Кримінологія
§1. Поняття, види і методи кримінологічного прогнозування
Прогнозування і планування являють собою науково обґрунтовану та найбільш доцільну форму реалізації заходів із запобігання окремим злочинам і злочинності в цілому.
Прогноз злочинності по суті є основою всієї організації боротьби із злочинністю, що здійснюється не тільки державними органами, а й суспільними організаціями. Це важлива складова планомірної боротьби зі злочинністю, оскільки тільки на основі прогнозу можна вирішувати питання прийняття завчасних рішень щодо впливу на злочинність, а також розвитку системи органів, які реалізують попереджувальні та інші заходи по боротьбі зі злочинністю.
У науковому розумінні прогнозування — це процес отримання наукового знання про майбутнє, засноване на аналізі минулого й теперішнього. Результатом наукового прогнозування є прогноз — висновок щодо можливого настання явищ, процесів, подій, які характеризують тенденції та закономірності розвитку об´єкта, що прогнозується, від минулого — до теперішнього, від теперішнього — до майбутнього.
Прогнозування злочинності — це передбачення можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності у майбутньому. Особливість кримінологічного прогнозування полягає в тому, що, з одного боку, воно є різновидом соціального прогнозування, а з іншого — однією з галузей юридичного прогнозування.
Місце юридичного прогнозування в системі соціальної прогностики визначається роллю, яку відіграють такі суспільні цінності, як демократія, законність, правопорядок. Кримінологічне прогнозування за своїм змістом є соціально-юридичним, оскільки його об´єкт — злочинність — є соціально-правовим явищем.
Тому одним із основних принципів наукового прогнозування явищ, у тому числі й кримінологічного, полягає в історичному підході до їх розгляду. Без достовірного та повного знання про те, що дане явище було в минулому, як, під впливом яких факторів воно змінювалось, не можна правильно скласти уявлення про те, що це явище являтиме собою в майбутньому.
Прогноз виступає як модель майбутнього, побудованого на матеріалах минулого і сьогодення, як деякий зразок, який за допомогою людської діяльності залежно від соціальних потреб необхідно або наблизити, або запобігти.
Зрозуміло, прогнози виявляють імовірнісну картину очікуваних подій. Але їх цінність полягає в тому, що вони мають необхідну достовірність, яка забезпечується вибором правильних методів прогнозування та надійною вихідною первинною інформацією.
Відповідно до предмета кримінології, основною метою кримінологічного прогнозування є встановлення найбільш загальних показників, що характеризують розвиток (зміну) злочинності в майбутньому, виявлення небажаних і позитивних тенденцій, закономірностей і відшукання способів стабілізації або зміни цих тенденцій і закономірностей у потрібному напрямі.
У науковій літературі поняття кримінологічного прогнозування в самому широкому розумінні визначається як процес наукового передбачення змін тенденцій і закономірностей злочинності в цілому як соціально-правового явища, окремих видів злочинності, категорій і груп злочинів, особистості злочинця, причин злочинності, діяльності з попередження злочинності в майбутньому, а також перспектив розвитку науки кримінології.
У вузькому розумінні кримінологічне прогнозування — це процес передбачення тенденцій і закономірностей злочинності в май- бутньому.
Прогнози злочинності головним чином відповідають на питання: як можуть змінюватись її показники залежно від змін всієї сукупності причин і умов, що припускаються, і які в основному визначають, які саме чинники і з якою силою негативно чи позитивно впливатимуть на злочинність у цілому або на окремі її види чи групи, які категорії осіб можуть поповнювати коло злочинців, яке співвідношення існує між найближчими та найвіддаленішими завданнями боротьби зі злочинністю та які заходи найпридатніші для їх досягнення.
Кримінологічне прогнозування може бути науково обґрунтованим і звичайним (емпіричним), являти собою наукове передбачення основних змін розвитку злочинності в цілому (її видів, груп) чи можливості здійснення злочинів конкретними особами у найближчому майбутньому.
Науковий прогноз розробляється на основі системних знань злочинності, причин злочинності та окремих злочинів, мотивації злочинної поведінки, закономірностей розвитку криміногенних і антикриміногенних факторів у прогнозованому майбутньому, на основі загальнонаукових і спеціальних наукових методів прогнозування. Науковий прогноз — це не суб´єктивна думка про майбутнє, а систематичне дослідження перспектив розвитку того чи іншого явища або процесу за допомогою можливостей сучасної науки.
Звичайне, або емпіричне, передбачення спирається на практичний досвід працівників правоохоронних органів та інших осіб, пов´язаних з контролем за злочинністю та укріпленням правопорядку, на їхні життєві спостереження, повсякденне розуміння, інтуїцію. Воно постійно використовується в повсякденному житті та діяльності органів системи кримінальної юстиції.
Ступінь імовірності кримінологічного прогнозування значною мірою залежить від числа різного роду факторів, які використовуються при прогнозуванні. Як справедливо вказують ГА. Аванесов і С.Є. Віцин, «слід ураховувати та вивчати не лише дані про злочинність, а й дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних явищ, що так чи інакше впливають на злочинність: соціально-політичних явищ, організаційно-правових, економічних, демографічних тощо».
