Кримінологія
§1. Поняття і кримінологічна характеристика організованої злочинності
Організована злочинність — це найбільш небезпечна і деструктивна для держави та суспільства частина загальної злочинності, що спричиняє негативний вплив не тільки на економічні, а й на соціальні, морально-психологічні та культурні процеси в суспільстві. За оцінками фахівців, організована злочинність має величезні фінансові та економічні можливості, які не контролюються ні державою, ні суспільством. Вона має власну систему внутрішнього управління та протидіє державі в інтересах отримання надприбутків за рахунок пограбування держави та суспільства. Створені оснащені сучасними матеріально-технічними засобами бойові формування, специфічні силові структури, що забезпечують безпеку злочинних угруповань. Злочинні формування мають змогу утримувати фахівців різних сфер економічної та наукової діяльності, а також консультантів з правових та інших питань.
Організована злочинність на сьогодні має досить міцні й впливові позиції в державних органах, включаючи правоохоронні, потуж ний апарат лобіювання своїх інтересів у представницьких структурах.
Всупереч тому, що організована злочинність за характером здійснення злочинів, їх масштабами та наслідками є особливо суспільно небезпечним явищем, за низкою об´єктивних і суб´єктивних причин поняття організованої злочинності у вітчизняній кримінологічній літературі з´явилось тільки у 90-х роках минулого століття і знайшло своє законодавче закріплення лише з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Теоретична неопрацьованість цього поняття, недосконалість діючого на той період кримінального законодавства, його відставання від соціальних потреб суспільства робило боротьбу з цим явищем малоефективною і зводила нанівець зусилля правоохоронних органів, оскільки в законі такого поняття, як «організована злочинність», не існувало, і керівники злочинних угруповань залишалися поза досяжністю. Слід зауважити, що організована злочинність — відносно новий для вітчизняної кримінології об´єкт дослідження, і для розуміння сутності організованої злочинності доцільно звернутись як до міжнародного, так і до вітчизняного досвіду її дослідження. В юридичній літературі відзначається, що найбільш інтенсивна робота в цьому напрямі велась у період підготовки Восьмого Конгресу ООН з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, 1990 р.). У документі, підготованому секретаріатом ООН, було відзначено, що одним формулюванням неможливо визначити численні види організованої злочинності, обумовлені різноманітними факторами, зокрема етнічними, економічними. Загалом це явище охарактеризовано як складні кримінальні види діяльності, що здійснюються в широких масштабах організаціями та іншими групами. Ці організації мають внутрішню структуру, отримують фінансовий прибуток і набувають владу шляхом створення та експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Злочинні дії цих організацій часто виходять за межі державних кордонів та, зазвичай, пов´язані з корупцією громадських і політичних діячів, отриманням хабарів чи таємною змовою, а також і з погрозами, залякуванням та насильством.
В останнє десятиріччя минулого століття спостерігалось швидке зростання організованої злочинності в світі та визначилась нова тенденція — її інтернаціоналізація. Транснаціональні злочинні організації ефективно використували міжнародну обстановку, що склалась, — розпад СРСР і створення нових незалежних держав. У результаті злочинність не тільки розширила кордони, а й стала більш доходною.
Інтернаціоналізація організованої злочинності віддзеркалюється в розширенні ринків збуту наркотичних засобів, крадених речей, зброї та інших незаконних товарів і послуг, які постачаються і реалізуються через мережу злочинних комерційних організацій, що охоплює весь світ. Обсяг цих операцій становить сотні мільйонів доларів, що перевищує національні бюджети багатьох країн.
На міжнародному семінарі ООН з питань боротьби з організованою злочинністю (Суздаль, 1991 р.) були виділені два основні шляхи розвитку організованої злочинності. По-перше, це заборонені види діяльності (такі як майнові злочини, відмивання грошей, незаконний оборот наркотиків, порушення правил валютних операцій, залякування, проституція, азартні ігри, торгівля зброєю та антикваріатом) і, по-друге, участь у сфері економіки (пряма або з використанням таких засобів, як вимагання). Така участь у законній економічній діяльності завжди тяжіє до використання протиправних методів конкуренції.
