Кримінологія
§2. Класифікація запобіжних (попереджувальних) заходів
Попередження злочинів є складною, багаторівневою системою державних органів і громадських організацій, які здійснюють анти- криміногенний вплив на соціальні об´єкти з метою не допустити порушень кримінально-правових норм і усунути (нейтралізувати) чинники, що їх детермінують.
Теорія запобігання злочинності визначає рівні, масштаби, різновиди цієї діяльності, в тому числі залежно від її цільового призначення, а також об´єкти, суб´єкти профілактики, форми і методи здійснення. При цьому слід мати на увазі, що деякі з названих характеристик є одночасно підставами видової та іншої диференціації запобіжної діяльності.
У кримінологічній літературі зустрічаються й інші підстави класифікації цих заходів.
Найбільш обґрунтованою є точка зору А.П. Закалюка та О.М. Яковлєва, які залежно від ієрархії причин і умов злочинності виділяють три рівні попередження злочинності:
1) загальносоціальна профілактика, тобто попереджувальна діяльність, яка здійснюється у суспільстві в цілому. Вона не має адресного характеру, тобто не спрямована на конкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів узагалі. Вона забезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об´єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення;
2) профілактика у соціальних групах і колективах. Здійснюється стосовно причин і умов злочинних проявів певної соціальної групи, що виділена за соціальною чи соціально-демографічною ознакою, або належності до спільного середовища (за місцем проживання, навчання, праці тощо);
3) індивідуальна профілактика, що спрямовується на причини та умови конкретного злочинного прояву. Через взаємозв´язок причин та умов злочинності різних рівнів попереджуюча дія стосовно них на одному рівні, зокрема вищому, чинить свій вплив на причини та умови нижчих рівнів, і навпаки.1 Залежно від конкретної спрямованості запобіжних заходів можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них (загальної профілактики) належать заходи, мета яких полягає у створенні об´єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид (індивідуальну профілактику) становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.
Запобіжну діяльність поділяють за масштабами, або межами поширеності, на:
— загальнодержавну, що здійснюється на території всієї країни;
— зрегіональну, або галузеву, — у межах регіону, міста, району, мікрорайону, галузі суспільних відносин;
— зоб´єктову, спрямовану на конкретний об´єкт — підприємство, навчальний заклад;
— зіндивідуальну — стосовно конкретної особи та її мікросоціальних умов.
За обсягом застосування запобіжні заходи поділяються на такі, що здійснюються:
а) в межах усього суспільства;
б) в межах певних великих або малих соціальних груп (серед не-повнолітніх, мігрантів тощо);
в) відносно певних контингентів осіб, що характеризуються негативною поведінкою (особи, що зловживають алкогольними напоями, систематично займаються бродяжництвом);
г) відносно причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів певною особою (індивідуальна профілактика).
За цільовим призначення запобіжні заходи поділяють на:
1) загальносоціальні;
2) цільові або спеціальні (спеціально-кримінологічні), що мають спеціальну мету запобігання злочинності.
Загальносоціальні заходи не мають своїм спеціальним призначенням боротьбу зі злочинністю та запобігання злочинності, але вони створюють передумови, що виключають можливість існування злочинності як соціального явища. Попри те, що названі заходи реалізують завдання більш широкомасштабні, ніж злочинність, при їх застосуванні ураховується і кримінологічний аспект (наприклад, проблеми вдосконалення системи освіти, зайнятості, підвищення матеріальної забезпеченості незабезпечених верств населення тощо), оскільки подібні явища досить виразно впливають на злочинність у цілому. Врахування кримінологічних аспектів вирішення соціальних завдань здійснюється через економічне та соціальне планування, пов´язане з комплексним кримінологічним плануванням.
Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності полягає у заходах, що безпосередньо спрямовані на усунення причин та умов різноманітних злочинів. Специфіка таких заходів полягає не в їхньому спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних кримінологічних факторів: запобігання злочинності становить їх основний, а в деяких випадках — єдиний зміст. Якщо загальносоціальні заходи здійснюються і здійснюватимуться незалежно від кримінологічних факторів (хоча й з урахуванням їх наявності, інтенсивності, поширеності), то спеціально-кримінологічні заходи цілком і повністю обумовлені наявністю злочинності, її станом, характером діючих криміногенних факторів.
