Кримінологія
§2. Методи кримінологічних досліджень
Кримінологічне дослідження — один із видів соціального пізнання в його широкому розумінні. Воно здійснюється з використанням усіх методів вивчення суспільних явищ, з урахуванням особливостей предмета кримінології.
Загалом методологія будь-якої науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. У науковому обігу вживається також термін «методика» (низка, сукупність певних методів). Метод (з грецьк. methоdos — шлях за чим-небудь) — прийом, спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення; це впорядкована діяльність по досягненню будь-якої мети, вирішенню конкретного завдання. Метод задає спосіб дії з наявними даними, з фактами, значимість яких визначається теорією. Остання і нав´язує певний метод, який завжди є конкретним, оскільки може бути застосований лише до теорій окремого виду — хоча кожен метод і являє собою вдалу добірку прийомів, лише певні з них можна застосовувати для роботи з даними певного виду. Саме тому до числа основних ознак наукового методу найчастіше відносять об´єктивність, відтворюваність, евристичність, необхідність і конкретність.
В окремих кримінологічних джерелах під методикою кримінологічних досліджень розуміється не тільки сукупність конкретних прийомів, способів, методів збору, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, а й методи розробки висновків, пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю.
Специфіка кримінологічних досліджень полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вимагає від кримінолога складання власної методики, що відповідає завданням дослідження.
Методи дослідження кримінології підрозділяються на дві групи: збирання первинної інформації кримінології, її обробка, аналіз та інтерпретація результатів.
У кримінологічних дослідженнях використовуються:
1. Методи, які безпосередньо випливають із філософського діалектичного методу як загального методу пізнання, використання принципів і категорій діалектичної логіки, філософських законів розвитку та взаємозв´язку явищ, процесів. Важливу роль у кримінологічній науці та практичній діяльності у боротьбі зі злочинністю відіграють філософські положення про єдність теорії та практики, взаємозв´язок і зумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність та інваріантність, єдність і боротьба протилежностей як рушійних сил розвитку, перехід кількісних змін у якісні, заперечення та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина і наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.
2. Загальнонаукові методи, якими користується будь-яка наука, в тому числі кримінологія: а) аналіз — метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь; б) синтез — процес практичного або уявного возз´єднання цілого з частин або з´єднання різних елементів, сторін об´єкта в єдине ціле; в) індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків; г) дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків; д) порівняння — пошук подібності та відмінності між явищами, предметами, поняттями;
е) гіпотеза — висунення наукового припущення для пояснення яких- небудь явищ; є) історичний метод; ж) статистичні методи тощо.
3. Методи інших наук, що використовуються для пізнання предмета кримінології (соціологічні, математичні, психологічні, економічні методи тощо).
4. Методи, які є результатом часткового розвитку її власної теорії пізнання, використовуються для вирішення завдань кримінології (опис, спостереження, експеримент, вивчення документів).
Як вже відзначалось, методологія кримінологічного пізнання базується на використанні законів діалектики, в основі яких лежать такі принципи: об´єктивність (визнання дійсності в її реальних закономірностях, вимога виходити з практики, з усіх фактів в їх сукупності, розглядати предмет дослідження в його контексті тощо); всебічність (виражає загальний зв´язок усіх явищ дійсності, включає виділення предмета дослідження, проведення його меж, цілісний, багатоаспектний розгляд усіх його сторін і виявлення його сутності); конкретність (виявлення всієї сукупності сторін і зв´язків, урахування різноманітних умов, що змінюють цей предмет і розгляд предмета як частини більш широкого цілого, частиною якого він є); історизм (методологічне вираження саморозвитку дійсності в плані його спрямованості по осі часу у вигляді єдності таких часових станів, як минуле, сьогочасне і майбутнє — вивчення сучасного стану предмета дослідження, реконструкція минулого, передбачення і прогноз майбутнього); протиріччя (виявлення протиріч, аналіз протилежностей, розгляд предмета як єдності цих протилежностей, аналіз їх боротьби та механізму їх вирішення). За невірної реалізації та застосування цих основних принципів діалектики можливе викривлення істинного стану речей, зокрема суб´єктивізм та односторонність дослідження, прийняття випадкових характеристик предмета за основні його якості, ігнорування його сутності або його підміна другорядними якостями, абстрактний підхід, змішування причин і умов виникнення предмета з ним самим.