У документах ООН під організованою злочинністю також розуміється відносно масова сукупність стійких і керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинами як промислом і створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів, як насильство, залякування, корупція та великомасштабні розкрадання.
Організовану злочинність експерти ООН розділяють на кілька видів. Перший з них, так званий «традиційний», становлять мафіозні родини, що існують за принципом ієрархії. Вони мають свої внутрішні правила життя, норми поведінки та відрізняються великою розмаїтістю протиправних дій. До іншого виду відносяться професіонали. Члени таких організацій поєднуються з метою виконання певного злочинного задуму. Організації такого роду непостійні й не мають такої твердої структури, як організації традиційного типу. До груп професіоналів належать організації, що займаються фальшивомонетництвом, крадіжками автомобілів, розбоєм, вимаганням тощо. Склад професійної злочинної організації може постійно змінюватися, її члени можуть брати участь у різних однотипних злочинних операціях. Крім того, існує багато організованих груп, які контролюють певні території, як правило, за місцем мешкання.
Виділення цих типів організованих злочинних груп не завжди означає наявність чітких меж впливу між ними. Майже кожне організоване угруповання злочинців можна розглядати як нося безлічі сукупних ознак (наприклад, міські вуличні формування, в тому числі молодіжні банди). Організованій злочинності властиве швидке пристосування, адаптація форм її діяльності до національної політики, кримінального правосуддя, до захисних механізмів різних держав.
Узагальнена характеристика організованої злочинної діяльності була дана в доповіді Генерального секретаря ООН «Вплив організованої злочинної діяльності на суспільство в цілому» на другій сесії Комісії із запобігання злочинності та кримінального правосуддя Економічної і соціальної ради ООН (1993 р.). У ній виділено перелік ознак, що пояснює характер цього явища. Це, зокрема:
— організована злочинність — це діяльність злочинних організацій, що об´єдналися на економічній основі. Ці організації дуже нагадують банди періоду феодалізму, які існували в середньовічній Європі. Економічний зиск отримується ними шляхом надання незаконних послуг і товарів або шляхом надання законних послуг і товарів у незаконній формі;
— організована злочинність означає конспіративну злочинну діяльність, під час якої за допомогою ієрархічно побудованих структур координуються планування та здійснення незаконних діянь або досягнення законних цілей за допомогою незаконних засобів;
— організовані злочинні групи мають тенденцію встановлювати часткову або повну монополію на надання незаконних товарів і послуг їх споживачам, оскільки в такий спосіб гарантується одержання більш високих доходів;
— організована злочинність не обмежується лише здійсненням свідомо незаконної діяльності або наданням незаконних послуг. Вона включає також такі витончені види діяльності, як «відмивання» грошей через законні економічні структури та маніпуляції, здійснювані за допомогою електронних грошей. Незаконні злочинні групи проникають у багато дохідних законних видів діяльності, які приносять надприбутки.1
До викладених вище міжнародних підходів слід додати, що організовані злочинні формування в період реформування суспільних відносин можуть виступати як інструмент для досягнення конкретних політичних і економічних цілей певних груп, що самі по собі не є злочинними або деліквентними.
У вітчизняній кримінальній дефініції визначення організованої злочинності з´явились лише в останні роки, і всі вони досить різноманітні, оскільки серед учених існують деякі розбіжності поглядів на цю проблему.
Так, наприклад, професор В.Г. Лихолоб вважає, що поняття «організована злочинність» має включати діяльність злочинних організацій. На думку цього вченого, злочинна організація — це, насамперед, найбільш небезпечна форма злочинності, що проявляється в масі злочинів, які здійснюються злочинними організаціями, і це є визначальним в її розумінні.1
Натомість, на думку професора А.І. Долгової, організовану злочинність створюють широка консолідація та згуртованість організованих злочинних груп, злочинних організацій і злочинних угруповань, що забезпечують протиправну діяльність з метою примноження кримінальних доходів і зміцнення впливу на власні структури. Оскільки поняття організованої злочинності практично не досліджене, воно має йти шляхом виділення найбільш характерних ознак організованої злочинності та формулювання їх у законі таким чином, щоб вони піддавались доказуванню.