Особливе місце у сфері спеціально-кримінологічного запобігання займає кримінально-правова боротьба із злочинністю — виявлення і викриття осіб, що вчинили злочин, їх покарання і виправлення. Хоч подібна діяльність здійснюється з приводу вже вчиненого злочинного посягання, її соціальне значення полягає саме у попередженні нових злочинів, в утриманні від вчинення злочинів інших нестійких членів суспільства, а також у підвищеній активності членів суспільства у боротьбі зі злочинністю. При цьому слід зауважити, що притягнення до кримінальної відповідальності за деякі злочини (наприклад, незаконне виготовлення, зберігання, носіння, придбання чи збут вогнепальної зброї) служить способом попередження більш тяжких злочинів.
Спеціально-профілактичне значення мають і деякі види додаткового покарання, що дозволяють усунути криміногенну ситуацію (наприклад, припинення доступу до матеріальних цінностей, заборона зайняття певною діяльністю).
Спеціально-кримінологічне запобігання злочинності здійснюється і в індивідуальному масштабі, тобто стосовно конкретної особи чи групи осіб. Залежно від властивих їм форм, методів і засобів запобігання і стану сформованості та ступеня реалізації злочинного прояву вказану індивідуально-запобіжну діяльність можна розділити на три етапи:
1) до формування мотиву злочинного прояву та наміру його вчинення;
2) після його формування, але до початку реалізації;
3) після початку реалізації наміру через здійснення конкретних злочинних дій.
З урахуванням зазначених якісних відмінностей на кожному з етапів вжиття заходів запобігання злочину з метою відрізнити змістовну відмінність останніх вживаються різні терміни щодо іменування відповідної запобіжної діяльності:
1) профілактика;
2) відвернення;
3) припинення злочинних проявів.
На першому етапі, етапі профілактики, об´єктом запобіжного впливу є сформована суспільна неприйнятна сформованість особистості, яка відображається зовні в антисуспільних учинках, правопорушеннях, аморальній поведінці, але формування криміногенної орієнтації тільки розпочалась і намір вчинити конкретний злочин відсутній.
На другому етапі наявна кримінальна мотивація та в основному сформований мотив злочину і намір його вчинити, які стають об´єктами запобігального впливу. Конкретна мета запобігання на цьому етапі — відвернення можливості реалізації злочинного наміру.
На третьому етапі вже розпочаті злочинні вчинки й наявні умови доведення наміру до злочинного результату. Завдання і мета запобігання на цій стадії — припинити розвиток злочинної діяльності, перешкодити їй досягти спланованого результату, тому вона й позначається терміном «припинення».
Кожен з цих етапів відрізняється сферою здійснення і сутністю запобіжних заходів, що переважають на кожному з етапів.
Якщо на першому етапі сфера її здійснення незрівнянно ширша, ніж на наступних, і охоплює джерела, процеси, що детермінують формування антисуспільної спрямованості та суспільної небезпечності особистості, то на другому етапі вони обмежуються процесом формування мотиву і наміру вчинити злочин такою особистістю.
Якщо на першому (профілактичному) етапі кримінологічні засоби є переважно виховними, соціально-психологічними, педагогічними, медичними тощо, то на другому етапі (відвернення наміру вчинити злочин) — це переважно оперативно-розшукові заходи, що поєднуються з індивідуально-психологічними. На третьому (припинення розпочатого злочину) переважно застосовуються кримінологічні, оперативно-розшукові та процесуальні засоби. До заходів індивідуальної профілактики злочинів висуваються певні вимоги: вони мають бути обґрунтованими, позбавленими будь-яких проявів формалізму, послідовними та безперервними, побудованими на прогнозуванні поведінки особи з урахуванням її індивідуальних особливостей.
Заходи індивідуальної профілактики залежно від завдань, на вирішення яких вони спрямовані, можна поділити на три групи: інформаційні; заходи впливу; заходи контролю. До інформаційних належать заходи, що спрямовані на виявлення осіб, які потребують профілактичного впливу, а також на збирання необхідних відомостей про них, щоб правильно побудувати роботу з ними.
Заходи впливу становлять ядро індивідуальної профілактики. Саме вони покликані забезпечити усунення дефектів соціалізації особи і тим самим уберегти її від вчинення злочину. Заходи контролю спрямовані на перевірку ефективності застосування заходів впливу і, залежно від цього, мають визнати їх достатніми або намітити додаткові заходи профілактики.
Заходи індивідуальної профілактики можна також розділити на заходи переконання, примусу та допомоги.