У кримінології ці принципи конкретизуються таким чином:
— по-перше, злочинність розглядається як соціальне явище, і, відповідно, при її дослідженні використовуються методи соціальних наук. Поряд із різноманітними соціальними явищами, процесами тощо вивчається і людина. Але не із біологічної позиції, а як член суспільства, продукт суспільного розвитку. Тому невипадково кримінологи говорять саме про особистість злочинця;
— по-друге, злочинність аналізується у взаємодії, взаємозалежності з іншими явищами та процесами. Вона завжди розглядається в контексті суспільних відносин (політичних, економічних тощо);
— по-третє, суттєвим є розгляд кримінологічно значимих явищ в їх русі та змінах, тобто не в статиці, а шляхом вивчення минулого, сучасного та прогнозування майбутнього;
— по-четверте, розвиток кримінологічно значимих явищ розглядається як процес, в якому рух має поступальний характер. Мається на увазі, що рух відбувається не по колу;
— по-п´яте, враховуються внутрішні суперечності, сторони кримінальних явищ, і зовнішні, тобто суперечності між кримінальними та іншими явищами.
Якщо філософські категорії втілюють у собі гранично можливу ступінь спільності, загальнонауковіметоди є більш вузькими і забезпечують зв´язок між філософією та спеціально науковим знанням і його методами. Загальнонаукові методи передбачають певний рівень наукової підготовки дослідника, абстрактне мислення і, насамкінець, — висунення гіпотез. Гіпотеза, як припущення щодо певних явищ або фактів, задає напрям пошуку, акцентує увагу дослідника на певних моментах дійсності, що вивчаються. При цьому висунення гіпотез має бути аргументованим та обов´язково характеризуватися обґрунтованою ймовірністю такого припущення, тобто не кожне припущення є гіпотезою, а лише таке, яке заслуговує на перевірку. Висунення та формулювання гіпотези вимагають оцінки теоретичних та емпіричних даних, які вже існують, їх співставлення з предметом, об´єктом і завданнями дослідження. Ця робота проводиться в процесі підготовки дослідницької програми.
Метод системно-структурного аналізу найчастіше використовується у кримінологічних дослідженнях. Будь-яке неелементарне явище можна розглядати як систему, тобто як відносно цілісну множину елементів, частин, які мають свої функції. Використання методів системного аналізу в цьому випадку дасть можливість побудувати узагальнену модель, яка відображатиме всі елементи, а також фактори та взаємозв´язки, які проявляються відносно даного об´єкта дослідження. Так, цей метод дозволяє розглядати злочинність як систему, сукупність складових елементів, зв´язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з іншого — як цілісність у нерозривному зв´язку з тими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї.
Ознака системності означає таке:
1. Системи та їх елементи мають певне спрямування. При цьому синергетичність (односпрямованість) цілей елементів підсилює ефективність системи, але цілі елементів не обов´язково співпадають з цілями всієї системи.
2. Цілісність — пріоритет цілого перед частинами.
3. Неадитивність — якості системи не зводяться до суми якостей її елементів.
4. Структурність та ієрархічність — можливість декомпозиції системи на елементи, кожний елемент системи може розглядатись як система аж до елементарних частин.
5. Мультиплікативний ефект — елементи в системі спричиняють таку результативність дії, яка не властива жодному з них окремо; при цьому як позитивні, так і негативні ефекти елементів у системі перемножуються, а не складаються.
6. Взаємодія і взаємозалежність системи з її оточенням.