Верховною Радою України 5 квітня 2001 року було прийнято новий Кримінальний кодекс України, в статті 28 якого чітко визначено типологію групової злочинності та уперше у вітчизняному кримінальному законодавстві дано поняття вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією:
1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об´єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об´єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об´єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Аналіз діючого законодавства та юридичної літератури дає змогу дійти таких висновків:
1. У діючому законодавстві відсутнє чітке визначення організованої злочинності. Одні вчені включають до цього поняття тільки злочинні організації, інші — організовані (структуровані) групи та злочинні організації, треті — всі злочини, вчинені групою осіб, передбачених пунктами 1—4 ст. 28 КК України.
2. Якщо в законі ознаки злочинної організації прописані більш конкретно, то цього не можна сказати про організовану групу. На жаль, ні діюче кримінальне законодавство, ні теоретичні розробки не дозволяють чітко розмежувати й відрізнити організовану групу, згадану у п. 3 ст. 28 КК України, від групи, що вчиняє злочин за попередньою змовою, згадану у п. 2, тіє ж статті КК України.
3. Наслідком цього є включення до показників боротьби з організованою злочинністю спеціальних підрозділів МВС і СБУ злочинів, учинених за попередньою змовою групою осіб, які не мають відношення до організованої злочинності, що веде до викривлення статистичних даних щодо фактичної розповсюдженості організованої злочинності в Україні та ефективності боротьби з цим особливо небезпечним явищем.
Організована злочинність у буквальному розумінні — це сукупність злочинів, учинених злочинною організацією, організованою групою, злочинною бандою або мафіозним об´єднанням на певній території або у певній галузі діяльності.
Злочинна організація характеризується певною структурою, в якій виділяються:
1) стійкість;
2) ієрархічність;
3) об´єднання декількох осіб (трьох або більше);
4) розподіл ролей і функцій для спільної діяльності;
5) наявність нормативних приписів;
6) самофінансування;
7) мета злочинної діяльності.
Стійкість злочинної організації означає, що вона об´єднує постійний склад учасників з однаковою метою такої діяльності:
а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів;
б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб;
в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших груп.
Ієрархічність означає наявність відповідної системно-структурної побудови об´єднання з точки зору лідерства і підлеглості, взаємодія між рівнями в порядку від вищого до нижчого.
В ієрархічно побудованій структурі існує як структурна, так і функціональна диференціація, тобто кожен рівень спеціалізується на виконанні певного кола функцій, у тому числі керівництва структурними частинами, причому на більш високих рівнях ієрархії здійснюються переважно функції погодження, інтеграції.
Розподіл ролей і функцій передбачає, наприклад, особисту охорону лідера, виконання насильницьких дій при вчиненні злочинів тощо. Верхній щабель займають особи на положенні «злодія» та «злодія в законі», далі йдуть «фраєра», «мужики», «шістки», «опущені» (ті, хто порушив неформальні приписи злочинного середовища, наприклад, ті, хто не повернув картярський борг), «ображені». Найбільшим авторитетом в організованій злочинності користуються «злодії в законі», які є лідерами злочинного середовища. Титул присвоюється рішенням групи злодіїв у законі. Обов´язковою умовою прийняття до вищої касти є особисте поручительство авторитетних злочинців за того, кого рекомендують.
Неформальні нормативні приписи являють собою правила поведінки у злочинному середовищі та охоплюють сферу як дозволеного, наприклад, можливість використання коштів общака — злодійської казни, так і обов´язкового, що встановлюють певні правила поведінки. Так, злодій у законі не повинен вступати в контакт з опущеними й ображеними, бути безпосереднім учасником будь-якого конфлікту, не повинен виказувати свою зневагу. Раніше злодій у законі не мав право мати сім´ю, служити в армії, працювати, мав від-давати частину грошей до спільної каси, мати зміну — підростаюче покоління, з´являтися на сходку за вимогою лідера злочинного середовища.
