Кримінологія
§2. Кримінологічне планування
Поряд із прогнозуванням в організації боротьби зі злочинністю особливе місце приділяється плануванню як одному з ефективних засобів, що забезпечують не тільки цілеспрямованість і погодженість профілактичної діяльності, здійснюваної різними державними органами, громадськими організаціями та трудовими колективами, а й визначення оптимального варіанта науково обґрунтованої стратегії та заходів підвищення рівня організаторської діяльності державних і суспільних органів по боротьбі зі злочинністю.
Основним змістом планування є визначення засобів і способів досягнення поставлених цілей, раціональне використання ресурсів при мінімумі затраченого часу. Головна різниця між прогнозуванням і плануванням полягає в тому, що в першому випадку виявляється зв´язок сучасного з майбутнім, фактичного стану злочинності з її станом у перспективі. При плануванні ж вирішується інше питання — як треба діяти, щоб досягти бажаного результату в майбутньому.
Так, наприклад, одна з характерних рис профілактики — це її багатоаспектність і комплексність. Попередження злочинності має чіткий комплекс та ієрархію цілей, які конкретизовані у часі, у територіальному та галузевому резервах, стосовно категорій злочинів і рівня профілактичної роботи. Вони реалізуються через узгоджену діяльність, взаємодію, взаємодопомогу суб´єктів (учасників) профілактики, закладену у відповідному плані.
У загальному вигляді план — це заздалегідь намічена система заходів, що передбачає певний порядок, послідовність і строки виконання робіт, відповідальних виконавців.
Найбільшу результативність у сфері боротьби зі злочинністю можуть приносити кримінологічні плани (чи розділи), які є органічною частиною соціально-економічного планування. Під кримінологічним плануванням слід розуміти різновид управлінського рішення, поданого у вигляді системи взаємоузгоджених і взаємопов´язаних заходів, у якому на основі цілей та завдань боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи та засоби їх досягнення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на визначений термін.
Кримінологічне планування як частина системи управління має ґрунтуватися на таких принципах:
— наукової обґрунтованості, який полягає в тому, що планування повинно здійснюватися на основі наукового аналізу об´єктивної дійсності, в умовах якої реалізовується план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; передбачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти;
— законності, який передбачає розробку планів відповідно до чинного законодавства;
— актуальності, який означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрями профілактичної діяльності;
— реальності, який вимагає врахування об´єктивних можливостей суб´єктів профілактики;
— конкретності, який передбачає однозначність змісту запланованих заходів, термінів їх виконання, суб´єктів реалізації та контролю;
— несуперечливості, який означає узгодження в межах плану всіх його складових, аби вони не суперечили одна одній;
— субординації, який полягає у підпорядкуванні заходів короткострокових планів довгостроковим, нижчих ланок суб´єктів профілактики — вищим;
— інформативності, що розглядається у двох аспектах. Згідно з першим цей принцип означає складання плану на підставі повної й достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту план повинен розроблятися таким чином, аби за якомога меншого обсягу знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.
Отже, кримінологічне планування в цілому має розглядатися як складова частина системи державного планування економічного та соціального розвитку суспільства. При цьому важливо пам´ятати, що в попередженні злочинності комплексність планування дасть реальні результати в тому випадку, якщо цей принцип пронизуватиме всі етапи: передплановий аналіз злочинності, вироблення заходів і реалізацію планових завдань.
Перший етап планування можна охарактеризувати як збір та обробку кримінологічної інформації та визначення основних завдань і планових термінів. Вихідну інформацію для цього дає аналіз даних про: а) злочинність та особистості злочинців; б) інші правопорушення («фонові явища»); в) вплив загальносоціальних (економічних, політичних, ідеологічних та інших заходів) на злочинність; г) вплив на злочинність спеціальних кримінологічних заходів, у тому числі результативності роботи органів правопорядку.
Наступний, другий етап планування (розробка програми-директиви з виконання поставлених завдань) — це виділення провідних напрямів попереджувальної діяльності й узгодження плану з його відповідальними виконавцями.