7. Адаптивність — намагання до збереження стійкої рівноваги шляхом адаптації параметрів системи до змін параметрів оточення.
8. Еквіфінальність — здатність системи досягати станів, що не залежать від вихідних умов і визначаються тільки параметрами самої системи тощо.
Історичний метод забезпечує вивчення злочинності в історичному розрізі, в динаміці. При аналізі злочинності береться, як правило, тривалий період, що дозволяє розкривати стійкі характеристики і тенденції злочинності, а також її взаємозв´язки з іншими суспільними явищами.
Порівняльний метод використовується для співставлення злочинності в різних державах, різних регіонах України, злочинності осіб різної статі, віку, соціального статусу тощо. При цьому з´являється можливість отримати нові дані про детермінанти злочинності, оскільки її відмінності позначаються на відмінностях в соціально- економічних та інших процесах в інших державах, регіонах. При використанні порівняльного методу встановлюються ті характеристики злочинності, які зустрічаються в одних державах, регіонах і від-сутні в інших. Такого роду відомості теж слугують базою для висунення та перевірки гіпотез, свідчать про кореляційну залежність злочинності та конкретних соціальних умов.
У кримінології порівняльний метод набуває особливого значення при виявленні специфіки чого-небудь. Так, при вивченні індивідуальних характеристик особи злочинця, умов її формування і життєдіяльності поряд із злочинцями обов´язково вивчається так звана контрольна група. Для з´ясування специфіки правосвідомості неповнолітніх злочинців поряд з цими особами опитуються їх однолітки, які навчалися в тих самих навчальних закладах, але не вчиняли злочинів.
Статистичні методи широко використовуються при вивченні масових явищ, одне з яких — злочинність , і є найважливішим засобом вивчення злочинності в її кількісно-якісному вираженні. Статистика містить дані про кількість вчинених злочинів, їх структуру та динаміку, відомості про особу злочинця, поширеність злочинів у окремих адміністративно-територіальних одиницях і галузях народного господарства, тобто забезпечує умови для більш детального аналізу причин злочинності, вибору ефективних шляхів, засобів боротьби з нею. Із цього випливають такі її завдання: цифрова характеристика становища та динаміки злочинності в абсолютних і відносних показниках, а також відображення практики боротьби зі злочинністю, в тому числі діяльності конкретних правоохоронних органів; одержання достовірної інформації шляхом ретельної реєстрації, узагальнення, глибокого вивчення чинених злочинів і заходів боротьби з ними; визначення тенденцій зміни злочинності та контингенту осіб, що найбільше часто вчиняють злочини; виявлення позитивних сторін і недоліків у практиці боротьби зі злочинністю.
Важливим інструментом статистичного пізнання криміногенних об´єктів є специфічні методи, за допомогою яких вивчаються кількісні сторони суспільних явищ. До них належать: статистичне спостереження, групування, обчислення узагальнюючих показників, якісний аналіз суспільних явищ. Одночасно ці методи можна розглядати як етапи статистичного дослідження. Вони тісно пов´язані між собою. Статистична робота, виконана на кожному наступному етапі, ґрунтується на попередніх результатах. Помилки, допущені на кожному з етапів, можуть призвести до недостовірних результатів.
Статистичне спостереження являє собою організований збір інформації про масові соціальні процеси та явища, що мають відношення до проведеного кримінологічного дослідження. Головне завдання статистичного спостереження — одержання повної й достовірної інформації про досліджуваний об´єкт. Наприклад, статистичне спостереження злочинності полягає у фіксуванні у відповідних документах первинного обліку кожного злочину та кримінально- правових ознак, що його характеризують: час, місце, спосіб, ступінь суспільної небезпеки, мотив вчинення діяння та кваліфікація злочину. Облік осіб, що вчинили злочини, проводиться шляхом відображення таких ознак, як стать, вік, соціальний стан, освіта, рід занять, наявність судимості, родинний стан тощо.