Нині злодійські закони піддались змінам, і визнання злодієм у законі стало можливим лише за великий внесок у злодійську касу, допускається навіть відхід від справ за умови лояльного ставлення до злочинного середовища.1
Самофінансування означає створення злочинною організацією за рахунок внесків грошового фонду — общака, який може досягати значних сум та використовується як для надання фінансової допомоги особам, засудженим за вчинення злочинів і членам їхніх сімей, так і для розширення злочинної діяльності.
Злочинна організація створюється для систематичної злочинної діяльності, яку характеризують:
1) протиправні засоби досягнення мети (у загальнокримінальній злочинності — корисливої);
2) професіоналізм і спеціалізація;
3) конспірація;
4) здійснення розвідувальних і контррозвідувальних заходів;
5) прагнення нейтралізувати працівників державних органів влади і управління (корупція);
6) намагання мати своїх людей у правоохоронних органах;
7) створення легального прикриття — зовнішньої видимості законності дій.
Основна мета такої діяльности — вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Тому її члени зобов´язані дотримуватисья правил конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних органів — мати, за можливістю, легальне місце роботи, не зловживати спиртними напоями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспірованість організації забезпечується детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносцировки місця злочину і хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії поведінки у разі арешту. Серед іншого, члени злочинної організації прагнуть запастися «документами прикриття» — довідками про інвалідність, наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспірації відповідає і спеціалізація організацій, діяльність яких спрямована на вчинення злочинів стосовно осіб, які самі займаються здобуванням незаконних прибутків. Це, зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (рекет), об´єктом якого насамперед стають розкрадачі державного майна, шахраї, контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діапазон засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення заручників, від простого побиття до жорстоких катувань і вбивств.
Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за рахунок платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їхніх сімей, майна, викрадення транспортних засобів, крадіжок предметів антикваріату, виконання певних замовлень (перевезення грошей, супроводження вантажів тощо), тобто спостерігається їх зрощування з ділками тіньової економіки. Злочинні організації здійснюють також розвідувальну та контррозвідувальну діяльність з метою отримання потрібної інформації, залучення до своїх лав співробітників правоохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу), виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. Характерною ознакою злочинних організацій є їх добре технічне оснащення. Вони мають сучасні види транспорту, зброї, засобів зв’язку, підслуховуючої апаратури, приладів нічного спостереження тощо.
Як відзначають кримінологи, модель такої злочинної організації можна уявити у вигляді своєрідної піраміди. В її основі знаходяться «первинні» угруповання квартирних злодіїв, шахраїв, «наперсточників», «кидал», «ломщиків», а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяльності. Над ними розташовуються угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не беруть. До їх функцій належать:
— реалізація рішень лідерів;
— контроль за діяльністю виконавців;
— розв´язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями;
— забезпечення належного зв´язку в самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями;
— охорона представників елітарної групи;
— забезпечення професіоналізму виконавців;
— пропаганда кримінального способу життя;
— легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;
— матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей.
Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать:
— забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи;
— створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупованням;
— компрометування або нейтралізація державних чиновників, співробітників правоохоронних органів, прокуратури і суддів, які чесно ведуть боротьбу з організованою злочинністю;
— вжиття заходів щодо звільнення «своїх» від кримінальної відповідальності або пом´якшення покарання;
— консультації з правових питань; навчання членів угруповання формам і методам роботи правоохоронних органів, зокрема, їх оперативних підрозділів.
На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представники якої — «тіньові» лідери, які здійснюють організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, частіше за все, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаючись завдяки цьому за межами дії кримінального закону.1 Як правило, вони здійснюють контроль за злочинністю в цілому, пошук нових сфер прикладання злочинної активності, розробку заходів, спрямованих на подальшу монополізацію злочинності, зміну стратегії і тактики діяльності злочинного суспільства залежно від змін соціально-економічних умов, контроль за діяльністю груп безпеки та забезпечення управління ними.