Заключний етап — контроль за реалізацією планових завдань. Виконання плану — найбільш відповідальний етап роботи. Він забезпечується проведенням організаційних заходів, доведенням до всіх виконавців завдань плану, забезпечення їх інформацією щодо стану й тенденцій злочинності в регіонах, взаємне інформування в проробленій роботі відповідно до плану й досягнутих результатів, координування дій суб´єктів профілактики з виконання планових завдань тощо.
Слід зауважити, що контроль досягає своєї мети в тому випадку, якщо здійснюється не тільки на стадії закінчення встановлених планом строків, коли практично неможливо заповнити упущене, а на всіх стадіях виконання намічених заходів.
При контролі виконання плану застосовуються два основних методи: аналіз статистичних даних і звітних документів, що характеризують стан злочинності, ступінь поширення правопорушень, окремі асоціальні явища, на нейтралізацію яких були спрямовані заплановані заходи, своєчасність їх проведення, повноту залучення суб´єктів профілактики для реалізації плану; безпосереднє спостереження й вивчення досягнутих результатів у процесі реалізації запланованих заходів. Найбільший ефект досягається, коли обидва ці методи застосовуються в поєднанні .
Залежно від мети, суб´єктів і строків розрізняють окремі види кримінологічного планування.
У відповідності з метою розрізняються плани, що охоплюють увесь комплекс питань попередження злочинів, і плани, що передбачають рішення окремих питань попереджувальної діяльності (попередження окремих видів злочинів або окремі кримінологічні фактори, наприклад, рецидивної, організованої та професійної злочинності, злочинності неповнолітніх, сімейно-побутових злочинів, пияцтва тощо). Таким чином, цільова спрямованість кримінологічного планування дозволяє вирішувати, з одного боку, комплекс пи-тань попередження злочинності, а з іншого — окремі проблеми, що випливають із завдань боротьби зі злочинністю.
Залежно від складу учасників процесу попередження злочинності та їхньої ролі у боротьбі з цим явищем, розрізняють комплексне, міжвідомче та відомче планування.
Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи сфері суспільного життя. Основне його завдання полягає в тому, щоб об´єднати різних суб´єктів профілактики злочинів і спрямувати їх зусилля в єдине русло цілеспрямованої діяльності. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007—2009 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.
Починає також розвиватися практика створення єдиних планів економічного, соціального та культурного розвитку, в яких містяться розділи заходів щодо попередження правопорушень.
Органічно сполучаючи в собі загальні та спеціальні заходи різного характеру, плани економічного та соціального розвитку комплексно вирішують завдання усунення й нейтралізації негативних явищ, які спричиняються злочинністю, що забезпечує подальше зміцнення суспільних відносин. Планування дозволяє здійснювати попереджувальну діяльність не стихійно, час від часу, а на базі глибоко продуманих, цілеспрямованих заходів з урахуванням конкретних умов, можливостей та коштів того чи іншого регіону. На основі планів об´єднуються і координуються зусилля всіх організацій і органів, що є передумовою значної активізації й не дублювання діяльності по запобіганню злочинності.
Поряд із комплексними розробляються й міжвідомчі плани. Вони мають за мету координацію діяльності в цьому напрямку окремих груп суб´єктів профілактичної діяльності (наприклад, забезпечення взаємодії Міністерства внутрішніх справ і Міністерства охорони здоров’я у діяльності по запобіганню наркоманії; МВС і Міністерства освіти і науки в напрямку профілактики злочинності серед неповнолітніх тощо).
Відомче планування здійснюють органи прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки та інші в межах своєї компетенції.
За строками відрізняють три види планування:
— перспективне;
— середньострокове;
— поточне.
Перспективні, середньострокові та поточні плани розробляються на основі прогнозів і зазвичай на ті ж самі терміни, що й відповідне прогнозування (10—15 років, до 5 років, 1—2 роки відповідно).
Правильне співвідношення між цими видами планування дає можливість для більш творчої ініціативи, особливо у масштабах районів і міст, де практично вирішується основна маса питань боротьби зі злочинністю.
В органах внутрішніх справ розробляються такі види планів:
— перспективні (п´ятирічні) плани;
— річні;
— квартальні;
— спеціальні;
— поточні.
