Кримінологія
§1. Поняття, цілі, завдання та принципи запобігання злочинності
У процесі свого історичного розвитку людство використовувало два основних способи протидії злочинним посяганням: а) покарання за вчинення злочину і б) попередження злочинів. Однак, незважаючи на значення справедливого, своєчасного і невідворотного покарання для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, покарання являє собою реакцію на вже вчинений злочин. Це не основний, не головний напрям попередження злочинності. Основним напрямом є забезпечення необхідних умов, належного морального формування особистості в усіх сферах і проявах суспільного життя: усунення всього того, що цьому суперечить, ліквідація різноманітних конфліктних ситуацій та інших обставин, які безпосередньо впливають на вчинення злочинів, створення обстановки, що протистоїть виникненню таких обставин. Ще у XVIII столітті великі просвітителі сформулювали положення про те, що мудрий законодавець повинен піклуватись не стільки про покарання за злочин, скільки про його попередження, і, насамперед, — шляхом покращення моралі.
Запобігання злочинності є окремою сферою суспільних відносин, у якій найбільш яскраво виражені моральні та правові цінності, що панують у суспільстві. Водночас слід наголосити, що:
1) запобігання злочинності пов´язане зі значними фінансовими вкладеннями, і тому держава, яка його здійснює, повинна бути не лише гуманною та великодушною, а й досить заможною;
2) воно не може зводитись лише до діяльності міліції, суду, прокуратури та інших органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а включати в себе широке коло суб´єктів, що впливають на причини та умови злочинності тими методами, які їм належать;
3) вирішення цього складного та відповідального завдання можливе лише за умови організації профілактичної роботи на науковій основі, творчого пошуку, впровадження прогресивних форм і методів роботи, активної взаємодії з громадськими організаціями, колективами працівників і громадянами.
Серед кримінологів немає єдиної думки щодо терміна «запобігання злочинності». У теорії та практиці боротьби зі злочинністю використовуються терміни «профілактика», «попередження злочинності», «запобігання злочинам» та інші. Причому в одних випадках вони застосовуються як рівнозначні, а в інших — як відмінні за змістом. Так, на думку Г.Н. Аванесова, поняття «запобігання злочинності» ширше, ніж поняття «профілактика», і співвідношення цих понять може бути представлено як взаємозв´язок частини і цілого, загального і спеціального.1 Дещо іншу позицію займають В.Н. Куд-рявцев, Г.М. Міньковський, А.Б. Сахаров, які вважають, що спроби визначити один з існуючих рівнів і типів заходів як запобігання, другий — як профілактику, третій — як попередження суперечить смисловому значенню вказаних термінів. Вони є взаємозамінними.
Аналогічної думки притримується О.М. Джужа. На погляд цього вченого, розрізнення даних понять є надуманим, таким, що суперечить буквальному їх змісту. Адже кожне з них означає одне й те саме: щось попередити, не допустити. Всі ці слова є взаємозамінними синонімами.
Одночасно він пропонує в основу розмежування попереджувальної діяльності за рівнями, напрямами, видами покласти аналіз її змісту, а не вживання в одних випадках терміна «попередження», а в інших — «профілактика». На думку цього вченого, поняття «попередження злочинів» може тлумачитися у вузькому (кримінально- правовому) та широкому (соціально-політичному) значенні. Під кримінально-правовим попередженням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея попередження злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів.
Разом з тим практика боротьби зі злочинністю показує, що для справжнього попередження злочинів слід виходити з більш широких позицій — економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових тощо. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття в широкому значенні, яке включає в себе різні антикриміногенні заходи державних органів і громадських організацій Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності в майбутньому, а в найближчій перспективі — якомога більше скоротити.
У зв´язку з цим заслуговує на підтримку точка зору професора А.Ф. Зелінського, який вважає, що профілактика не має на увазі конкретний злочин, а забезпечується через попередження криміногенних ситуацій, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів, захисту об´єктів від посягань тощо. Поряд з тим, запобігання злочинам спрямоване на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретної особи до початку посягання на стадіях виявлення наміру або готування до злочину. Припинення, спрямоване на злочинну діяльність, що вже розпочалася, має за мету забезпечити не- настання її шкідливих наслідків.
Аналіз термінологічного визначення понять «профілактика», «припинення», «попередження», «запобігання», «відвернення» тощо дають підстави зробити висновок, що всі зазначені терміни мають загальну рису, яка полягає у вчиненні дій, що перешкоджають вчиненню злочину. Разом з тим деякі з цих термінів отримали на практиці та у нормативних актах окреме смислове наповнення. Так, термін «профілактика», на думку академіка А.П. Закалюка, у кримінології означає діяльність, спрямовану на недопущення формування, розвитку та реалізації причин і умов злочинності та злочинних проявів загалом. «Відвернення» найчастіше вживається у сполученні з конкретною загрозою і застосовується на стадії готування до злочину, а «припинення» — на стадії замаху на злочин. Терміни «попередження» та «запобігання», за своєю сутністю фактично є синонімами, але в українській мові кожному з них надається певна смислова відмінність. У Конституції України (ст. 34) та у законах, прийнятих останніми роками Верховною Радою України, діяльність щодо недопущення злочинів іменується «запобіганням», але деякі автори вживають в україномовних виданнях слово «попередження» як узагальнюючий термін.