Організована група, на відміну від злочинної організації, має простішу ієрархію і являє собою стійке об´єднання декількох осіб (трьох і більше суб´єктів злочину), які попередньо зорганізувались для готування або вчинення злочинів.
Ознаками організованої групи є:
1) наявність декількох осіб (трьох і більше);
2) попередня їх домовленість і зорганізованість у спільне об´єднання для готування або вчинення двох або більше злочинів;
3) стійкість;
4) об´єднаність злочинів єдиним планом;
5) розподіл функцій учасників групи задля досягнення мети злочину;
6) обізнаність усіх учасників групи з цим планом, тобто кожен з учасників усвідомлює, чим він займатиметься, яку роль виконуватиме і якою є кінцева мета діяльності створеної групи.
Організована група характеризується також особливостями психологічного ставлення співучасників до окреслених злочинних дій. Кожний учасник усвідомлює, що він входить до стійкої групи, бере на себе обов´язки щодо виконання всіх взаємно погоджених дій та здійснює разом з іншими співучасниками єдиний злочин або кілька злочинів при розподілі ролей згідно з обумовленим планом.
Згуртованість групи виражається в її спаяності та одностайності. Ці ознаки проявляються у постійних і міцних зв´язках між учасниками групи, загальних та узгоджених правилах поведінки всіх членів групи, визначеності ролі кожного з учасників, існуванні єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їхного відома.
Важливою ознакою організованої групи (її згуртованості) є суб´єктивний момент — єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів і досягнення єдиного злочинного результату всіма членами групи. Проте слід зауважити, що при цьому мотиви учасників групи можуть не збігатися.
До найбільш характерних злочинних дій таких організованих груп слід віднести: рекет, розбійні напади, замовні вбивства, протиправний автобізнес, організація доставки та розповсюдження наркотичних речовин, контрабанда та деякі інші. Корумпованих зв´язків у них, як правило, немає.
Стабільність групи проявляється в її постійності. Це означає: тривалість, систематичність і продуманість організації функціонування групи; спроможність до заміни вибулих учасників, у тому числі шляхом перекваліфікації тих осіб, які залишились, або вербування нових членів, прикриття своєї діяльності; наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних коштів, зброї, приміщень, транспортних засобів тощо.
Злочинна банда являє собою форму організованої злочинності, що полягає у створенні організованої злочинної групи, озброєної холодною або вогнепальною зброєю, яка має за мету вчинення злочинів, пов´язаних з нападами на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Суспільна небезпека банди в сучасних умовах полягає в її постійній готовності до вчинення тяжких злочинів із застосуванням зброї. Банди відрізняються рівнем організованості та беззаперечним підкоренням ватажку банди.
Мафіозне об´єднання. Під цим терміном слід розуміти злочинне угрупування, яке за ступенем організованості та характером діяльності вийшло за межі власного формування і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику та напрями соціально-економічного розвитку.
Мафіозні об´єднання завжди мають легальне прикриття у вигляді різних комерційних структур, які служать для різного роду афер і відмивання «брудних» грошей, а також мають тісні корумповані зв´язки з представниками органів влади та управління. Слід наголосити, що якщо звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, в тому числі проти держави, то мафіозне об´єднання намагається спиратись і використовувати владні інститути та суспільство з власною метою. Мафіозне угруповання може мати кілька форм.
Зарубіжні кримінологи виділяють загальні риси мафіозних об´єднань. Вони певною мірою можуть характеризувати й інші форми організованої злочинності, але найбільше притаманні саме злочинним синдикатам: їх діяльність має сталий характер і відбувається на постійній основі; вона завжди має форму нелегального бізнесу і пов´язана з наданням певних товарів і послуг. Кінцева мета мафіозних синдикатів полягає в отриманні величезних прибутків і досягається шляхом встановлення контролю над окремими сферами суспіль-ного життя. Останнє означає монополізацію відповідних ринків та проникнення корупційними методами до органів влади й управління.