Кримінологічне прогнозування має спиратися на врахування загальних причин злочинності, причин, що обумовлювали окремі види злочинів. До них, зокрема, відносяться: демографічні дані про зміну населення, його чисельності, складу за статтю, віком, освітою тощо, міграції, в якій розрізняють як зовнішню, так і внутрішню. У внутрішній міграції необхідним є з´ясування співвідношення механічного та маятникового (сезонного) приросту населення. Важливою обставиною, що впливає на прогноз, виступає урбанізація, характерною рисою якої є збільшення частки прихованого населення, тобто населення, що проживає в сільській місцевості, але працює в містах. Не можна не враховувати також зміни кримінального законодавства.
Загальне прогнозування може здійснюватися на різних рівнях: на рівні злочинності в цілому, на рівні визначеної категорії злочинності (рецидивної злочинності, корисливої злочинності тощо), на рівні окремих видів злочинів.
Ці три рівні прогнозування не можна розглядати ізольовано один від одного. Вони співвідносяться як загальне й особливе. При всій важливості кримінологічного прогнозування в цілому не можна не враховувати й важливість прогнозування вчинення окремих видів злочинів, особливо тих з них, які за своїм характером впливають на злочинність як соціальне явище.
Прогнозування може бути здійснене в межах різних соціальних груп, сформованих за такими ознаками, як освіта, родинний стан, вік, професія тощо. При класифікації прогнозів за віковою ознакою особливу увагу слід приділяти неповнолітнім.
За масштабами території кримінологічні прогнози можуть бути класифіковані як прогнози злочинності в масштабах району, міста, області й інших регіонів країни.
Залежно від тривалості прогностичного періоду кримінологічне прогнозування поділяється на короткострокове, середньострокове та довгострокове. Як зауважує В.Н. Кудрявцев: «Довгострокові прогнози загального характеру визначають... «стратегію» боротьби зі злочинністю. Для повсякденної «тактики» цієї боротьби, для вироблення найбільш ефективних заходів попередження злочинів... необхідні більш конкретні порівняно короткочасні прогнози стану, динаміки та структури антигромадських явищ».
В юридичній літературі вказуються найрізноманітніші терміни зазначених видів прогнозування. Вважається, що до короткочасного кримінологічного прогнозування слід віднести прогнозування на термін до трьох років включно. У цих межах оцінку злочинності можна дати більш однозначно, тому що за цей період навряд чи можуть відбутися які-небудь істотні зміни.
Найбільш доцільним видом середньострокового прогнозування за термінами є п´ятирічні прогнози. До довгострокового кримінологічного прогнозування можна віднести прогнозування на термін 15—20 років. Саме за означений період завершається в основному демографічний цикл, який охоплює відтворення населення протягом одного покоління, моральне та професійне формування особистості. Протягом зазначеного терміну звичайно завершується технічний цикл розвитку господарства.
У кримінологічній літературі можна зустріти й інший розподіл на періоди. Разом з тим слід зазначити, що довгострокове прогнозування є найменш точним, але воно є генеральною лінією в боротьбі зі злочинністю.
Короткострокове кримінологічне прогнозування має велике значення для визначення тактики боротьбі зі злочинністю. За допомогою цих прогнозів створюються поточні плани боротьби зі злочинністю, приймаються відповідні управлінські рішення.
Середньострокове кримінологічне прогнозування дозволяє, з одного боку, коригувати показники довгострокового прогнозу, а з іншого — своєрідно коригувати та орієнтувати короткострокове прогнозування, пов´язувати цей прогноз із загальною системою економічного та соціального планування. За допомогою середньострокових прогнозів виробляють стратегію боротьби зі злочинністю на рівні міністерств і відомств.
При проведенні кримінологічних прогнозів використовують такі основні методи, які можуть бути згруповані в три основні групи:
1. Метод екстраполяції. Математичний метод, суть якого полягає в тому, що вивчаються тенденції злочинності в минулому, теперішньому, а результати цього вивчення проектуються на майбутнє.
Недоліком цього методу є те, що він забезпечує потрібний ступінь достовірності лише в короткострокових прогнозах і за умови достатньої стабільності суспільних відносин.
2. Точнішим є метод моделювання. Він є більш досконалим і водночас складним. Метод заснований на розробці системи математичних формул, що описують динаміку злочинності з урахуванням взаємодії комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Він передбачає прогнозування кількісних характеристик злочинності, що відображають її залежність від дії соціально-економічних, політичних, ідеологічних, правових та інших чинників. Підставивши у модель значення факторів, які обумовлюють злочинність на прогнозований період, визначають її майбутній стан. Складність цього методу в тому, що ще недостатньо вивчені всі чинники злочинності, механізм їх взаємодії та сила впливу кожного з них на злочинність.
Більш успішно вирішуються завдання при сполученні методів екстраполяції та моделювання.