Таким чином, «профілактика», «відвернення» та «припинення» злочинів тісно взаємопов´язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зі злочинністю. Профілактика злочинів вирізняється серед інших видів соціального управління своєю спрямованістю на зміцнення безпеки правоохоронних цінностей — інтересів держави, суспільства, прав і свобод громадян — шляхом усунення факторів, які детермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає в тому, що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційне забезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюють попереджувальну діяльність.
Отже, під запобіганням (попередженням) злочинів треба розуміти особливий вид соціального управління покликаний забезпечити безпеку правоохоронних цінностей і який полягає в розробці та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення та усунення детермінант злочинності, а також справлянні запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.
Багато дослідників досить обґрунтовано стверджують, що одним із суттєвих моментів розвитку відповідальної кримінології є трактування профілактики злочинів не просто як сукупності різноманітних заходів, а як управління соціальними процесами, пов´язаними з реалізацією основного завдання запобігання злочинності. Курс на профілактику злочинності являє собою довгострокову орієнтацію держави у сфері боротьби зі злочинністю, спрямовану на:
а) виявлення та усунення або послаблення і нейтралізацію причин злочинності, окремих її видів, а також умов, які їй сприяють;
б) виявлення та усунення ситуацій що безпосередньо мотивують або провокують вчинення злочинів на певних територіях або в певному середовищі;
в) виявлення в структурі населення груп підвищеного кримінального ризику і зниження цього ризику;
г) виявлення осіб, поведінка яких вказує на реальну можливість вчинення злочинів, і здійснення на них стримуючого та корегуючого впливу, а у випадку необхідності — і на найближче їх оточення.
Виходячи із зазначених цілей, завданнями профілактики злочинів є:
1) виявлення та аналіз явищ, процесів, обставин, що виступають детермінантами злочинів;
2) вивчення чинників, що призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;
3) встановлення кола осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний вплив на них;
4) усунення або нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.
Ці загальні завдання конкретизуються залежно від рівнів, видів, форм, методів попереджувальної діяльності.
У реальності профілактика антисуспільних явищ являє собою досить складний вид соціальної діяльності. В ній можуть бути виділені економічні, політичні, правові, соціально-психологічні та інші аспекти. Кожний з них охоплює певні форми та способи профілактичної діяльності, спрямованої проти тієї чи іншої групи негативних явищ.
Отже, попередження злочинів розглядається як соціально-правовий процес, що обмежує або ліквідує чинники, які детермінують злочинність. У найзагальнішому вигляді попередження злочинів забезпечується всією сукупністю заходів, що їх здійснюють державні органи та громадські організації, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин і поліпшення життя народу.
Організація і функціонування системи попередження злочинності здійснюється на основі певних принципів, що забезпечують її відповідність інтересам суспільства. Такими принципами є:
— законність діяльності по запобіганню злочинності, здійснення її на правовій основі та з дотриманням вимог закону всіма без винятку суб´єктами профілактики;
— гуманність — спрямованість профілактичної діяльності на недопущення морального падіння людини, повернення її до повно
цінного соціального життя. Причому ці заходи не повинні принижувати честь і гідність осіб, до яких вони застосовуються, завдавати їй фізичних страждань, необґрунтовано і без необхідності обмежувати її права та законні інтереси. Принцип гуманності означає і те, що при здійсненні щодо окремих осіб профілактичних заходів не можна забувати і про інтереси осіб, що їх оточують. Профілактичні заходи повинні застосовуватись своєчасно і бути достатніми для того, щоб забезпечити ці інтереси;
— демократизм, що передбачає широку участь у профілактичній роботі державних органів, громадських організацій та окремих громадян;
— наукова обґрунтованість — використання форм, методів і засобів попереджувальної діяльності, розроблених і рекомендованих наукою; це стосується не тільки кримінологічної, а й інших наук;
— диференціація — врахування специфіки факторів, що детермінують злочинність шляхом криміногенного впливу на особу, а також індивідуальних особливостей правопорушників;
— своєчасність — випереджаюче проведення превентивних заходів, які б не дали можливості зчинити злочин;
— плановість — здійснення профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно;
— комплексність — використання різноманітних форм, методів і засобів попередження, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її обумовлюють;
— реальність означає економічну раціональність і можливість реального фактичного здійснення заходів за даного забезпечення, в даних умовах місця, часу та за інших конкретних обставин.