Індивідуальна профілактика спрямована не лише на окрему людину, яка може вчинити злочин, а й на її мікросередовище. Досягти вирішення другого завдання можна різними засобами. Це можуть бути заходи, спрямовані на те, щоб змінити характер впливу мікро- середовища на особу або радикально змінити саме це середовище (скажімо, перевести особу до здорового колективу). Вибір заходів залежить від ступеня антисоціальності мікросередовища, можливостей його перебудови у бажаному напряму, інтенсивності впливу на особу та інших обставин. Але в будь-якому разі ефективність індивідуальної профілактики залежить від своєчасності застосування превентивних заходів на якомога ранніх стадіях соціальної запущеності особи, коли вона ще тільки вчинила аморальні поступки і правопорушення, що не мають злочинного характеру.
За характером профілактичні заходи класифікуються на господарсько-економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, технічні й правові.
Господарсько-економічні заходи полягають в усуненні криміногенних факторів за допомогою економічних заходів: підвищення матеріального добробуту населення в цілому, окремих соціальних груп або конкретних осіб; поліпшення організації виробництва, умов праці, житлово-побутових умов; зменшення непродуктивних втрат; удосконалювання сфери обслуговування; матеріальної бази, організації дозвілля тощо.
Економічні заходи включають і спеціально-профілактичний рівень впливу на осіб, що вчиняють правопорушення або що потурають їм: застосування матеріальних санкцій, матеріального стимулювання боротьби з безгосподарністю тощо.
Соціально-політичні заходи зводяться до вдосконалення суспільних відносин, зміцнення та розширення демократії, соціальної активності членів суспільства.
Ідеологічні заходи полягають у впливі на свідомість людей, у формуванні їхньої позиції, що виражає моральні вимоги суспільства, відношення до суспільних інтересів, праці, власності, родини, прав та інтересів інших осіб; у формуванні у членів суспільства позиції осуду моральних вад, що лежать в основі мотивації злочину; у вихованні в особи готовності брати участь у боротьбі зі злочинністю. Вони використовуються й для корекції особистості тих, з ким ведеться профілактична робота.
Ідеологічний вплив властивий і змісту різних культурно-просвітницьких заходів, що вирішують одночасно завдання розвитку й задоволення культурних потреб та інтересів.
Організаційно-управлінські заходи попередження злочинності пов´язані головним чином з удосконаленням діяльності різних ланок державного апарату та громадських організацій з метою своєчасного попередження й усунення появи криміногенних факторів і використання максимальних можливостей відповідного органу чи організації для профілактичної роботи.
До технічних заходів належать різні заходи і пристосування, що ускладнюють здійснення злочинів (сигналізації, охоронні вимірювальні пристрої тощо).
Правові заходи попередження злочинності виражаються у встановленні нормативними актами певних заборон і обмежень (наприклад, торгівлі спиртними напоями, виготовлення, придбання, зберігання і носіння зброї); установленні прав та обов´язків підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян по участі в попередженні злочинності (конкретних злочинів).
При класифікації запобіжних заходів за їх характером слід мати на увазі, що конкретні профілактичні заходи можуть сполучити в собі всі або кілька виділених видів.
Одним з важливих видів класифікації запобіжних заходів є їх розмежування за об´єктом впливу, а також за суб´єктом профілактичної діяльності.
Відносно об´єктів профілактики в кримінологічній літературі існує загальновизнана точка зору, згідно з якою вони можуть бути класифіковані таким чином:
— злочинність та її види;
— причини та умови, що її породжують;
— особи, що здійснили злочини, а також окремі фонові явища — антисуспільні явища й аморальні вчинки.
За суб´єктом заходи профілактики можуть бути поділені на:
1) загальні;
2) спеціальні;
3) інші суб´єкти, до функцій яких входить здійснення запобіжних заходів.
Загальні заходи застосовуються тими суб´єктами, для яких запобіжна діяльність не є основною. Це, зокрема, органи та організації, які керують цією діяльністю, організують її, створюють систему управління нею (органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування). До них відносяться:
1) Верховна Рада України;
2) Президент України;
3) Кабінет Міністрів України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади;
4) органи місцевого самоуправління.
Верховна Рада України визначає засади внутрішньої політики, серед яких має визначати засади в галузі політики протидії злочинності (нині часто безпідставно іменується кримінальною політикою), у тому числі запобігання їй, включаючи його загально-соціальний та спеціально-кримінологічний напрями. Компетенція та повноваження Верховної Ради України дають їй можливість усебічно визначати політику запобігання злочинності, створювати для реалізації останньої відповідне законодавство, здійснювати парламентський контроль за його дотриманням.