3. Метод експертних оцінок здійснюється із залученням знань і творчих здібностей групи компетентних осіб (експертів) для вияснення майбутнього стану злочинності в цілому, її видів, а також явищ і процесів, які впливають на їх тенденції. Для успіху використання даного методу необхідно, щоб в якості експертів залучались найбільш кваліфіковані спеціалісти. Значущість цього методу полягає в тому, що висококваліфікований фахівець, висловлюючи свою думку про прогнозоване явище чи подію, використовує не лише офіційні дані, а й свої досвід, інтуїцію та професійні навички.
Метод експертних оцінок є найбільш ефективним засобом для середньострокового та довгострокового прогнозування, оскільки надає вірогідну інформацію про можливі тенденції розвитку злочинності.
Таким чином, основна роль прогнозування полягає в тому, що воно дає можливість завчасно підготуватися до нових проблем та позбавити суб´єктів управління від такого стану, коли вони залишаються перед здійсненим фактом і зобов´язані займатися лише наслідками тієї чи іншої ситуації, не маючи можливості впливати на неї.
Прогнозування є науковою основою для складання планів попередження злочинності. Причому є прямий зв´язок між надійністю прогнозу та обґрунтованістю плану: чим точніше прогноз, тим більше підстав для забезпечення оптимальності плану.
Самостійним видом прогнозування є прогнозування індивідуальної антисуспільної (злочинної) поведінки (індивідуальне прогнозування).
Вітчизняні кримінологи вважають принципово можливим імовірнісне прогнозування поведінки людини взагалі та злочинної поведінки зокрема. Дослідження, проведені ними, показують, що прогнози збігаються з реальною поведінкою у межах 70—80%. Використання даних індивідуального прогнозування дає позитивні результати у правовиховній і профілактичній роботі. До аналогічних висновків доходять і практичні працівники, які у своєму повсякденному житті змушені займатися прогнозуванням можливого поводження своїх підопічних і, використовуючи прогностичні висновки, попереджати передбачуване «скочування» суб´єкта до злочинного поводження або припиняти його на початковій стадії підготовки чи здійснення. При цьому завжди слід мати на увазі, що принципова здійсненність прогнозу можливої протиправної поведінки конкретної особи не фатальна, а лише можлива й імовірнісна. І вона не повинна ототожнюватися зі сповзанням до антинаукової теорії небез-печного стану «потенційного злочинця», що пропонує прийняття превентивної репресії до цих суб´єктів.
На думку А.П. Закалюка, методика індивідуального кримінологічного прогнозування має складатися з чотирьох частин, забезпечуючи послідовне вирішення таких завдань:
— виявлення сучасного та минулого характеру поведінки особи й чинників, що її обумовлюють, середовища та ситуації, їх ознак, закономірностей формування, розвитку та проявів (здійснюється, як правило, шляхом застосування соціологічних методів і має назву методика ретроспекції);
— виявлення серед вищезгаданих ознак тих із них, що мають прогностичне значення, встановлення їх якісної ролі та кількісних показників, у тому числі в системі показників, найзручніших для практичного прогностичного застосування (найчастіше проводиться з використанням кількісних методів і шляхом кримінологічної інтерпретації результатів, має назву методика діагностики);
— створення прикладної моделі прогнозу злочинної поведінки (використовується метод моделювання ознак і кількісних методів для визначення вірогідності прогнозованих висновків; це, власне, методика прогнозу);
— практичне прогнозування (здійснюється завдяки створенню і застосуванню методики, що визначає порядок, правила та способи користування прогностичною моделлю).
Дослідження, проведені колективом українських учених на чолі з А.П. Закалюком, показали, що серед чотирьох підходів, які використовували вчені наприкінці 60-х — на початку 70-х років минулого століття: клінічного, детерміністського, еталонного і типологічного — останній є найбільш ефективним. Тип особи є своєрідною інтегративною моделлю, яка дає змогу встановлювати відповідність конкретної особи даній моделі. Виділення типів особи злочинців, а також осіб, від яких з високим ступенем імовірності можна очікувати вчинення злочину, лежить в основі моделей їх типових ознак.
Прогноз злочинної поведінки базується на встановленні належності (або неналежності) ознак даної особи до вказаних моделей.
Типологія осіб проводиться, як правило, за трьома категоріями:
— характером і змістом антисоціальної спрямованості;
— її інтенсивністю;
— глибиною антисуспільної спрямованості.
Так, за глибиною антисуспільної спрямованості виокремлено осіб:
— асоціального типу;
— антисоціального типу;
— суспільно небезпечного типу.
У свою чергу, останній тип поділяється на осіб:
— некримінального різновиду;
— передкримінального різновиду.
Під час емпіричних досліджень були виявлені ознаки, що мають значення для прогнозу злочинної поведінки. Вони, як правило, показують негативне ставлення особи до таких соціальних цінностей, як праця, освіта, культура, сім´я, виховання підростаючого покоління, нормальне спілкування з людьми, дотримання норм моралі та права, тобто свідчать про належність до типу осіб антисуспільної спрямованості; вказують на те, що ці особи своєю поведінкою завдають шкоди названим соціальним цінностям, тобто належать до суспільно небезпечного типу.