• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Кримінологія

§3. Соціальне та біологічне в особі злочинця

Однією з головних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального й біологічного. Вона дискутується протягом усього розвитку науки кримінології і має принципово практичне та правове значення. Від її вирішення багато в чому залежать пояснення причин злочинності й визначення головних напрямів боротьби з нею, однак у науці кримінології ця проблема вирішується по-різному.

Вітчизняні кримінологи виходили й виходять з того, що злочинність, як і конкретні злочини, у будь-якому суспільстві має соціальний характер (соціально обумовлений). Це аж ніяк не означає ігнорування біологічних факторів, однак вони можуть мати лише характер умови, що сприяє злочинній поведінці, але не причини. Академік А.П. Закалюк, зокрема, зазначає, що нині майже всіма кримінологами визначається, що психофізіологічні особливості, стан фізичного та психічного здоров´я, у тому числі психічні аномалії в межах осудності, а також індивідуальні психологічні риси характеру, вольової та емоційної сфери, відіграють у процесі детермінації роль умов, які прямо або опосередковано, або іншим чином створюють сприятливу атмосферу для реалізації причин злочинних проявів і загалом причин злочинності.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані дають підставу вважати, що ослаблення або перекручування психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню та розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, і, разом з тим, призводить до зниження вольових процесів, підвищення сугестивності, послаблення стримуючих контрольних механізмів. Значимість цих факторів зростає в сучасних умовах, що характеризуються загальною психічною напруженістю, збільшенням кількості емоційностресових розладів, станів психічної дезадаптації.

Як установлено, психопатії, наприклад, є одним з факторів, що сприяють скоєнню насильницьких злочинів. Водночас давно відомо, що психопати успішно працюють і виконують багато інших обов´язків. Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний вигляд особи, сформований суспільством.

У зв´язку з цим деякі кримінологи особистість злочинця визначають як систему соціальних, психологічних, моральних, психічних і правових ознак.

Інша позиція окремих кримінологів ґрунтується на тому, що злочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факторами. У таких випадках особиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщо генетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характер її злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки, таку особу не можна визнати суб´єктом злочину.

Так, наприклад, І.С. Ной писав: «Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки». Такої ж думки дотримувався відомий генетик, академік Н.П. Дубінін, який вважав, що людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою під час її індивідуального розвитку.

Сучасною наукою не доведено існування яких-небудь природжених програм соціально схвальної або злочинної поведінки. Не встановлені також спадкові фактори такої поведінки. Генетика довела, що набуті за життя ознаки не спадкуються нащадками. Але це не означає, що при вивченні причин конкретного злочину слід уникати всього, що має відношення до біологічної структури злочинця. У поведінці людини, зокрема злочинній, завжди мають місце не лише соціальні, а й біологічні, психофізіологічні елементи, які впливають на ступінь інтенсивності поведінки людини, однак не пояснюють, чому ця людина вчинила злочин.

На противагу антропологічним поглядам на природу злочинної поведінки у кримінології завжди переважав підхід, який заперечував її біологізацію. Прибічники соціологічної школи зазначали, що особа злочинця виникає лише внаслідок впливу зовнішнього середовища і подолання злочинності залежить тільки від усунення відповідних соціальних факторів. У такому разі неможливо обґрунтувати відповідальність і заходи, спрямовані на коригування особистісних характеристик.

Так, на думку Ф.М. Решетнікова, трактовка злочину як системи біологічних або психологічних недоліків злочинця означає ігнорування дійсної природи злочину як соціального явища, породженого соціальними ж причинами.1 В.Н. Кудрявцев, І.І. Карпець разом із Н.П. Дубініним у книзі «Генетика, поведінка, відповідальність», яка вийшла друком у 1982 р., доводили соціальну обумовленість злочинності, що різко зросла в Росії, Німеччині та Франції в період кризових станів суспільства або була пов´язана зі зміцненням капіталістичного способу виробництва (1830—1890). За конкретними злочинами ці автори вбачали особливо несприятливі умови соціального формування та життєдіяльності.

У зв´язку з цим значний науковий інтерес може мати висловлена в юридичній літературі точка зору професора С.М. Іншакова про те, що по відношенню до одних злочинів головними виступають соціальні фактори, по відношенню до інших — біологічні.

Взагалі критичні зауваження на адресу біологізаторських уявлень про особистість злочинця не означають заперечення природних властивостей людської істоти. Для правильного розуміння співвідношення соціального та біологічного в людині слід прийняти до уваги той факт, що біологічні особливості впливають на тип поведінки людини (холерик в однаковій життєвій ситуації поведе себе інакше, ніж флегматик чи сангвінік, але в цілому їхні вчинки диктуються ще й ступенем соціальної вихованості), не будучи причинами його поведінки, зокрема злочинної. Є підстави вважати, що новітні наукові відкриття у сфері медицини, зокрема при вивченні кори головного мозку та ендокринної системи, дадуть можливість пояснити досі незрозуміле у поведінці людини.