Кримінологія
§2. Структура особи злочинця
Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної людини, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема вирішується шляхом класифікації злочинців, їх угруповань і типології.
Під класифікацією розуміють систему поділу предметів або понять якої-небудь галузі на класи, види тощо за певними ознаками.
Під угрупованням у більшості випадків розуміється певний розподіл статистичної сукупності на певні групи, категорії з використанням такого критерію, як статистична поширеність однієї чи кількох ознак.
Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей та інших показників, які у своїй сукупності визначають її як людину, що вчинила злочин. Виявлення найбільш суттєвих у криміналістичному плані ознак і якостей має особливий інтерес для криміналістичної теорії та практики. Серед російських учених-кримінологів найбільш поширені такі шість груп ознак:
1) соціально-демографічні ознаки;
2) кримінально-правові ознаки;
3) соціальні прояви у різних сферах життєдіяльності (інколи вживають термін «просоціальні зв´язки»);
4) моральні ознаки;
5) психологічні ознаки;
6) фізичні (біологічні) характеристики.
Ці ознаки в різних поєднаннях зустрічаються у багатьох авторів: Ю.М. Антоняна, П.С. Дагеля, А.Б. Сахарова та ін. Слід зауважити, що останнім часом Г.А. Аванесовим та Ю.М. Антоняном опубліковані деякі уточнення щодо структури особи злочинця. Українські вчені О.М. Джужа, В.М. Гринчак та А.Й. Міллер вважають, що, будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіту, соціальний статус тощо), а також властиві лише їй ознаки, які проявляють характер і ступінь її суспільної не-безпеки. Здебільшого ці ознаки поділяються на такі групи:
— соціально-демографічні;
— кримінально-правові;
— соціально-рольові;
— морально-психологічні.
Вказані групи ознак у своїй сукупності становлять структуру особи злочинця.
Академік А.П. Закалюк у своїй фундаментальній праці «Курс сучасної української кримінології» акцентує увагу на тому, що структуру особи злочинця слід будувати на підставі уявлення про структуру особи взагалі та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її елемента (груп елементів), а також предметне значення останньої та її специфіка в якості об´єкта запобіжного впливу. Виходячи з цих міркувань А.П. Закалюком пропонується структура особи злочинця, що складається з дев´яти блоків (груп) ознак, зокрема:
1. Ознаки формування, соціалізації особи.
1.1.Освіта: її рівень, профіль, у тому числі загальний рівень і спеціальний профіль.
1.2. Наявність спеціальності (професії).
1.3. Відомості про риси, набуті в батьківській сім´ї, у тому числі соціальні риси та характеристики самих батьків, їх ставлення та участь у формуванні та вихованні особи, наявність у батьків анти- суспільної поведінки, аморальних учинків, алкоголізму, наркоманії, фізичних чи психічних вад; тривалість перебування особи у батьківській сім´ї після народження, причина вибуття з сім´ї; риси, звички, моральні вимоги, набуті в сім´ї.
1.4. Ознаки, риси, звички, досвід, набуті у звичному мікросередовищі (у дитинстві, юнацтві, у нинішній час), у тому числі у безпосередньому оточенні в сім´ї, за місцем проживання, місцем проведення вільного часу; загальні соціальні та соціально-психологічні ознаки звичного мікросередовища.
1.5. Характер (зміст) занять у вільний час, культурні потреби, інтереси, їх задоволення.
1.6. Участь у діяльності об´єднань громадян.
2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
2.1. Соціальне становище, рід занять, характер виробництва (навчання).
2.2. Сімейний стан, наявність дітей, можливостей та засобів їх утримання, навчання, виховання, ставлення до долі дітей, тривалість перебування в сім´ї, стосунки між подружжям.
2.3. Соціальні житлові умови, їх придатність для нормального проживання.
2.4. Належність до соціальних груп суспільно прийнятної спрямованості, у тому числі за інтересами, умовами життя, іншою необхідністю.
2.5. Належність до груп асоціальної або антисуспільної спрямованості. Характер занять, діяльності групи, мотиви участі, належності: інтереси, потреби, залежність; роль у групі, тривалість перебування, негативні наслідки, у тому числі суспільні оцінки; корегуючий вплив, притягнення до відповідальності (адміністративної, кримінальної), покарання, умови його відбуття, вплив, соціальні наслідки.
2.6. Соціальні плани (перспективи) особи на майбутнє: наявність, предметність, заходи практичного здійснення, суспільна прийнятність, умови та ймовірність здійснення, можливі соціальні наслідки для оточення, особи.