Існує й інша класифікація організованої злочинності. Деякі кримінологи виділяють групи з низьким, складним і високим рівнем організованості. Проте такий розподіл не завжди показує чіткі межі між ними. Майже кожну таку групу можна розглядати як носія багатьох сукупних ознак.
У сучасних умовах можна виділити дві форми кримінального об´єднання, характерні для організованої злочинності:
1. Злочинна організація, для якої характерні:
— централізація влади в одних руках чи кількох осіб;
— наявність уставу у вигляді неформальних форм поведінки;
— ієрархія (ватажок, бригадири, бойовики тощо);
— наявність спеціалізації груп і системи заходів по становленню контактів (корумпованих зв´язків) з посадовими особами.
Можуть існувати як монолітні організації (ватажок напряму пов´язаний з членами групи), так і угруповання, що складаються з кількох спільнот, які діють у різних містах чи регіонах. Організатори таких спільнот частіше за все невідомі, займають у суспільстві тіньові місця, однак мають розгалужені зв´язки серед посадових осіб і злочинних елементів.
За даними криміналістичних досліджень, ватажок має, як правило, кримінальний досвід, може бути судимим. Він є своєрідним генератором злочинних ідей та поглядів, безкомпромісний супротивник, винахідливий, честолюбний, іноді релігійний. За певних обставин — товариський, вміє встановлювати контакти, проявляти ініціативу, рішучість, здатний підкоряти своїй волі не лише осіб із кримінальною установкою, а й представників державних, у тому числі правоохоронних структур.
Слід зауважити, що особистість лідера злочинної організації, його інтелект, кримінальний досвід та інші особистісні характеристики визначають як характер здійснення злочинів, так і загальний напрямок діяльності злочинної організації.
Зазвичай лідер (організатор) злочинної організації здійснює загальне керівництво і немовби нейтральний до всіх її складових частин, проводячи свою лінію через своїх помічників, які очолюють окремі структури. Як правило, більшість злочинних дій мають замаскований, а також нелегальний характер. Лідер злочинної організації за місцем проживання вдає з себе законослухняного громадянина.
2. Об´єднання «злодіїв у законі». Як показує практика боротьби з організованою злочинністю, на формування поглядів і життєвих позицій членів мафіозних структур величезний вплив має порівняно нечисленна, але глибоко укорінена, авторитетна у злочинному середовищі корпорація злодіїв у законі, що складає ядро організованої злочинності. Особливістю цього об´єднання злочинців є те, що воно не має постійної території свого знаходження, на відміну від структурованої злочинної організації, бо злодії в законі формально рівні між собою і вважаються авторитетами повсюдно.
Серед провідних психологічних характеристик «злодіїв у законі» виділяються: організаторські здібності; злочинний професіоналізм і великий кримінальний досвід; соціальна орієнтованість; знання неформальних норм злочинного середовища та неухильне їх дотримання.
Існують певні закони та правила, яких зобов´язані дотримуватися злодії в законі, наприклад:
— злодію забороняється мати дружину, дітей;
— злодію забороняється працювати, він повинен жити тільки від плодів злочинної діяльності;
— злодій не повинен брати зброю з рук державної влади, служити в армії;
— злодій не повинен брати участь в суспільній діяльності;
— злодій повинен надавати моральну і матеріальну допомогу іншим злодіям, використовуючи злодійську касу — «общак». За оцінкою експертів, близько 30% від загальної суми «общака» йде на хабарі посадовим особам, 20% використовується для допомоги родинам ув´язнених, стільки ж — для підготовки нових злочинів і 30% йде на позички та інвестиції в «тіньову» економіку;
— якщо злодій під слідством, дрібніший за злочинною ієрархію злодій повинен брати відповідальність на себе, щоб дати підозрюваному час і можливість приховати або знищити докази своєї вини, або зникнути;
— будь-який конфлікт, що виник у злочинній групі або серед злодіїв, повинен бути вирішений на спеціальній сходці, де злодій виступає як суддя;
— покарання для злодія, призначене сходкою, має бути виконане;
— злодій у законі повинен мати «почет»: охоронців, учнів і «шісток».
