Кримінологія
§1. Поняття рецидивної злочинності
Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу кримінологів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та про сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним з найважливіших завдань карної політики держави.
Рецидив — спеціальний термін, привнесений в юриспруденцію з медицини. Він походить від латинського слова «гесігїігеш», що означає повернутись, відновитись. За дослівним тлумаченням терміну будь-яке повернення до кримінальної поведінки можна вважати рецидивом.
До рецидивних кримінологи відносять усі злочини, що здійснені особами, які раніше скоювали злочини, у разі якщо раніше вчинені злочини відомі правоохоронним органам і стали предметом їх основного відповідно до закону реагування, незалежно від форми вини та наявності не знятої судимості.
У правовій науці немає єдності поглядів у питанні про ознаки загального поняття рецидиву злочину й рецидивіста.
На думку професора В.Г. Лихолоба, рецидивна злочинність є підструктурою злочинності в країні або окремих її регіонах і розуміється як відносно масове, історично мінливе, минуще, соціально- правове явище, що включає в себе сукупність злочинів, учинених у певний проміжок часу на певній території особами, що раніше вчинили злочин.
Рецидив злочинів — це сукупність передбачених карним законом суспільно небезпечних діянь, послідовно вчинених тією самою особою після судимості за попередній злочин.
Рецидивна злочинність як частина загальної злочинності характеризується стійкістю, підвищеним ступенем суспільної небезпеки, високим рівнем конспірації, професіоналізмом і самовідтворенням.
Про підвищену небезпеку особистості рецидивіста свідчить обставина, що повторний злочин вчиняється винним після засудження за попередній злочин.
Із вчиненням нових повторних злочинів підвищується суспільна небезпека таких осіб. Окремі з них стають професійними злочинцями, жодного разу не піддаючись покаранню. І це є показником підвищеної стабільності їх антигромадських поглядів і звичок, небажання виправитись, що викликає необхідність застосування до винних додаткових кримінально-правових заходів, які підсилюють відповідальність за рецидив.
Для успішного здійснення боротьби з рецидивною злочинністю, превентивної діяльності й виховної роботи з рецидивістами необхідне розмежування окремих видів рецидиву. Існують різні поняття рецидиву злочинів: кримінально-правовий, або легальний; кримінологічний, або фактичний; пенітенціарний рецидив.
Кримінальний кодекс України визначає кримінально-правовий (легальний) рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). У ньому зазначається також, що рецидив злочинів ураховується при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання у передбачених законом випадках (ст. 35).
Саме окреслені в наведеному визначенні особи визнаються рецидивістами, а сукупність вчинених ними злочинів — рецидивною злочинністю.
Кримінологічне поняття рецидиву виходить із факту повторного здійснення злочину незалежно від того, була дана особа засуджена за попередній злочин або злочини і чи була вона взагалі притягнута до відповідальності, оскільки вже сам факт повторного
здійснення злочину характеризує особистість суб´єкта й обумовлює необхідність вживання заходів (виправного впливу, обмеження, лікувального характеру) до даної особи.
З позиції кримінології погашення або зняття судимості не є вирішальною обставиною для визнання рецидиву. Якщо колишній злочинець вчиняє злочин вдруге, то цим він демонструє свою схильність до вчинення злочинів, незалежно від формально-юридичної відсутності судимості.
Саме завдяки більш поглибленому кримінологічному поняттю рецидиву правоохоронні органи, що беруть участь у кримінальному процесі, мають можливість з´ясувати психологічні особистісні причини вчинення злочину та визначити внутрішні механізми запобігання рецидивам.
Це враховує й кримінальне право, визнаючи підвищене покарання незалежно від наявності попередньої судимості (наприклад, повторне вбивство — п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повторне зґвалтування — ч. 2 ст. 153 КК України). Таку повторність без наявності судимості в теорії називають фактичним рецидивом.
Пенітенціарний рецидив характеризується тим, що засуджений відбуває покарання у вигляді позбавлення волі не менше ніж вдруге. Тобто він вчиняє новий умисний злочин після або під час відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі за попередній умисний злочин. Саме ця категорія рецидивістів, як правило, найнебезпечніша.
У кримінологічній теорії та практиці розрізняють рецидиви:
а) загальний — вчинення раніше осудженою особою, судимість з якої не знята чи не погашена, різнорідних злочинів: убивств, крадіжок, зґвалтування, хуліганства. Слід зазначити, що загальний рецидив є обтяжуючою обставиною;
б) спеціальний — вчинення тотожних або однорідних злочинів: крадіжка і крадіжка, грабіж і вимагання, цей вид рецидиву законодавець у багатьох випадках відносить до кваліфікуючих ознак;
в) простий (однократний) — до нього відносяться випадки здійснення злочину особою, раніше осудженою одноразово;
г) складний (багаторазовий) — до нього відносяться випадки здійснення злочину раніше засудженими двічі й більше разів.
За ступенем суспільної небезпеки можна виділити рецидив, який:
а) не представляє великої суспільної небезпеки;
б) середньої тяжкості;
в) тяжких злочинів;
г) особливо тяжких злочинів.
Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки водночас спеціального та загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змішаним.
В окремих випадках у правовій літературі не згадується термін «рецидив», а вживаються терміни: «повторність», «систематичність», «неодноразовість», «вторинність», «у вигляді промислу» тощо, які в кримінологічному змісті рівнозначні вживанню терміна «рецидив».
Стосовно рецидивної злочинності можна говорити про такі її види, як рецидивна злочинність доросла і неповнолітніх, рецидивна злочинність чоловіків і жінок, рецидивна злочинність засуджених до різних видів покарання тощо.
Як уже зазначалось, сукупність рецидивних злочинів створює рецидивну злочинність як складову злочинності взагалі, а тому може виражатись у найважливіших показниках: рівні, структурі, динаміці.
Рівень рецидивної злочинності — це сукупна кількість рецидивних злочинів і рецидивістів, які їх вчинили, за певний період часу в конкретному регіоні або в країні загалом.
Коефіцієнти рецидивної злочинності вимірюються як співвідношення: кількості рецидивних злочинців до чисельності населення; кількості випадків рецидивної злочинності до злочинності взагалі; кількості рецидивістів серед виявлених злочинців взагалі; кількості рецидивістів серед злочинців окремих категорій.
При дослідженні у структурі рецидивної злочинності розрізняють такі показники:
— за кількістю попередніх судимостей;
— за видами раніше вчинених злочинів (найчастіше крадіжки, шахрайства, грабежі, розбійні напади, хуліганство — дві третини випадків рецидивної злочинності взагалі);
— за характером і розміром раніше відбутого покарання;
— за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбування покарання, у перший рік після відбування покарання, у другий, третій тощо).
Щодо динаміки рецидивної злочинності, то вона загалом збігається із загальною динамікою злочинності, залежить від соціальних і правових чинників, тісно пов´язана з динамікою первинної судимості. На динаміку рецидивної злочинності істотно впливають амністії, зміни в кримінальному законодавстві, діяльність правоохоронних органів та інші чинники.