Крім того, у Міністерстві внутрішніх справ України складаються комплексні, цільові та регіональні плани (програми), наприклад, боротьби з організованою злочинністю. Також у МВС розробляються спеціальні плани (по забезпеченню громадського порядку при проведенні громадсько-політичних, спортивних, культурних та інших заходів, з попередження і запобігання групових правопорушень, з розшуку та затримання озброєних злочинців, з розшуку викраденого автомототранспорту, на випадок виникнення надзвичай-них ситуацій і стихійних лих тощо).
Практика роботи органів внутрішніх справ за останні десятиріччя випрацювала найбільш доцільну структуру плану, яка складається з таких розділів:
— висновки та оціночні показники, аналіз за попередній період;
— організаційні заходи;
— попередження злочинів та зміцнення правопорядку;
— розкриття та розслідування злочинів, розшук злочинців;
— боротьба з незаконними формами доходів;
— забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;
— робота з кадрами та зміцнення законності;
— питання виробничо-господарської діяльності.
Заходи щодо роботи із негласними співробітниками органів внутрішніх справ складаються у вигляді окремого додатку до плану з грифом «Таємно»..
Перехід до комплексного планування запобігання злочинності пов´язаний із створенням у системі органів внутрішніх справ наприкінці 70-х років минулого століття інформаційних центрів, а також оргінспекторських, а потім штабних підрозділів. До функціональних обов´язків цих структурних утворень входила розробка за участю всіх зацікавлених служб, органів, міністерств і відомств комплексних планів профілактики злочинності. На рівні країни цей план у різні роки мав назви «Державна програма боротьби зі злочинністю», «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю», «Комплексна програма профілактики злочинності».
Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики злочинів передбачає:
— статистичну обробку та аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;
— кримінологічне прогнозування на певний строк;
— розробку планових попереджувальних заходів з визначенням строків виконання і конкретних виконавців;
— узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування і доопрацювання;
— затвердження плану.
Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.
Так, відповідно до вимог Указу Президента України від 5 серпня 1996 року № 628 «Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні» Кабінетом Міністрів України було розроблено Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996—2000 роки, яка складалась з таких розділів:
1. Організаційно-правові заходи.
2. Забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини.
3. Профілактика правопорушень і злочинності.
4. Боротьба з наркоманією та алкоголізмом.
5. Боротьба з організованою злочинністю та злочинністю і корупцією.
6. Боротьба із злочинністю у сфері економіки.
7. Поліпшення розслідування кримінальних справ та пошукової роботи.
8. Удосконалення кримінально-виконавчої системи.
9. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.
10. Науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю.
11. Кадрове забезпечення боротьби зі злочинністю.
12. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення правоохоронних органів.
Програма, спираючись на закріплену Конституцією України соціально-правову та економічну політику держави, основним стратегічним завданням визначає подальше вдосконалення практичної діяльності відповідних органів у зміцненні правопорядку і законності, повсюдне налагодження системи профілактики правопорушень і широкий наступ на злочинність, належне забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини, економічної безпеки держави. Пріоритетними в цій діяльності визнаються формування досконалої правової бази боротьби зі злочинністю та корупцією, захист політичних, економічних, соціальних та інших сфер життєдіяльності держави, активна протидія злочинним проявам, усунення причин і умов, що їм сприяють, виявлення і знешкодження злочинних угруповань, викорінення тінізації економіки.
Виконавцями Комплексної цільової програми є МВС України, СБУ, Генеральна прокуратура, Верховний суд України, Міністерство юстиції, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство освіти і науки, Міністерство здоров´я, Національний банк, Фонд державного майна та багато інших. Організаційно забезпечення виконання програми покладено на Кабінет Міністрів України.
Виконавці, зазначені у Програмі першими, є відповідальними за реалізацію передбачених у ній заходів. Реалізація Комплексної цільової програми з використанням на основних напрямах боротьби із злочинністю всіх наявних сил і засобів сприяло деякому поліпшенню криміногенної ситуації в Україні.
Водночас, як показує аналіз практики, існує низка загальних недоліків, що негативно впливають на ефективність комплексного планування запобігання злочинності. До них, зокрема, відносять: недооцінку кримінологічних проблем при розробці та здійсненні економічних, політичних, ідеологічних та інших запланованих заходів; відсутність систематичного контролю за реалізацією заходів кримінологічного розділу плану з боку державних і громадських організацій, права та обов´язки яких у цій частині нормативно не регламентовані; розробка кримінологічних розділів планів без попередніх (передпланових) досліджень злочинності; реалізація запланованих програм здебільшого недостатньо фінансується, через що роками не виконуються передбачені заходи.
