Кримінологія
§3. Поняття, форми та методи індивідуальної профілактики
Індивідуальна профілактика правопорушень — це система спеціальних заходів державних і недержавних органів, організацій по виявленню осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і здійснення на них та оточуюче їх мікросередовище позитивного, корегуючого впливу.
Попередження злочину — це, передусім, вплив на осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, на їх соціальне середовище. Цей вид діяльності являє собою цілеспрямовану роботу з конкретною людиною та її найближчим оточенням.
Під формами попереджувальної діяльності розуміється науково обґрунтована система найбільш доцільних засобів вирішення завдань профілактики злочинів.
Індивідуальний рівень попередження злочинності (індивідуальна профілактика злочинців) охоплює діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт з правовими нормами. Залежно від стадії генезису особи злочинця індивідуальна профілактика злочинців поділяється на чотири види.
Перший вид стосується осіб, які перебувають на початковому етапі криміналізації (рання індивідуальна профілактика злочинців).
Другий вид стосується осіб, які вчинили або вчиняють злочини (судово-слідчий).
Третій вид охоплює осіб, які вчинили злочини і стосовно них суд прийняв рішення про застосування різних заходів кримінально-правового впливу (пенітенціарний).
Четвертий вид стосується осіб, що відбули кримінальне покарання, але підлягають нагляду з метою запобігання рецидиву (пост- пенітенціарний).
Заходи індивідуального попередження, що реалізуються стосовно особи, мають за мету нейтралізувати чи усунути внутрішні негативні риси цієї особистості та її поведінки, а також кримінологічно значимі психофізіологічні особливості (мірою їх можливого виправлення, зміни, лікування). Коли ж вплив спрямований на соціальне мікросередовище, то нейтралізуються або усуваються зовнішні негативні елементи матеріального та духовного порядку, які деформують особистість (несприятливі матеріальні та побутові умови життя індивідуума, негативні міжособистісні відносини тощо).
Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напрямі, інтенсивності впливу на особу й інших обставин. Але в будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчиняє аморальні поступки і правопорушення, що не мають злочинного характеру. Це найгуманніший і найефективніший засіб запобігання конкретним злочинам і злочинності в цілому.
Досягнення цієї мети вимагає вирішення низки конкретних завдань:
а) виявлення осіб, поведінка яких свідчить про реальну можливість вчинення злочинів;
б) виявлення джерел негативного впливу на них;
в) прогнозування індивідуальної поведінки;
г) планування заходів індивідуальної профілактики;
д) позитивно керуючий вплив.
Для правоохоронних органів існують ще два важливих завдання, реалізація яких регламентована правовими актами, а виконання здійснюється відносно суворо визначених категорій осіб, оскільки виконання цих завдань пов´язано з проникненням у сферу особистих інтересів і навіть свобод громадян. Мова йде, по-перше, про постановку осіб на облік і, по-друге, про контроль за їхньою поведінкою та способом життя.
Однією із найсуворіших форм такого обліку та контролю є встановлення адміністративного нагляду органів внутрішніх справ за деякими категоріями осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі (Закон України від 01.12.94 р. «Про адміністративний нагляд за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі»): особливо небезпечних рецидивістів; осіб, засуджених за наркоманію; злісні порушники режиму утримання тощо), а також особи, засуджені до кримінальних покарань, не пов´язаних з позбавленням волі (наказ МВС України № 52-92 р.) та інші категорії громадян.
З метою забезпечення ефективності індивідуального попередження злочинної поведінки спеціалісти радять дотримуватись таких основних вимог:
1. Своєчасність. Несвоєчасне виявлення осіб з антисуспільними установками, причин та умов злочинності збільшує вірогідність вчинення злочинів.
2. Послідовність. Індивідуальний вплив має бути таким, щоб його інтенсивність послідовно зростала чи зменшувалась залежно від результатів.
3. Реальність. Заходи впливу об´єктивно повинні відповідати можливостям їх реалізації.