Президент України, як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, повинен всіляко дбати про забезпечення їх додержання і захисту, в тому числі засобами запобігання злочинності.
Президентом України регулярно затверджуються розроблені правоохоронними органами за участю інших відомств комплексні програми боротьби зі злочинністю та профілактики злочинності, де чільне місце відводиться програмуванню діяльності щодо запобігання їй. Також ним затверджуються й інші концептуальні та програмні документи з питань протидії окремим проявам злочинності, зокрема корупції.
З 1993 до 2005 рр. при Президентові України діяв Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, який стосовно названих небезпечних діянь повинен був координувати діяльність державних органів щодо організації їх запобігання. У перші 10 років існування Комітет виявляв активність, у тому числі в означеному напрямі, але згодом по суті припинив свою діяльність, часто вона виходила за межі конституційних повноважень Президента. У 2005 р. Комітет було ліквідовано, а його повноваження фактично покладено на Раду національної безпеки і оборони при Президентові України.
Кабінет Міністрів України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади є основними суб´єктами організації діяльності щодо запобігання злочинності та всебічного забезпечення цієї діяльності, передусім організаційно-управлінського, інформаційного, наукового, ресурсного. Кабінет Міністрів України певною мірою виконує свою організаційно-управлінську функцію у зазначеному напрямі: періодично організовує перевірку виконання програм, затверджених Президентом, систематично збирає інформацію про це, заслуховує на своїх засіданнях доповіді про хід виконання програм профілактики злочинності та боротьби зі злочинністю. Однак у цій роботі було і є недостатньо предметності, результативності; управління мало, як правило, «паперовий» характер. Значні упущення в цій роботі пов´язані з тим, що підрозділ апарату Кабінету Міністрів України, який повинен був організовувати виконання програм, законів, указів з цих питань, тривалий час, принаймні до початку 2005 р., фактично не займався цим, переклавши управлінські функції у питаннях запобігання злочинності значною мірою на апарат Міністерства внутрішніх справ. До того ж запобіжна діяльність здебільшого недостатньо фінансувалася, через що роками не виконувалися передбачені заходи.
Органи місцевого самоврядування є також суб´єктами діяльності щодо запобігання злочинності. Вони на своєму рівні мають виконувати всі повноваження щодо її організаційно-управлінського забезпечення (планування, у тому числі комплексне, видання управлінсько-нормативних актів, безпосередня організація через постійні комісії, депутатів та ін.), здійснення контролю виконання, надання певних ресурсів, залучення та активізації діяльності громадських об´єднань, створення і підтримки спеціалізованих самодіяльних організацій. Їхнім обов´язком є безпосереднє здійснення спрямованих економічних, освітніх, виховних, медичних, інших соціальних заходів, які мають загальносоціальне запобіжне значення, а також налагодження індивідуального запобігання вчиненню злочинів конкретними особами, в тому числі через надання останнім підтримки, допомоги, здійснення профілактичного контролю, соціальної реабілітації. Проте ці повноваження та обов´язки багатьма органами місцевого самоврядування не виконуються.
Спеціальні заходи застосовують суб´єкти, для яких ця діяльність є основною або має бути віднесена до основних завдань і функцій. До них відносяться: МВС, СБУ, прокуратура, суд, митні органи, Державна податкова служба України, органи та установи виконання покарань, органи державної прикордонної служби, на які діючим законодавством покладено обов´язки здійснювати відповідно до їх функцій заходи по боротьбі зі злочинністю та усуненням причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.
Різноманітність спеціальних суб´єктів, що відрізняються за характером, масштабами, формами та методами діяльності, — одна з суттєвих особливостей профілактики злочинів.