3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
3.1. Потреби, інтереси, соціальні цінності в основних сферах життєдіяльності: сім´я, навчання, праця, культура, відносини між людьми; ставлення до них, загальнолюдських цінностей, норм моралі, права.
3.2. Діяльнісні прояви в основних сферах життєдіяльності суспільства: зміст, спрямованість, результати, суспільне ставлення, оцінки, заохочення.
3.3. Асоціальні або антисуспільні потреби, інтереси, цілі, діяль- нісні прояви: зміст, спрямованість, мотиви, форми реалізації, соціальні результати, соціальна оцінка, ставлення до неї.
Із зазначених вище положень відомо, що до структури особи належать не лише елементи, які мають соціальні якості (походження, зміст). До неї входять і елементи природного походження, які в особи — учасника суспільних відносин більшою чи меншою мірою набувають соціального значення, впливають або принаймні мають кореляцію із суспільними проявами особи, її соціальними якостями. Ознаки цієї частини структури особи називають біосоціальними.
4. Демографічні ознаки, що мають соціальне і психологічне значення.
4.1. Стать.
4.2. Вік.
5. Психофізіологічні особливості: реакції, адаптації, моторики, тип вищої нервової діяльності, особливості темпераменту, мислення, у тому числі вади, психофізіологічні риси, що мають генетичне походження.
6. Показники фізичного здоров´я.
6.1.Загальний стан, фізичні вади, що безпосередньо впливають на можливості соціальної адаптації, розвитку, діяльності.
6.2. Хронічні захворювання соматичного типу.
6.3.Захворювання, що є наслідком антисоціальної (аморальної) поведінки: алкоголізм, наркоманія, венеричні захворювання, ВІЛ/СНІД.
7. Показники психічного здоров´я: патологія, що виключає осудність; аномалії (відхилення), що її обмежують, аномалії в межах осудності.
8. Індивідуальні психологічні риси.
8.1. Риси характеру, в тому числі негативні та суспільно небажані (неприйнятні), зокрема грубість, нечесність, агресивність, жіноцтво, злобність, жорстокість, нахабство, користолюбство, скаредність, цинізм, егоїзм, мстивість, боягузтво, замкненість, зверхність. Позитивні та суспільно бажані риси: комунікабельність, доброта, довірливість, сміливість, чесність, відсутність користолюбства.
8.2. Вольові якості, у тому числі: інертність, властивість підпадати під чужий вплив, млявість, рішучість, наполегливість, здатність підкорювати своєму впливу та ін.
8.3. Емоційні риси, у тому числі: бурхливість, неврівноваженість, дратівливість, образливість, байдужість, черствість, сором´язливість, ревність, чуйність, незворушність.
9. Ознаки, пов´язані із вчиненням особою злочину. Здебільшого це кримінально-правові ознаки самого злочину. Проте оскільки він вчинений певною особою, а ознаки мають особисту належність, характеризують індивідуальний механізм його вчинення і певним чином саму особу, вони мають також кримінологічне значення.
9.1.Ознаки складу злочину, об´єктів посягання, суспільна небезпечність останніх (за системою Кримінального кодексу); способи досягнення злочинної мети; мотиви, що спонукали особу до вчинення злочину, його конкретні результати, у тому числі заподіяна ним шкода; вина і роль особи у злочинному діянні, форма останнього (індивідуальна, групова, організована) та ін.
9.2.Ознаки ставлення особи до вчиненого, у тому числі до доказів, потерпілого, завданої шкоди, призначеного покарання.
9.3.Інші кримінально-правові ознаки: наявність колишніх судимостей, характеристика (класифікація) злочинів, за які особа була раніше засуджена; відбуття покарання за попередніми судимостями, застосування різних видів дострокового, умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання або звільнення від кримінальної відповідальності.
Запропонована А.П. Закалюком структура особи злочинця є типовою моделлю, за якою може будуватися структура особи конкретної людина, яка вчинила злочин певного виду.
Порівняно з класифікацією типологія є більш глибокою характеристикою різних контингентів злочинців. Вона ґрунтується на суттєвих ознаках, причинно пов´язаних зі злочинною поведінкою і дає можливість розкрити природу, причини, закономірності злочинної поведінки, створити основи її прогнозування. Специфіка особистості як типу полягає саме в тому, що в ній є особливості, які виступають в якості внутрішніх психологічних причин злочинної поведінки.
