох основних принципах:
— першочерговість інтересів дитини;
— забезпечення повноцінного життя та розвитку;
— залучення до громадського життя;
— відсутність дискримінації.
Координація зусиль у вирішення питань соціального захисту дітей та організації роботи по запобіганню дитячій бездоглядності, розроблення і здійснення разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями, покладено на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім´ї, дітей, служби у справах дітей. Указані органи забезпечують додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення; здійснюють контроль за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форм власності; ведення державної статистики щодо дітей відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів; ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім´ї, дітей та молоді, служби у справах дітей мають право:
— приймати питання , що належать до їх компетенції, рішення, які є обов´язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами;
— у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги звертатися до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань допомоги дітям, а також про направлення їх до спеціальних установ для дітей;
— порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, прийнятих спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах сім´ї, дітей та молоді, уповноваженим органом влади АРК у справах сім´ї, дітей та молоді, службами у справах дітей;
— визначають потребу регіонів в утворенні спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей;
— розробляти і реалізовувати власні та підтримувати громадські програми соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
Рішення, прийняті службами у справах дітей, з питань, що належать до їх компетенції, є обов´язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами.
Законодавство України приділяє суттєву увагу проведенню профілактичної роботи по попередженню та припиненню злочинних дій дітей. З цією метою в системі МВС України створена кримінальна міліція у справах дітей, яка є складовою частиною кримінальної міліції органів внутрішніх справ.
Кримінальна міліція у справах дітей зобов´язана:
— проводити роботу щодо запобігання правопорушенням неповнолітніх;
— виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені дітьми, вживати з цією метою оперативно-розшукові та профілактичні заходи, передбачені чинним законодавством;
— розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;
— здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством;
— виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповнолітніх;
— розшукувати неповнолітніх, що зникли, дітей, які залишили сім´ї (бродяжать), навчально-виховні заклади та спеціальні установи для неповнолітніх;
— виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;
— виявляти осіб, які займаються виготовленням і розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту;
— вести профілактичний облік неповнолітніх правопорушників, інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про необхідність застосування до них запобіжних заходів;
— повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше восьми годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було підкинуто, або які заблукали, або залишили сім´ю чи навчально-виховні заклади;
— викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення й у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом — піддавати їх приводу;
— відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їхніми батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);
— отримувати від підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, відомості, необхідні у зв´язку з матеріалами про правопорушення, що перебувають у її провадженні;
— затримувати і тримати не більше ніж вісім годин у спеціально відведених приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили злочин, до передачі їх законним представникам або направлення до приймальників-розподільників;
— здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, учинених неповнолітніми або за їх участю;
— виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в антигромадську діяльність;
— проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;
— проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей, які є при них, транспортних засобів;
— вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров´ю неповнолітніх;
— складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не виконують обов´язків щодо виховання і навчання неповнолітніх;
— вносити підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності, обов´язкові для розгляду подання про не обхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми;
— доставляти в органи внутрішніх справ на строк до трьох годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх має й інші обов´язки та права, передбачені чинним законодавством.
Система профілактики злочинів неповнолітніх у сучасних умовах повинна відповідати таким вимогам:
1) поєднання сил державних, громадських, релігійних і підприємницьких структур у цій діяльності;
2) одночасний вплив на особу і мікросередовище неповнолітнього правопорушника;
3) спеціалізація кримінологічного банку даних, організаційних форм управління профілактикою;
4) розподіл функцій між окремими учасниками профілактичної діяльності з тим, щоб не допускати дублювання;
5) визначення сфери застосування заходів виховання, соціальної допомоги і власне профілактики, включаючи її правові форми.
В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об´єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:
1) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;
2) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;
3) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.
У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має
саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів.
Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим, щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому цими ж, та іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять:
а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження;
б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів;
в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами;
г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов´язків з виховання дітей;
д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.
Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи:
а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців;
б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання;
в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.
Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися та здійснюватися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контингенти осіб. Вона має включати в себе широкий діапазон загально-виховних, профілактичних і каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають попереджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочаті кримінальні дії, а також не допускати їх рецидиву.
В якості таких заходів до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
— штраф, який застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернені стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах п´ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— громадські роботи, які призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і підлягають виконанню неповнолітнім у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання цього виду покарання не може перевищувати двох годин на день;
— виправні роботи, які також призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. При цьому із заробітку неповнолітнього здійснюється відрахування в доход держави в межах від 5 до 10 відсотків;
— арешт як міра кримінального покарання призначається неповнолітнім, яким на момент винесення вироку вже виповнилося шістнадцять років, строком від п´ятнадцяти до сорока п´яти діб. Карою при арешті є тримання неповнолітнього в умовах ізоляції, у спеціально пристосованих установах;
— позбавлення волі на певний строк не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які до вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у певних випадках — більше п´ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов´язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, визначені ст. 105 КК України:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п´ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов´язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх і порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій ст. 105 КК України. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.