Наступний етап полягає в підсумуванні (зведенні) та групуванні (класифікації) зібраних даних на основі визначених критеріїв. На практиці ці дії здійснюються шляхом складання зведеної звітності, що відображає стан злочинності, характеристику осіб, що вчинили злочини, причини злочинів і заходи боротьби з ними. Зведена звітність є необхідною основою для аналізу стану злочинності, установлення її тенденцій, особливостей особи злочинців і підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.
Далі проводиться групування статистичних даних, тобто розчленувати досліджувані факти на окремі якісно однорідні види. У результаті цього досягається можливість глибше проаналізувати сутність явищ, що цікавлять, вивчити їх конкретно та диференційовано.
Основне призначення статистичного групування — установити чисельність кожної окремо взятої частини сукупності, розчленованої відповідно до значень визначеної ознаки, і вивчити причини та залежності явищ. Слід мати на увазі, що при виборі ознак для виокремлення різних явищ слід керуватися не суб´єктивними підходами, а змістовним аналізом особливостей соціальних явищ, завданнями дослідження та видом ознак.
У кримінологічному дослідженні прийнято виділяти три види групування: типологічне, варіаційне й аналітичне.
Типологічне групування дозволяє розчленувати досліджувану сукупність на однорідні в якісному відношенні типи (наприклад, угруповання з урахуванням її структури).
Варіаційне групування дозволяє розчленувати сукупність одно- якісних явищ (наприклад, злочинців-рецидивістів) за кількістю — ознакою, що змінюється (числом судимостей, віком, строком покарання тощо). Аналітичне групування застосовується для встановлення взаємозв´язку між досліджуваними явищами (наприклад, вплив сп´яніння на здійснення злочинів).
Наступним кроком обробки статистичного матеріалу є одержання деяких узагальнюючих характеристик, що дозволяють глибше зрозуміти особливості об´єкта вивчення. Для цього у статистичному вивченні застосовуються абсолютні, відносні та середні величини.
Абсолютні величини являють собою сумарні дані, узяті з форм статистичної звітності без якого-небудь перетворення. Завдяки цьому можна, наприклад, установити загальну чисельність злочинів за певний період і осіб, що їх вчинили, розподіл злочинців за соціальним станом, віком, статтю, характером вчиненого злочину тощо. Однак це ще не дозволяє виявити існуючі закономірності та взаємозв´язки досліджуваних соціальних явищ. Абсолютні величини повинні бути наведені в порівнюваному вигляді з урахуванням загальної підстави.
У статистико-кримінологічних дослідженнях використовуються такі види відносних величин: відношення частини до цілого, відносна величина структури сукупності, відносні величини ступеня й порівняння. Відношення частини до цілого дозволяє, наприклад, виявити поширеність злочинності по окремих періодах або територіях.
Відносна величина структури сукупності показує, в якому співвідношенні перебуває питома вага окремих частин до їхнього загального підсумку, прийнятому за 100%. Таким чином можна одержати досить точне подання про структуру злочинності. Це дозволяє з´ясувати питому вагу окремих категорій злочинів, соціальний, віковий, освітній і статевий склад засуджених, дати кількісну характеристику причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.
Середні величини являють собою узагальнену характеристику сукупності досліджуваних явищ за будь-якою кількісною ознакою, що має різне значення в окремо взятих одиницях цієї сукупності. Можна обчислити, наприклад, середнє число вчинених за добу, тиждень, декаду, місяць і т.д. окремих видів злочинів. Середні величини характеризують найбільш типові риси масових суспільних явищ. Вони мають не лише велике пізнавальне значення, а й широко використовуються в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Перевага середніх величин полягає насамперед у тому, що вони погашають, згладжують випадкові й невипадкові коливання, вплив індивідуальних особливостей та дозволяють в одній величині уявити деяку загальну характеристику реальної сукупності одиниць виміру.
Конкретно-соціологічні методи — це методи вивчення соціальних явищ в їх конкретному прояві в конкретних умовах місця та часу. Цей комплекс методів включає такі як: вивчення документів; опитування у формі анкетування та інтерв´ю; спостереження (внутрішнє та зовнішнє); експеримент.
