Кримінологія
§1. Біологічний напрям (Антропологічна школа)
Початковий етап розвитку біологічного напряму пов´язується з ім´ям італійського професора медицини Чезаре Ломброзо (1836— 1909) і його опублікованої у 1876 році книги «Злочинна людина». Однак проблеми особистості злочинця порушувались дослідниками в галузі фізіономіки та френології ще задовго до Ломброзо. Фізіономіка — наука про розпізнавання природних задатків за фізичними властивостями людини, вона має досить древню історію. Гіппократ вивчав її за джерелами, що дійшли з країн Древнього Сходу.
Френологія — вчення про локалізацію в різних ділянках мозку (деяких ділянках мозку) окремих психічних здібностей, які діагностуються шляхом обстеження зовнішнього рельєфу черепа. Засновник френології — австрійський лікар і анатом Франц Йозеф Галь (1758—1828) стверджував, що в мозку людини локалізуються 27 основних людських здібностей. На думку Галя, можна визначити в мозку місця, звідки надходить спонукання до вбивства, крадіжки. Різновиди в мозкових звивинах піддаються визначенню за формою черепа, через наявність певних шишок.
Ці ідеї синтезував і розвинув професор Ч. Ломброзо, який стверджував, що злочинець — це атавістична істота, яка відтворює у своїй особі інстинкти первісного людства і тварин. «Злочинцями не стають, — заявляв він, — ними народжуються». Природжені індивідуальні властивості — ось що лежить в основі злочинної поведінки.
Ч. Ломброзо розробив таблицю ознак природженого злочинця — рис, які він виявив шляхом безпосереднього виміру фізичних характеристик злочинців, що показували, чи маємо ми справу з природженим злочинцем, чи ні. На основі своїх спостережень він дійшов висновку, що поведінка наслідково зумовлена і що типового злочинця можна ідентифікувати за конкретними фізичними характеристиками, такими, наприклад, як низький лоб, запалі очі, видовжені або, навпаки, нерозвинені мочки вух, велике підборіддя, зморшки на обличчі, надмірний волосяний покрив або облисіння, надмірна або притуплена чутливість до болю.
Перші ж перевірки таблиць Ч. Ломброзо показали, що наявність у злочинця особливих фізичних рис, які відрізняють його від решти індивідів і наближають до первісної людини, — не більше ніж вигадка. Теорія Ч. Ломброзо і сучасні погляди, що з неї випливають, виходять із того, що між деякими фізичними характеристиками організму людини, з одного боку, і злочинною поведінкою — з іншого, існує певна залежність, і певному моральному вигляду відповідає певна фізична конституція людини. Слід зазначити, що у повсякденній, побутовій свідомості, та й у художній літературі, дійсно фігурує стереотип злочинця ломброзіанського типу, якому протистоїть добропорядний герой, чиї моральні характеристики завжди доповнюються зовнішньою привабливістю. Але жодного наукового обґрунтування це, звичайно, не має.
У 1913 р. англійський кримінолог Ч. Горінг перевірив досліди Ч. Ломброзо, порівнявши ув´язнених зі студентами Кембриджа (1000 осіб), Оксфорда та Абердина (959 осіб), військовослужбовцями і викладачами коледжів (118 осіб). Виявилося, що жодних фізичних відмінностей між ними та злочинцями не існує.
Незважаючи на те, що його світогляд, методи дослідження й висновки піддавалися обґрунтованій, багатобічній різкій критиці, безперечним є і той значний вплив, що він зробив своїми дослідженнями у сфері злочинності. Він створив теорію природженого злочинця і типів злочинців.
Спочатку цей напрям існував у вигляді так званої кримінально- антропологічної школи. Своєю теорією Ломброзо відкрив новий шлях, намагаючись пояснити природу злочинності на основі анатомічних і антропометричних, біологічних і психічних ознак злочинця. Ломброзо вважав, що злісний злочинець, особливо вбивця, вже народжується злочинною людиною. Така особистість наділена фізичними і психічними рисами, що, на думку Ломброзо, були властиві первісним людям (явище атавізму). Пізніше він дійшов висновку, що причиною злочинної поведінки може бути і душевна хвороба, що злочин — явище не тільки біологічного, а й соціального характеру, однак домінуючу роль при цьому відіграють біологічні фактори.