Центральне місце у системі спеціальних суб´єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ. Їх діяльність щодо запобігання злочинам має комплексний характер, здійснюється на всіх рівнях з використанням широкого арсеналу методів і засобів — як гласних, так і негласних. Ограни внутрішніх справ при здійсненні профілактичної діяльності активно взаємодіють з усіма іншими суб´єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку на території країни, області, району (міста), виявлені детермінанти злочинів та осіб, що потребують індивідуального впливу. Для одних служб органів внутрішніх справ (по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків та ін.) запобігання злочинності є однією з основних функцій, яку вони виконують у процесі своєї діяльності, для інших — служби громадської безпеки (патрульно-постової служби, дільничних інспекторів міліції, дозвільної служби, реєстраційної та міграційної роботи, служби безпеки дорожнього руху, державної служби охорони, приймальників-розподільників тощо) робота щодо запобігання злочинності проводиться на стадіях, що передують формуванню злочинного мотиву. У діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинності мають використовуватись різні форми та засоби, зокрема:
— участь у забезпеченні громадського порядку, охорони державної та приватної власності, конституційних прав і свобод громадян, перекриття каналів незаконного збагачення;
— виявлення та усунення причин та умов злочинності, окремих її видів і конкретних злочинів, особливе місце серед яких займають організована та професійна злочинність;
— реєстрація та своєчасне розкриття і розслідування злочинів;
— участь у складанні комплексних планів запобігання (профілактики) правопорушень і подальша реалізація передбачених у них заходів;
— слідча профілактика у конкретних кримінальних справах і шляхи аналізу причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, реагування на них відповідно до статей 23 та 231 КПК України;
— запобігання пияцтву, наркоманії, проституції, поширенню вірусу СНІДу, які не лише згубно впливають на здоров´я та моральний стан людей, завдають значних матеріальних збитків суспільству, а й штовхають індивідів на вчинення злочинів;
— попередження злочинів серед неповнолітніх, насамперед таких, як крадіжки, грабежі, розбої, зґвалтування, вбивства, хуліганство, угони транспортних засобів;
— попередження злочинів у сфері економічних відносин, у сфері сімейно-побутових стосунків;
— проведення комплексної індивідуальної профілактики щодо осіб, схильних до правопорушень тощо.
Найяскравіше виражену профілактичну спрямованість має діяльність прокуратури, суду та служби безпеки. Це пояснюється тим, що для цих органів обов´язок здійснювати таку діяльність закріплений законодавством, а також наявністю певного досвіду в цьому напрямі діяльності.
Так, згідно з Законом України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 р., діяльність прокуратури спрямована на всебічне зміцнення законності, охорону суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних і особистих прав та свобод громадян. Закон визначає також форми профілактичної діяльності органів прокуратури. Основною з них є загальний нагляд за виконанням законів: нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді кримінальних справ судами; виявлення чинників, що обумовлюють злочини, і вжиття заходів щодо їх усунення; розробка спільно з іншими державними органами заходів попередження злочинів; координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю; сприяння розвитку діяльності громадських формувань щодо запобігання злочинності, поширення правових знань серед населення та ін.
Судові органи повинні займатися запобіжною діяльністю, виявляючи при розгляді конкретних справ причини та умови вчинення цих злочинів і реагуючи на них винесенням окремої ухвали (постанови) в порядку визначеному ст. 231 КПК України з направленням її до органу установи, організації для вжиття відповідних заходів для усунення цих чинників. Запобіганню злочинів може сприяти узагальнення судової практики про причини та умови, що зумовлюють вчинення злочинів, а також заходи, спрямовані на підвищення правового виховання громадян.
Широкі повноваження щодо здійснення профілактичної діяльності має Служба безпеки України. До основних завдань СБУ, що закріплені в Законі України «Про Службу безпеки України», крім захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, входять також попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру та безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки й інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Одним із обов´язків, що покладаються на СБУ відповідно до її основних завдань, є здійснення профілактики правопорушень у сфері державної безпеки.
Служба безпеки у своїй діяльності застосовує такі методи: оперативно-розшуковий, організаційний, профілактично-виховний, застереження, а у кримінальних справах, які віднесені до компетенції СБУ, — процесуальний.
До інших суб´єктів, які поєднують у собі властивості перших двох, можуть бути віднесені органи, установи, організації, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування на запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність опосередковано впливає на запобіжні процеси щодо детермінантів злочинності та окремих злочинів. Це органи державного контролю, а саме: Головне контрольно-ревізійне управління, Державна рибоохорона, Державна лісова охорона, Антимонопольний комітет, органи юстиції (нотаріат, адвокатура, інші органи, установи, організації, що підпорядковуються органам юстиції), а також заклади освіти, культури, охорони здоров´я, спорту тощо. В основу наведеного поділу суб´єктів запобігання злочинності покладено функціональну ознаку, насамперед, реальний вплив виконуваних ними функцій і відповідних їм видів діяльності на усунення (нейтралізацію) детермінантів злочинності та злочинних проявів.
Зазначимо, що в науковій літературі наводяться й інші класифікації. Кожна з них має свої переваги і недоліки, однак взяті разом вони дозволяють отримати краще уявлення про загальну систему запобігання злочинності.