У повсякденному житті злодії в законі намагаються видати себе за знавців життєвої психології, показати прагнення до справедливості, порядку. Деякі з них тяжіють до світського способу життя, використовуючи певні прийоми, втягують у своє оточення окремих діячів мистецтва, культури, спорту. В останні роки «злодії» посилюють вплив на комерційно-господарські структури, вербуючи (шляхом надання допомоги й заступництва у вигляді так званого «даху», або використовуючи погрози й насильство) у свої прихильники комерсантів, а також впроваджуючи до їх оточення своїх людей. У кримінально-злочинному світі «злодії» створюють собі ореол мученика, що страждає за так званих чесних арештантів і бідолах, які борються із сваволею влади.
На відміну від лідера — організатора, що має загальні функції по управлінню організованою злочинною групою або співтовариством, «злодій у законі» наділений певним колом спеціальних функцій, обов´язкових для виконання від дня його «коронації» (коронування, тобто присвоєння звання «злодія в законі», здійснюється, як правило, на сходці або за листами з рекомендаціями не менше ніж двох осіб цієї категорії. Оголошення «злодієм у законі» відбувається у формі особистої бесіди «коронованого» з так званою «братвою» або за допомогою «общакової ксиви», що розсилається до місць позбавлення волі, або туди, де перебуває або куди направляється злодій):
а) діяльність по створенню та зміцненню злодійських родин (осередків, ланок) співтовариства;
б) підтримка кримінальної субкультури шляхом пропаганди «злодійської ідеї», вираженої в традиціях і звичаях «злодійського» співтовариства;
в) організація та проведення сходок, під якими розуміється таємна зустріч «злодіїв у законі» для рішення найважливіших питань співтовариства, а також і злочинного світу в цілому;
г) організація проникнення кримінальних елементів до структур правоохоронних органів, державної влади та впливу на співробітників цих структур для вирішення питань співтовариства;
д) виконання «третейських» або «судових» функцій у кримінально-злочинному середовищі у випадках виникнення конфліктів між угрупованнями або окремими злочинцями та ін.
У зв´язку з цим не можна не відзначити, що в останні роки означилось певне ідеологічне розходження між старими та новими злодіями, суть якого полягає в тому, що перші живуть за старими традиціями, дотримуються «злодійських законів» і є розповсюджувачами своєї ідеології. «Нові» лише називають себе злодіями, а фактично є організуючою силою кримінального середовища. Вони прагнуть до корумпованих зв´язків, а деякі заходять ще далі — проникають до державних структур влади. Також стали поширюватися випадки прийняття до співтовариства та присвоєння звання «злодія» за хабар. Усе це не відповідає «злодійському закону». Таким чином, «старі» обвинувачують «нових» у тому, що вони продалися ділкам, воротилам бізнесу, стали їхніми охоронцями, а «нові» дорікають старих тим, що вони не йдуть у ногу з часом.
Злочинні угруповання також діляться на постійно діючі та тимчасові.
Постійно діюче злочинне угрупування — це згуртована сукупність осіб, які заздалегідь об´єднались для вчинення злочинної діяльності. Відрізняється високим рівнем злочинної спеціалізації, суворим порядком і плануванням злочинних дій з метою отримання максимальної вигоди від злочинної діяльності та забезпечення максимальної безпеки по відношенню до державного переслідування.
Тимчасові злочинні об´єднання — такі, що створюються ватажками злочинних формувань для відпрацювання та вирішення конкретних завдань з протиправною метою. Одним з різновидів таких спільнот є регіональні та міжрегіональні зустрічі — збори ватажків та активних учасників злочинних організацій і спільнот, де визначаються кримінальна політика та спільні дії при вирішенні регіональних і міжрегіональних проблем.