4. Законність. Індивідуальне попередження будується на основі суворого дотримання законодавства, прав, свобод і законних інтересів громадян.
Крім цього, вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, що виключають приниження честі та гідності громадянина.
Застосування індивідуального попередження злочинної поведінки передбачає досить тривалий і систематичний вплив. Але при цьому повинен комплексно використовуватись увесь арсенал методів, засоби впливу на особистість, які відповідають демократичним принципам ставлення до особистості.
В юридичній літературі виділяють такі методи індивідуального впливу:
— переконання;
— надання допомоги;
— примус.
Метод переконання — це комплекс виховних, роз´яснювальних заходів, що здійснюються з метою зміни антисуспільної спрямованості особистості, закріплення її позитивної соціальної орієнтації.
Основними формами реалізації методу переконання є:
— індивідуальні та колективні бесіди, обговорювання поведінки осіб у трудових колективах, встановлення над ними опіки та шефства;
— роз´яснення законодавства;
— усне попередження про неприпустимість протиправних дій, офіційне попередження про неприпустимість учинення насильства в сім´ї;
— офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;
— профілактичний облік.
Метод надання соціальної допомоги, як правило, є одним із найефективніших у діяльності суб´єктів попередження злочинності. Він стосується працевлаштування, покращення побутових умов тощо. Заходи допомоги реалізуються також шляхом впливу на соціальне мікросередовище особи, з якою ведеться профілактична робота. Для виключення негативного впливу з носіями такого впливу проводиться індивідуально-попереджувальна діяльність.
Метод примусу є одним із головних у діяльності правоохоронних органів. Заснований виключно на законі, цей метод дає можливість своєчасно попереджувати протиправну злочинну діяльність осіб, які під контролем, захищати громадян від їх протиправних посягань. Цей метод реалізується шляхом застосування різних за юридичною природою, змістом і спрямованістю заходів впливу, які регламентовані законодавством у цілому й окремими галузями права.
До основних заходів примусу, що застосовуються правоохоронними органами, відносяться:
1) адміністративний арешт та адміністративне затримання;
2) штраф;
3) примусове лікування хронічних алкоголіків та наркоманів;
4) адміністративний нагляд за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі.
Застосування заходів індивідуальної профілактики передбачає постійне, всебічне та глибоке вивчення особистості, її поведінки, зв´язків та намірів. Отримана у результаті цього інформація і прогноз на її підставі впливають на корекцію плану індивідуальної роботи.
На профілактичний облік в органах внутрішніх справ беруться особи:
— що вчинили двічі протягом року адміністративні правопорушення, за які згідно із законом може бути призначено покарання у вигляді адміністративного арешту, або особи, що вчинили адміністративне правопорушення після оголошення офіційного застереження про неприпустимість протиправної поведінки;
— відносно яких є інформація, що вони можуть вчинити злочин і відносно яких відповідні органи застосували заходи запобігання;
— злочинна діяльність яких була припинена і які не були засуджені до кримінального покарання;
— звільнені з місць позбавлення волі, ті, що відбули покарання за злочин, з яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку;
— засуджені за вчинення злочину умовно або до міри покарання, не пов´язаної з позбавленням волі, а також звільнені від покарання та його відбування;
— перебували на лікуванні від алкоголізму та наркоманії у спеціальних наркологічних закладах;
— були визнані в установленому порядку хронічними алкоголіками або зловживають спиртними напоями;
— двічі притягувалися до адміністративної чи іншої відповідальності за розпивання спиртних напоїв або появи у нетверезому стані в громадських місцях, що допускають на ґрунті пияцтва інші порушення громадського порядку чи правил громадського співіснування;
— були визнані в установленому порядку наркоманами, токсикоманами або вживають наркотичні речовини без призначення лікаря;
— психічно хворі, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров´я;
— вчиняють насильство в сім´ї;
— відносно яких здійснюється адміністративний нагляд;
— батьки або особи, які їх заміняють, котрі не виконують обов´язків щодо виховання і навчання дітей і своєю протиправною поведінкою сприяють вчиненню ними правопорушень.