Для типології головною такою ознакою виступає мотив — внутрішнє спонукання до поводження, те, заради чого воно здійснюється. Досягнення сучасної психології свідчать про те, що якраз у мотиві опредмечуються, конкретизуються потреби, які змінюються і збагачуються разом зі зміною і розширенням кола об´єктів, які служать їх задоволенню.
Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і ціннісних орієнтаціях, глибині та стійкості її антисоціальності, ступені їх суспільної небезпеки.
Виходячи з першого критерію, в основі якого лежать такі мотиваційні критерії, як користь, престижність, насилля, сексуальність тощо, злочинців можна поділити на групи, яким властиві:
— негативно-зневажливе ставлення до особистості та її найважливіших благ: життя, здоров´я, тілесної недоторканності, честі, спокою, гідності тощо. Подібне відношення лежить і в основі навмисних агресивно-насильницьких злочинів — убивств, тілесних пошкоджень, зґвалтувань, образ тощо, а також у більшості випадків хуліганства;
— корисливоприватновласницькі тенденції, пов´язані з ігноруванням права на всі види власності. Це характерно для розкрадань, крадіжок, шахрайства, хабарництва й інших корисливих злочинів;
— індивідуалістично-анархічне ставлення до різних соціальних установок і приписів, до своїх загальногромадянських, службових, сімейних і інших обов´язків. Подібні антисоціальні риси визначають здійснення низки господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, військових злочинів та ін.;
— легковажно-безвідповідальне ставлення до встановлених соціальних цінностей і своїх обов´язків стосовно них, що проявляються в різних необережних злочинах.
Здійснення злочинів, будучи результатом формування та реалізації відповідних антисоціальних цілей і мотивів, саме по собі ще не визначає, наскільки властивості, що обумовили такі цілі й мотиви, переважають у структурі даної особистості, наскільки вони стійкі та виражають її дійсну моральну сутність, у тому числі й суспільну небезпеку. Адже та сама антисоціальна спрямованість в одних осіб може мати глибоко вкорінений, домінуючий, злісний характер, іншим же вона властива мінімально і викликає скоєння злочину лише в поєднанні з особливо несприятливою зовнішньою ситуацією. Враховуючи викладене, можна виділити типи злочинців за глибиною та стійкістю їх антисоціальності (ступеня їх суспільної небезпеки). За цим критерієм вони поділяються на типи: послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Іноді вказані типи зводять у п´ять груп, але основа типології зберігається — це ступінь сталості злочинної поведінки в різних ситуаціях.
До послідовно-криміногенного типу відносяться особливо небезпечні злочинці, усталена злочинна діяльність яких має характер активної опозиції суспільству, його цінностям і нормам; вони наполегливо втягують у таку діяльність інших осіб, серед яких особливо слід виділити професійних злочинців, для яких кримінально карні дії є єдиним або головним джерелом існування, та ін.). Для особливо небезпечних злочинців характерним є те, що сприятливі для здійснення злочинів ситуації вони активно створюють самі.
До ситуативно-криміногенного типу належать особи, які скоюють злочини (часто неодноразово) не через стійкі антигромадські установки та уявлення, а у зв´язку із внесенням у життєдіяльність деяких груп негативної спрямованості, ведення способу життя на межі соціально прийнятного та антигромадського. У них поєднуються риси особистості злочинця та особливості особистості законослухняного громадянина. Найпоширенішими представниками цього типу є правопорушники, що у нетверезому стані скоюють дрібні розкрадання й крадіжки, хуліганство, рідше — грабежі, розбої, деякі насильницькі злочини. При істотній зміні життєвих обставин у кращий бік та ефективному виховному впливі вони здатні втриматися від протиправних дій.
До ситуативного типу відносяться особи, суспільна небезпека особистості яких у поводженні виражена нечітко, проте має місце й проявляється у відповідних ситуаціях. Злочини вчиняються ними не тому, що конкретні ситуації мають вирішальне значення, а через особистісні психологічні особливості, через які вони потрапляють у велику залежність від ситуації та внаслідок недостатнього морального виховання не знаходять соціально прийнятного способу її вирішення. До числа ситуативних відноситься значна частина насильницьких злочинців, а також осіб, що вчинили корисливі злочини за об´єктивно складних життєвих обставин, наприклад, при матеріальних труднощах тощо.
Для успішної індивідуальної профілактики злочинів слід знати всі ті індивідуальні особливості, насамперед мотиви, які можуть стимулювати злочинні дії певної особистості й усі ті особистісні риси, спираючись на які можна запобігти несприятливому розвитку подій, тобто максимально використовувати знання про особистість у профілактичних цілях.