Враховуючи кризові процеси у соціально-економічній сфері, що призводять до ускладнення криміногенної ситуації, Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 29 вересня 2010 року за №1911-р схвалив Концепцію Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року. КМУ зобов´язав Міністерство внутрішніх справ разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати до 1 грудня 2010 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року.
Концепція Державної програми профілактики правопорушень містить загальне визначення проблеми, на розв´язання якої спрямована Програма, аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв´язання програмним методом. За мету Програми ставиться забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень шляхом розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення протиправних діянь, а також налагодження дієвої співпраці правоохоронних органів та центральних і місцевих органів виконавчої влади у зазначеній сфері. Для досягнення цієї мети визначено шляхи і способи розв´язання проблеми, строк виконання, очікувані результати та визначення ефективності Програми, та передбачено, які фінансові, матеріально-технічні, трудові ресурси, будуть використовуватись для її виконання.
Важливе місце в системі планування діяльності органів внутрішніх справ займає індивідуальне планування запобіжних заходів, яке є складовою частиною планування боротьби зі злочинністю.
Основним підґрунтям у складанні планів профілактики стосовно окремих індивідів (фізичних осіб або груп) мають виступати попередньо проведені тактичні заходи щодо виявлення даної категорії осіб за допомогою діючих у правоохоронних органах методів і засобів, їх ретельного вивчення за різноманітними характеристиками та ознаками, а також вивчення середовища, в якому вони перебувають, і всіх інших внутрішніх та зовнішніх зв´язків. Після діагностики виявлених і вивчених даних стосовно визначених категорій осіб і проведення щодо них індивідуального прогнозу на предмет імовірності вчинення ними злочину, спираючись на прогностичні висновки, слід переходити до планування індивідуальних запобіжних заходів.
Загальний підхід до напрацювання названих планів полягає в тому, що вони повинні передбачати конкретні заходи, спрямовані на вивчення особи як об´єкта запобіжного впливу, а саме:
— злочинна та інша протиправна поведінка (коли, де й за що особа притягалась до кримінальної або адміністративної відповідальності, який захід покарання або стягнення було призначено, де відбувала покарання і як характеризувалась у цей період);
— фактори, що детермінують злочинну та іншу протиправну поведінку (що було причиною кожного правопорушення; у відношенні кого та за яких мотивів вони були вчинені; чи були пов´язані ці правопорушення з пияцтвом або вживанням наркотиків, з конфліктом у родинно-побутовій сфері; які умови полегшували здійснення правопорушень тощо);
— соціально-демографічні характеристики (відомості про освіту, вік, родинний стан, склад родини, місце проживання, культурний рівень, соціальне становище, спеціальність, посадове положення, виробничий стаж, відношення до праці, до власності, до виконання загальногромадянських обов´язків, родини, дітей тощо);
— індивідуально-психологічні особливості (рівень інтелекту — розумовий розвиток, запас знань, широта та рівень поглядів; риси характеру — товариські або замкнуті, діяльні або ледачі, правдиві або брехливі, м´які або жорстокі; вольові якості — наполегливість, рішучість, організованість, здатність підкорити собі інших або піддатися чужому впливові тощо; інтереси до читання, спортивних ігор, полювання, риболовства, технічної творчості й ін.);
— особливі схильності антигромадського характеру (до вживання спиртних напоїв або наркотиків, азартних ігор, паразитичного способу життя, агресивно-конфліктної поведінки тощо);
— ознаки злочинного досвіду (особливі навички підготовки, здійснення й приховання злочинів, поінформованість про методи оперативної роботи, участь у злочинних угрупованнях тощо);
— фізіологічні особливості й захворювання (алкоголізм, психопатія, відхилення в половій сфері та ін.);
— умови життя та найближче оточення (характеристика членів родини, сімейно-побутових відносин, житлових умов, взаємин із оточуючими, товаришами по службі, особами, що можуть здійснити позитивний вплив тощо).