Не є виключенням об´єднання кількох кримінальних організацій в одну. Якщо таке співтовариство утворюється на добровільній основі, шляхом укладання договору, його прийнято називати картелем. Якщо ж у кримінально-конкурентній боротьбі більш сильна злочинна організація поглине більш слабку або кілька їй подібних, отримане утворення матиме риси синдикату.
При цьому злочинні організації, що входять у картель, зберігають свою самостійність, але в кримінальній діяльності їм окреслюються рамки, коли необхідно діяти спільно, а коли самостійно.
Злочинні організації, що входять у синдикат, відносно самостійні, але у своїй діяльності вони зобов´язані жорстко дотримуватися встановлених правил та підкорятися центральній ланці.
Як правило, зустрічі учасників злочинних угруповань здійснюються у так званих «координаційних центрах» — злочинних сходках, які можуть бути як на регіональному, так і більш вагомому міжнародному рівні. На таких сходках організаторів і активних учасників злочинних організацій визначається кримінальна політика та спільні дії при вирішенні завдань, які ставлять перед собою злочинні угруповання на регіональному чи міжнародному рівнях.
Існує також розподіл організованої злочинності за етнічними, культурними ознаками, історичними зв´язками.
Залежно від сфери діяльності організовану злочинність можна класифікувати як:
1) організовану злочинність у сфері економіки;
2) загальнокримінальну злочинність.
Організована злочинність у сфері економіки, або «білокомірцева» злочинність, характеризується певними ознаками, що відрізняють цю злочинність від загальнокримінальної. До таких ознак можна віднести як її головну мету — отримання незаконних доходів, так і більш складну структуру, багатощаблеву ієрархію, обов´язкову наявність зв´язків з корумпованими представниками апарату влади, правоохоронних органів, тісний зв´язок з загальнокримінальною злочинністю, розподіл сфер впливу в країні, регіонах, вихід на зарубіжні зв´язки та координацію діяльності з міжнародним злочинним світом.
Характерною рисою таких злочинних угруповань також є те, що до організованої злочинності втягуються люди інтелектуальної праці з вищою освітою і високим професійним рівнем, раніше не судимі. Однією з ознак є проникнення у молодіжне середовище, формування продовжувачів своєї справи через фінансування різних клубів і спортивних секцій, здебільшого пов´язаних з бойовими видами спорту. Лідери білокомірцевої злочинності характеризуються як вольові, зухвалі й заповзятливі люди, що володіють певними організаторськими здібностями, діловими зв´язками та матеріальними можливостями. Лідери — бізнесмени, що організують здійснення злочинів у сфері економіки, ведуть малопомітний у кримінальному аспекті спосіб життя, їх, як правило, знає обмежений контингент членів групи — тільки наближені, ті, яким вони цілком довіряють.
Соціально-економічна криза в Украйні з її криміногенними наслідками специфічна тим, що поряд зі зміною базисних відносин власності відбувається стрімка матеріальна диференціація та морально-психологічна криза суспільства. Це, у свою чергу, обумовлює гіпертрофію особистих потреб і відповідну корисливу мотивацію у поведінці значної частини суспільства, що врешті-решт реалізується протизаконними шляхами.
До першочергових причин і умов розвитку організованої професійної злочинності можна віднести:
— зрощування ватажків і активних учасників організованих злочинних формувань з представниками законодавчої, виконавчої та судової влади, бізнесу, ЗМІ та культури;
— нездатність держави захистити основні конституційні права та інтереси громадян і суспільства;
— культивування ідеї ринку та приватної власності без належного правового забезпечення;
— невиправдане затягування прийняття основних законів, що забезпечують нормальний перехід до ринкових відносин, передусім тих, що стосуються боротьби з організованою злочинністю та корупцією;
— зубожіння та правовий нігілізм більшості населення країни;
— лобіювання інтересів окремих груп відповідальними посадовими особами в корисливих цілях.