Сутність документального методу полягає у використанні кримінологічно значущої інформації, зафіксованої на папері, фото- і кіноплівці, магнітній стрічці й інших матеріальних носіях.
Метод аналізу кримінальних справ чи інших офіційних документів передбачає вивчення документації, на основі якої можна отримати інформацію про стан і динаміку злочинності, особу злочинця тощо. Метод аналізу кримінальних справ часто виступає основним, а іноді і єдиним засобом збору інформації. Матеріали кримінальних справ забезпечують кримінологічну надійність дослідження, його юридичну базу, але переоцінювати цей метод все ж не варто. До числа переваг цього метода слід віднести:
— високу ступінь достовірності фактів (те, що є в матеріалах справи, вже оцінювалось з фактичної та юридичної сторони в процесі розслідування і судового слідства);
— легкість статистичної обробки (при достатній формалізації анкети);
— доступність процедури отримання інформації;
— можливість отримання великого інформаційного матеріалу;
— можливість неодноразової перевірки отриманих даних на одному і тому ж масиві.
Водночас слід мати на увазі, що за рахунок анкетування кримінальних справ не завжди можна розкрити глибинні процеси формування особи, зв´язки та взаємозалежності між окремими криміногенними факторами.
Опитування є поширеним конкретно-соціологічним методом отримання емпіричних даних. Воно відносно широко застосовується в кримінологічних дослідженнях з метою вивчення різних аспектів суспільної думки громадян, робітників правоохоронних органів, правопорушників, потерпілих, засуджених. Цей метод дозволяє:
1) збирати відомості, які не відображаються в офіційній звітності й інших матеріалах;
2) за короткий строк і з невеликими затратами сил і засобів опитувати репрезентативні групи осіб, що вивчаються;
3) формалізувати його проведення з метою полегшення узагальнення й аналізу інформації, що отримується.
Застосовуючи опитування, необхідно знати, який характер інформації слід отримати за його допомогою, який контингент має бути опитаний, чи може він дати необхідну інформацію, що цікавить дослідників.
Опитування може проводитись заочно, у формі анкетування, або очно, в формі інтерв´ю.
Анкетування — один із найбільш поширених методів збору первинної кримінологічної та статистичної інформації. На практиці кримінологічних досліджень широко використовуються анкетні бланки, куди у вигляді відповідей на запитання заносяться результати програмованого вивчення кримінальних та інших документів. Анкета не має жорсткої форми, однак при її розробці слід дотримуватися певних вимог. Зміст запитань, їх кількість і послідовність за-лежить від мети дослідження і застосовуваної процедури в даному виді опитування. Інтерв´ю являє собою цілеспрямовану бесіду, що ведеться за попередньо розробленими запитаннями. Інтерв´ю, на відміну від бесіди, є короткостроковим, має більш жорсткі рамки та містить обмежену кількість питань. Цей вид опитування дозволяє в короткий строк охопити велику кількість опитуваних і отримати відносно порівнянні результати для подальшого узагальнення та аналізу. Інтерв´ю поділяють на кілька видів:
1) вільне, при якому опитуваному надається коло питань, у межах якого він веде вільну розповідь;
2) стандартизоване — передбачає чітко сформульовані питання, що ставляться по можливості в однаковій формі, з відповідями тільки «так» і «ні»;
3) панельне інтерв´ю являє собою неодноразове проведення інтерв´ю з однією і тією ж групою осіб через певні проміжки часу з метою встановлення динаміки поглядів і думок;
4) групове інтерв´ю, при якому дослідник отримує думку групи. Цей вид інтерв´ю може використовуватись для вивчення думок формальних і неформальних груп.
