Кримінологія
§5. Генетичні теорії причин злочинності
Розвиток генетики розкрив вченим широкі перспективи для висунення сміливих гіпотез про передачу схильності до злочинів генетичним шляхом. В епоху бурхливого розвитку генетики, коли людству відкрились її грандіозні перспективи, цікаво було знайти маленьку біологічну часточку, що передавалася від батьків дітям, яка, подібно до вірусу, заражає людей схильністю до злочинів. Існує кілька різновидів цієї теорії: сімейного дерева, близнюків і хромосомна.
Теорія сімейного дерева намагається довести наявність спадкоємної схильності до злочинів за допомогою вивчення родоводу злочинців у декількох поколіннях. У такому родоводі, за даними прихильників цієї теорії, завжди багато членів родини, засуджених за злочин. У цій теорії висновки робляться на зовсім незначному в кількісному відношенні матеріалі, не розрізняється співвідношення впливу біологічних і соціальних факторів. Теорія сімейного дерева є антинауковою і активно спростовується кримінологією.
Теорія близнюків пов´язує злочинність із генетичними факторами і доводить спадковий нахил до злочинності однаковою мірою в ідентичних (однояйцевих) близнюків і різною — в неідентичних.
В 60-ті роки минулого століття дослідження генетичних факторів злочинності вступило в нову фазу, яку умовно можна назвати хромосомною. Розвиток генетики, який вселяє надію розшифрувати в майбутньому генетичний код людини, теж не обминув проблем злочинності. Так з´явилася теорія підвищеної криміногенності осіб з набором хромосом типу XYY (хромосомна теорія).
Комбінація хромосом X і Y визначає стать людини (XX — жінка, XY — чоловік). У деяких випадках цей нормальний розподіл може порушуватися. Наявність зайвої хромосоми X чи Y призводить до народження розумово неповноцінних індивідів (синдром Дауна). Звідси виникло припущення, що в осіб з хромосомною формулою XYY мають бути властивості суперменів (підвищена агресивність, сексуальність тощо). Іншими словами, була висунута гіпотеза про те, що люди такого типу — природжені злочинці.
У 1965 р. в англійському часопису «Природа» була опублікована доповідь кримінолога Патриції Джекобс, де йшлося про те, що 3,5% розумово відсталих пацієнтів-чоловіків з небезпечними насильницькими проявами, які утримувалися в одній із шотландських в´язниць, мали зайву Y-хромосому. На цій підставі П. Джекобс зробила висновок про те, що у деяких осіб потяг до насильства може бути вродженим унаслідок порушення хромосомного набору. Але названі результати були наскільки сенсаційними, настільки ж і недостовірними. Подальші дослідження, що проводились в Англії, Франції та США, не підтвердили даних, які одержала П. Джекобс.
На спростування цього висновку американський генетик Т. По- уледж навів такі факти: а) рівень чоловічого гормону (тестостерону), як показали дослідження, в осіб з набором хромосом XYY не відрізняється від рівня у чоловіків з набором хромосом XX і підвищена сексуальність таких осіб не підтверджена; б) така фізична характеристика, як високий зріст, властива всім особам з набором хромосом XYY (інших фізичних відхилень немає); в) психологічні показники (коефіцієнт інтелекту), виявлені в осіб з набором хромосом ХТУ, хоча й нижчі за середні для населення в цілому, але збігаються з показниками інших осіб, які утримуються в закритих установах (в´язницях або лікарнях); г) комбінація хромосом XYY зустрічається в середньому в одного з тисячі народжених, і цей відсоток є постійним, тому ніяк не корелюється зі значним зростанням або зниженням рівня насильницької злочинності; д) на відміну від інших порушень набору хромосом, які однозначно призводять до хвороби Дауна, наявність зайвої хромосоми Y не спричиняє явних відхилень у психології та поведінці таких осіб. Форми їхньої поведінки (у тому числі вчинення насильницьких злочинів) нічим, по суті, не відрізняються від поведінки людей з нормальним набором хромосом.
Зауважимо, що розглянуті концепції злочинності біологічного толку продовжують впливати на практику боротьби зі злочинністю. Значною мірою вони були включені до теоретичного фундаменту так званої клінічної кримінології. На них спиралися при розробці та впровадженні більшості медичних заходів корекції особистості злочинця. Американський дослідник Самуель Чавкін у 1978 році із занепокоєнням відзначав, що все більшого поширення набувають наукові теорії, які покладають всю відповідальність за гострі соціальні проблеми (зокрема, бурхливе зростання насильства) на окремих індивідів, чия поведінка, що не піддається контролю, пояснюється або причинами генетичного порядку, або дефектами нервової системи (злочинці є жертвами поганої спадковості або страждають від того чи іншого захворювання мозку, або мають зайву хромосому, або перебувають під впливом усіх трьох факторів одночасно).