• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Кримінологія

§3. Психоаналітична теорія

Великого поширення в зарубіжній кримінології набула психоаналітична школа австрійського лікаря-психіатра Зиґмунда Фрейда (1856—1939), що розглядала злочинність як результат дефективного розвитку особистості. Суть його поглядів полягає в тому, що людина від народження біологічно приречена на постійну боротьбу із властивими їй глибинними інстинктами, такими як агресивність, страх. В її основі два основних інстинкти: творення, різновидом якого є самозбереження, і руйнування. Останнє може бути спрямоване як всередину, що призведе до самогубства, так і назовні, що знаходить своє втілення в агресивності. Ця боротьба одержала у Фрейда міфологічні найменування: комплекс Едіпа — схильність до вбивства, комплекс Електри — спрага помсти та інші. На думку прихильників розглянутої теорії, під впливом таких комплексів (комплексів неповноцінності) особи, що не зуміли стримати свої підсвідомі антисоціальні потяги, скоюють злочини.

Положення цієї теорії спрямовані на пошук відхилень у поведінці та причин злочинної поведінки винятково в самій особистості, без урахування зовнішніх соціальних явищ, які цією теорією недооцінюються. Теорія психоаналізу обґрунтовано критикується як психологами, так і кримінологами, які вважають, що фрейдівські теорії є продовженням учення Ломброзо без його антропометричних вимірів.