Одним з важливих емпіричних методів соціологічних, соціологічно-правових і кримінологічних досліджень є соціологічне спостереження. В соціологічній літературі цей метод зазвичай називають спостереженням. Термін цей означає візуальне сприйняття подій і ситуацій, що відбуваються. Розрізняють пряме (безпосереднє) і непряме (опосередковане) спостереження. Більш широко в кримінологічних дослідженнях використовується останнє, за яким спостерігаються не дії конкретних осіб, а результати дій (наприклад, злочин); не причини злочинності, умови формування особистості злочинця, а показники (дані) про них, за допомогою яких можна судити про самі явища. Воно може бути зовнішнім по відношенню до об´єкта, що вивчається, і включеним, останнє передбачає вивчення соціально-правових явищ зсередини. Це можливо, коли дослідник перебуває в тій обстановці, яку вивчає.
За допомогою спостереження вивчаються правопорушники, їх групи, колективи підприємств, діяльність органів внутрішніх справ, громадських організацій. Воно дозволяє охоплювати більш широке коло питань, ніж опитування, та отримати більш глибоку інформацію про об´єкт, що вивчається. Спостереження зазвичай застосовується для попереднього ознайомлення з об´єктом, теоретичного обґрунтування та висунення гіпотези, її перевірки, доповнення і уточнення інформації, виступає як додатковий інструмент.
Соціальний експеримент — це специфічна дослідницька діяльність, що вживається з метою перевірки гіпотези, пошуку засобів забезпечення нормального функціонування та розвитку тієї чи іншої соціальної системи, впливу на них у бажаний для суспільства спосіб. Соціальний експеримент у кримінології якісно відрізняється від експерименту в суспільних науках. Його застосування у кримінології строго обмежено. Проведення кримінологічного експерименту завжди вимагає глибокого попереднього дослідження проблеми, що вивчається, ретельної організаційної підготовки, а в певних випадках — і необхідної правової регламентації з боку відповідних правоохоронних органів.
Експеримент — це такий метод дослідження, при якому відбувається послідовна фіксація стану об´єкта та контроль за цим станом, який змінюється під впливом деяких факторів, що управляються експериментатором. Експеримент у кримінології можливий лише в позитивному напрямі. Проведення соціального експерименту виключено, якщо в результаті його здійснення можуть настати негативні наслідки у вигляді нанесення шкоди державі, законності, утиснення прав та інтересів громадян.
При проведенні експерименту можливо ухилитись від аналізу внутрішніх процесів, а лише фіксувати початковий і кінцевий стан об´єкта під час експерименту. Зміст експерименту зберігається, якщо між до і після зафіксований той реальний вплив, який забезпечив перехід об´єкта з початкового до кінцевого стану.
Під час кримінологічного дослідження збирається велика кількість первинної інформації. Щоб вона стала придатною для узагальнення та могла стати основою для висновків, її необхідно відповідним чином систематизувати, обробити та проаналізувати. Для цього застосовують спеціальні прийоми та засоби, розроблені в галузях соціології, статистики, математики та інших наук.
Узагальнення здійснюється, як правило, за таким алгоритмом:
— опрацювання відомостей, отриманих у результаті вивчення статистичних даних чи опитування;
— виокремлення емпіричного факту на базі отриманих даних;
— за емпіричним виводиться теоретичний факт (підводиться теоретичне підґрунтя);
— в результаті дослідження емпіричних фактів робляться теоретичні висновки про закономірності злочинності в певних умовах.
Досить перспективними у кримінології можуть бути методи моделювання, які застосовуються сучасними дослідниками, а також методи прогнозування. Їх поділяють на фонові та профільні. Фонові методи створюють необхідну інформаційну базу для використання вище перерахованих методів дослідження в кримінології. Профільні методи — це методи моделювання, експертних оцінок.
Метод екстраполювання полягає в тому, що включає в себе досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому з урахуванням її сучасного стану та накладення цих даних на майбутній його розвиток.
Взагалі від методів, які використовуються під час досліджень, залежать їх результати, глибина проникнення в закономірності злочинності, причини й умови, що їй сприяють.